Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2605
Творів: 47418
Рецензій: 92238

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

ФАЛЬШИВА НОТА, СУЦІЛЬНІ НЕПРИЄМНОСТІ ТА ЩАСЛИВИЙ КІНЕЦЬ (на конкурс)

© Maryna Montegu, 30-11-2008
                                                                     Розділ 1.

       Привіт! Я Оповідач. Я розповідаю цікаві історії. Ви знаєте, я чую їх звідусіль і часто розповідаю.
      Хочу вам сказати, дуже важливо правильно почути те, що аж випромінює все навкруги. І не менш важливо якнайчастіше розповідати всі цікаві історії, які почуєш. Тоді вони все більше стають подібними на казку. А що може бути правдивішим за казку?  Всім відомо: в кожній  казці є частина  казки, а решта  –
П Р А В Д А. Правдиві казки – це ж так цікаво…
…Уявіть собі…
Сонячний день. Травень.
Що я бачу?
…Наводжу різкість.
Кордон. Прикордонний стовп. З одного боку напис – МУЗИЧНА КРАЇНА.
А з другого… Нічого не бачу.
   Ще я бачу широкий зручний пень. І на цьому зручному пні зручно вмостилися дві величезні сірі жаби.  Вони гріються на сонечку.
Краса.
Спокій.
І раптом…
   Повз стовп щось шугонуло дуже швидко, ніби це Щось викинули з величезною огидою. Слідом пролетіло ще щось немаленьке і гепнулося в траву між прикордонним стовпом і пнем.
   Ага, бачу, бачу. Розпатлане, замурзане створіння  показало стовпові кулака.
Чую  злісні вигуки:
- І з цієї країни мене вигнали! Вони всі дурні!.. І всі мені заздрять.
Чому я така нещасна? Одинока! Без друзів! Без даху над  головою!
    Тепер можна розібрати, що це дівчинка, тільки дуже брудна і нечесана..
А те, що гепнулося слідом за нею, - її валіза, величезна і обклеєна різними етикетками. Очевидно, ця дівчинка – завзята мандрівниця.
     Покричавши і порозмахувавши руками, дівчисько почало озиратися навкруги. А навкруги було чудово. Дерева спокійно і радісно ледь шелестіли свіжим зеленим листям. Під їхній супровід тішилися  життям і гарною погодою пташки. Жабки на пеньку грілися на сонечку, і було помітно, що їм це дуже подобається.
- Завжди одне і те саме, - бурчало вже тихіше дівча. - Тільки й чуєш: фальшиво-о-о! Брудно-о-о! Нечисто-о-о!.. А я фальшива! Я не вмію бути чистою! – дівчисько знову почало викрикувати і розмахувати руками. – У мене така природа! Мені ведмідь на вухо наступив! А може, навіть слон!
    Та-ак. Зрозуміло. Це Фальшива Нота. Не дуже радісний візит до Музичної Країни.
    Фальшива Нота помилувалася фіалками, що рясніли фіолетовими візерунками по зеленій траві, і подумала: «Може, витоптати їх?» Потім ще подумала, подумала – і зігнала з пенька двох жаб.
- Треба роздивлятися, - тільки й встигла вирішити.
З-за дерев почулось якесь дивне бурмотіння. На поляну хтось ішов. Навчена гірким життєвим досвідом, Фальшива Нота стрімко кинулася під пеньок і замаскувалася в траві.
                              
                                                                    Розділ 2.

