Довідка, а може вокзал? Так, вокзал, бо ми знов посварились. Це місто і я. Мені кажуть: вийди і перетри з ним, розберись чи просто набий морду; адже ви – рідні. Та я думаю: може дати трохи часу? То як, довідка, вокзал?
Або ні, довідка. Перш ніж їхати, зателефоную пожежній. Дайте номер, бо я геть не знаю, що робити з тими свічками. Свічками на торті. Всі посміхаються і кажуть: „Задуй ”. Та я не можу. Просто так. Погасити свої роки. Ностальгія, як-не-як. Ні, я розумію – задути треба. Але не хочеться, ось так. Бути ще одним сортувальником архіву; первинної документації життя. Розумієте?
Іще, довідка? До мене підійшли. Підійшли до мене на вулиці: галстук і Біблія. Та й питають у мене про ім’я Господа. Чи знаєш ти ім’я Бога, питають вони. А я думаю: яке ім’я? Номер! В нього точно має бути номер! То як, довідка? Пошукаєте для мене в базі даних? Хоча, ні. Не шукайте. Лиш поможіть набрати нескінченність…
Гудки і більш нічого? Облиште - сам подзвонить та ще й за розмову заплатить. А я отримаю бонус . Краще скажіть, як там поживає ангел. Тьху ти, агент. Зі страхової. Він, бачте, продав мені поліс. Та коли кидав із неба – не роз’яснив, бандит, про їх тарифи. У мене кілька питань щодо умов. Та й хочеться договір продовжити. А я ніяк не можу його знайти. Ви не скажете номер сервісного центру того ангела? Тьху ти, агента.
А з сімдесят п’ятим, які тарифи? Мені б пару хвилин із вітром на розі Двадцять першої і Бродвею. Він хоче щось сказати. Принаймні, я так думаю. Точно хоче. Просто в той рік його ніхто не слухав. А йому є що сказати. Тому, довідка, скажіть тарифи – я заплачу.
Чи може квіти? Квіти, довідка, авжеж. Адже агент - зайнятий, нескінченність - не відповідає, галстук - не слухає, а вокзал відправляється з третьої колії. І я подумав: квіти? Так, розіслати всім їм квіти. Щоб вони обов’язково підняли слухавку, задули мої роки, з’єднали з собою, не називали імен, поговорили віч-на-віч... І врешті-решт, почули мене, записали мене, зберегли мене. І навпаки. То як, довідка, квіти?