    Хлопчик, який вийшов на поляну, був загалом дуже гарним хлопчиком. Але щось у ньому  Фальшиву Ноту дивувало, що саме, вона не могла поки зрозуміти. Він був високий, худорлявий. Темне волосся, зачесане назад, спадало на плечі гарними хвилями.
   І тут Фальшива Нота зрозуміла. Хлопець тримав у руках дзеркало і майже безперервно дивився у нього. Через це він весь час зашпортувався. На дорогу ж він не дивився!
- Це просто чудово. – сказав хлопчик, дивлячись у дзеркало. – Вищий пілотаж!
   Раптом він у черговий раз зашпортався і згідно правил вищого пілотажу приземлився в траву біля пня, якраз ніс до носа з Фальшивою Нотою. Обоє від несподіванки заніміли. Фальшива Нота, відкривши рота, забула його закрити.
   Першим прийшов до себе хлопчина.
- Ти хто? – спитав він хрипким від вищого пілотажу голосом.
- Я? Я… іноземка. Прибула з дружнім візитом, - переконливо промовила Фальшива Нота, хоч від страху мало не прорила тунель  поближче до центру землі.
- А чому сидиш під пнем? – здивувався хлопець.
- Я? Я… відпочиваю… Вивчаю флору і фауну… А ти?
- Я – Геній, - гордо і значущо вимовив хлопець.
- О! – ввічливо сказала Фальшива Нота.  Вона не знала, хто такий Геній і тому не знайшла що ще сказати.
- Я найгеніальніший геній всіх часів і народів! – Хлопчина розхвилювався, аж розчервонівся. Раптом він  вискочив на пеньок, і на цілу галявину зазвучала його натхненна  пісня:
- Я – Геній! Я геніальний Геній!
Я – Суперстар!
Я – Геній! Я – Геній!
Я просто унікум!
Я наймудріший! Найкрасивіший! Я справжнє чудо!
Геній! Геній!! Ге – е – е – ній!!!
   Фальшива Нота не могла відвести очей від чудернацького хлопчика. Він скакав  на пеньку, тупав ногами, розмахував руками.
   Раптом Геній вгамувався, став ніби вкопаний на пеньку, задер голову, і з його носом почали відбуватися дуже цікаві дії. Ніс Генія тягнувся вгору і вгору, дуже-дуже високо. Це стривожило Фальшиву Ноту.  Ще трохи -  і ніс хлопця досягне неба і проб`є в ньому величезну діру. І тоді весь дощ, який збирається в небі, буде падати саме сюди, у це місце. Вона уявила, як могутні дощові потоки ллються на них. Їй стало ще страшніше – і вона відійшла вбік.
   І ще Фальшива Нота подумала, яку добру справу вона зробила, коли зігнала з пенька двох чудових, спокійних, розсудливих жабок. Вона ж вберегла їм життя! Геній під час своїх стрибків міг розтоптати їх. Фальшива Нота запишалася своїм вчинком. Її ж почали було мучити докори сумління. Вона заспокоїлася і вирішила, що вчинила дуже гарно.
   У краях, де бувала Фальшива Нота  і звідки її так безславно виганяли, вона бачила різні пам`ятники, які стояли непорушно на площах і в парках. Тепер вона зрозуміла: щоб стати дорослим пам`ятником, треба добряче наскакатися в дитинстві. Напевно, щоб вже потім зручно вмоститися і ніколи не рухатися. А ще вона зрозуміла, що Геній – це такий хлопчик, який готується стати пам`ятником в дорослому віці. Готуючись до цього, він ретельно тренується: високо скаче і голосно кричить.
   Фальшива Нота замислилася. Може, їй теж стати Генієм і в майбутньому пам`ятником? Але тоді уявила, як вона буде цілий час нерухомо стояти на постаменті, і подумала, що у пам`ятників мабуть дуже нудне життя. Фальшива Нота  вирішила, що вона не хоче бути Генієм.
   Тут її увагу привернула група хлопців, яка вийшла з лісу і швидко наближалася. Фальшива Нота  приготувалася до нового знайомства.

                                                                      Розділ 3.

    Троє хлопців ішли по стежці, жваво щось обговорюючи.. Фальшива Нота дуже уважно придивлялася до них і зовсім перестала слухати Генія.
    Перший хлопець ішов швидко і якось радісно. Він підстрибував, намагаючись дотягнутися до гілок, і було видно, що це заняття дуже подобається йому. Він був дуже спортивний – стрункий, міцний.
    Другий хлопчина був невисокий, кругленький. Він мав окуляри з товстими скельцями, і його очі здавалися дуже великими. Хоч він говорив мало, проте не здавалося, що він не бере участі у розмові. Його слова були якимись вагомими і значущими.
   Третій хлопець був дуже рухливий і балакучий. Голос у нього був дзвінкий і було добре чути, як він дає команди своїм друзям і постійно виправляє їх. Правда, Фальшива Нота  не помітила, щоб хтось особливо прислухався до нього.
- Ти хто? – першим прокричав він ще здалеку до Фальшивої Ноти.
Перш ніж Фальшива Нота  відкрила рот, швидко метикуючи, як відповісти, Геній проголосив, стоячи на пеньку:
- Це іноземка з дружнім візитом! І я першим зустрів її!
- О! Прикольно! – знову закричав балакучий хлопець.
Фальшива Нота. не знала такого слова. Поки вона мислила, що б це могло означати, балакучий кричав далі:
- Ну давай, розповідай. З якої країни, як там у вас життя і все таке.
- Заспокойся, Бекаре, - відгукнувся повновидий. – Накинувся на гостю. Зараз будемо знайомитися.
- Дієз, - весело сказав стрункий.
- Бемоль, - спокійно представився кругленький.
- А я Бекар, - це був крикливий.
- А-а-а! – промимрила Фальшива Нота. Від такої кількості нових слів їй закрутилося в голові.
- Ми будемо музикантами, - це був стрункий, що назвався   Дієзом. –У нас всі музиканти. Ми ще вчимося. Це серйозна наука. Щоб звуки були чистими, їх треба інколи трохи підвищити, -  підстрибнувши, він схопився за гілку і почав розхитуватися.
- І понизити, - сказав кругленький Бемоль і навіть притупнув.
- А я їх ставлю на місце! -  прокричав Бекар.
- У-у-у! – прогула Фальшива Нота і про всякий випадок ствердно кивнула головою.
- А твоє ім.`я? – радісно спитав Дієз.
Фальшива Нота зовсім не приготувалася до такого простого питання. ЇЇ кинуло і в жар, і в холод. Вона набрала повітря і брякнула перше, що злетіло з язика:
- Фебемольплюсквамперфект!
…Хлопці від несподіванки аж роти пороззявляли.
- Фе…що???
На це Геній пояснив розсудливо:
- Вона ж іноземка!
Бекар придивлявся до Фальшивої Ноти і нарешті вимовив з підозрою в голосі:
- І сама ти якась… не така…
Тут Фальшива Нота була вже напоготові:
- Ти що, забув? - якнайвеселіше пояснила. – Я ж іноземка! І-но-зем-ка! Зрозумів?
- Школа! – раптом згадав Бемоль. – Давай з нами. З усіма познайомишся, все побачиш.
- Дуже швидко, бо нам влетить! – І всі дружно понеслися вперед.

                                                                      Розділ 4.

   Будинок, куди прибігла компанія, здався Фальшивій Ноті дуже гарним. Він був білий і світлий. У ньому було дуже багато вікон. І з кожного вікна Фальшива Нота чула якісь дивні для неї звуки. Вона спочатку злякалася, вона не розуміла, куди її привели. А тоді почала уважно прислухатися до  звуків.
-  Мі-ме-ма-мо-му-у-у, - звучало з одного вікна.
-  ДО-РЕ-МІ-РЕ-ДО-РЕ-МІ-РЕ-ДО-О-О-О, - звучало з іншого.
-  ДО-ре-мі-ФА-мі-ре-ДО-ре-мі-ФА-мі-ре ДО-о-о, - з третього.
- до-ре-мі-фа-соль-фа-мі-ре-до-ре-мі-фа-соль-фа-мі-ре-ДО-о-о, - звучало з наступного.
  - Що б це могло бути? – подумала Фальшива Нота. Ой, невже її змусять так співати? Фальшива Нота на ходу перелякалася, але так само на ходу почала себе заспокоювати:
- Спокійно, я ж ІНОЗЕМКА. Я не знаю їхньої мови і не мушу знати її!
   Компанія влетіла в вестибюль. Фальшива Нота не зрозуміла, куди вона потрапила. Вестибюль був великий, прохолодний. Посередині було ніби тихо і спокійно. А по кутках творилося щось неймовірне. В одному хлопець грав на скрипці.
- О, я знаю, це скрипка! – задоволено подумала Фальшива Нота. Вона вже бачила такий музичний інструмент.
    В другому кутку інший хлопець дув у якусь чорну дудку з блискучими металевими ґудзиками. Як вони не заважають один одному? І найсмішніше було те, що кожен займався своєю справою і абсолютно не звертав уваги на інших.
- Що це за дудка? – запитала Фальшива Нота  Генія, який біг поряд.
- Це кларнет, – почула вона у відповідь.
   Компанія побігла сходами на другий поверх. На сходах дві дівчинки, заглядаючи у велику книжку, співали. Фальшива Нота на бігу заглянула у їхню книжку. Але ж там не було жодного слова! Сторінки цієї книжки були смугастими, а по тих смужках бігали якісь кружечки – з паличками і без паличок, хвостаті і безхвості. Там були намальовані ще якісь дивні створіння, але Фальшива Нота  не мала часу їх розглядати. Вона ж бігла!
- Як вони вміють це читати? Та ще й співають! – лише встигла подумати. Це мабуть дуже складна  наука.
- А це що?
- Це сольфеджіо, - пояснив на бігу Бемоль. -  Це наука співати по нотах чисто і правильно.
- Ох-хо-хо, - подумки почухала потилицю Фальшива Нота – Точно виженуть! Ніколи не вивчу таких слів! І не навчуся співати чисто!..
Нарешті компанія добігла до потрібних дверей. Запізнилися! Всім стало дуже незатишно. Легенько прочинивши двері, вони один за одним – тихесенько! -прошмигнули до класної кімнати.
                                    
                                                                     Розділ 5.

    КЛАСНА   ДАМА
                                  крокувала по класній кімнаті
                                                                                     і чітким голосом вбивала
в дитячі голови  Важливу Науку.
- Лише – сумлінна – щоденна  - праця -  зробить вас -  справжніми  музикантами.
Дієз, Бемоль та зівсімнезгодний Бекар  враз зробилися майже прозорими і   спробували просочитися крізь інших учнів. Бідолашна Фальшива Нота  залишилася зовсім одна. Вона теж спробувала просочитися, але де там! – лише заплуталася.
- Стояти! – тим же чітким голосом зупинила всіх разом Класна Дама. Вони ж не встигли стати цілком прозорими!.
- Чому? -  Це означало  “Чому ви насмілилися запізнитися?!!”
-  Ти – хто? – Класна Дама нависла над Фальшивою Нотою.
Фальшива Нота відчула,
                                         що  вона
                                                        стає все меншою і меншою,
зовсім крихітною
                               і пролопотіла:
- Інозе-емка…
- Хто? – ще грізніше допитувалася Класна Дама.
   Геній промовив, високо піднявши голову, із почуттям власної гідності:
- Це -  іноземка! Фебемольплюсквамперфект! З дружнім візитом!
Він переможно оглянув усіх,  щоб усі, хто тут був, зрозуміли, що така честь може належати лише йому, найгеніальнішому Генію. Адже це він – і ніхто інший – зустрів закордонну гостю!
    Фальшива Нота отямилася, заспокоїлася  і згадала, що найкращий спосіб захисту – це напад. Для того, щоб тебе ніхто і ні в чому не запідозрив,  треба бути нахабною, сміливою, безсердечною. Фальшива Нота почала натхненно вигадувати:
- Я іноземка. Я мандрую по світу, з країни в країну.
                                          Я – голуб миру!!!
   Класна Дама дивилася на це розпатлане, замурзане дівчисько, слухала її уважно і думала:
- Ну-ну. Та-ак. Мале, залякане, замурзане, нахабне… Що ж сталося з цією дитиною, що вона якась така неприкаяна?
- Добре, шановна, -  сказала вона. – Найкраще ви зможете познайомитися з нашою країною, якщо спробуєте з нашими дітьми поспівати. У нас же ж Музична Країна, і заняття музикою дасть вам найкращу уяву про нас. Заодно покажете, як співають у вашій країні. З якої, кажете, країни ви приїхали?
- З іноземної, - нахабно і сміливо відповіла Фальшива Нота.
Діти оточили її.
- Бити будуть! Виженуть! – з жахом подумала Фальшива Нота. Голова мимоволі почала втягатися в плечі. Але всі були дуже дружні, всім було весело і цікаво. Питання сипалися на Фальшиву Ноту, як горох., і вона зрозуміла, що наразі вийде сухою з води. Потім вона подумала, що води тут немає, а вона і так суха. Але виганяти її ніхто не збирався.
   І Фальшива Нота розслабилася.
- Розкажіть про вашу країну!
- А яка у вас музика?
- А що співають діти?
- А з якого боку сходить сонце?
Ось що говорила Фальшива Нота.
- Я Фебемольплюсквамперфект з дуже іноземної країни. І ім`я моє ДУЖЕ іноземне. В нашій країні все іноземне. І мова іноземна, і музика іноземна, і сонце сходить з іноземного боку. А наша країна о-о-така велика!
Фальшива Нота розвела широко руки, щоб всі побачили, яка велика та іноземна країна.
- А які у вас ноти?
- У нас ноти… - Фальшива Нота почала згадувати, що ж вона знає про музику. Десь, мимохіть, чула вона якісь назви, але це було якось між іншим, вона ж ніколи не вчилася. І назви запам`ятала між іншим. Але зупинятися не можна було. І тому фантазія несла її і несла все далі й далі. І, пливучи на хвилях такої слави і уваги, вона фантазувала.
- І ноти в нас є… Ро і Фу.
- Як-як?
- Ро і Фу, - вже менш впевнено повторила Фальшива Нота. -  Ну і всякі інші.
- Але ж у всіх країнах ноти мають однакову назву, - вступив у розмову розсудливий Бемоль. – Багато-багато років тому, дуже давно, була пісня про музику. Початок кожного рядка став назвою музичного звука. Так і вийшла гама До-Ре-Мі-Фа-Соль-Ля-Сі, - Бемоль був дуже розумний. Він добре вчився і багато знав.
- А у нас не так! – сказала Фальшива Нота. Їй треба було бути сміливою і дуже впевненою, щоб ніхто ні про що не здогадався. Вона дуже боялася, що її виженуть звідси. А їй тут так подобалося! І ще їй подобалася загальна увага. Що ж їй лишалося робити? Доводилося вигадувати.
- Ро і Фу – це дуже важливі ноти в нашій іноземній країні.
Фальшива Нота ввійшла в роль, вона уявила собі могутнього велетня Ро і прекрасну чарівницю Фу. Її розповідь лилася легко, все далі й далі. Могутній Ро і чарівна Фу ставали все живішими й живішими. Вона вже й сама починала вірити, що все, що вона тут вигадує, існує насправді, що вони живуть десь, у далекій іноземній країні і приносять щастя всім навкруги.
    Далі Фальшива Нота розповіла, як Ро переміг людожера. Потім вона зрозуміла, що красень-велетень в змозі перемогти  цілу родину людожерів і розповіла й про цей подвиг. Коли черга дійшла до славних справ чарівної Фу, Класна Дама зупинила потік її фантазій.
- Ну добре, - задумливо сказала вона. – Ваша розповідь була дуже повчальною. Я думаю, ви згодом розповісте нам ще немало. А тепер – до праці! Запрошую вас приєднатися до наших занять.
   Весело, дзвінко і радісно звучав дитячий хор. Фальшива Нота, вже зовсім заспокоєна, горланила скільки мала сил. А що це було фальшиво і неправильно, то що ж такого? Вона ж співає по-іноземному. Так намагалися думати всі, хто чув її спів. Усі, крім Класної Дами.
…Ще ніхто не знав, що з цієї хвилини в Музичній Країні все пішло шкереберть. В Музичній Країні почали відбуватися зовсім не приємні речі.
Але про це далі.                      
   Після занять компанія взяла її з собою на море. Фальшива Нота не знала, що таке море, але стидалася признатися в цьому. На море так на море. А що дорога  була  короткою, то  вона  й  не  встигла  як слід  подумати  про   це  і не зчулася, як побачила його. МОРЕ.
    Море займало собою весь простір, воно жило, рухалося, дихало.  
Море пахло чимось особливим. Фальшива нота ще ніколи не чула таких пахощів. Вона відчула, що МОРЕ ПАХНЕ МОРЕМ.
    Вона не могла  відірвати від моря очей. Вона чула його голос, заворожено дивилася, як хвилі набігають одна на одну. Море шепотіло про незвідані краї і кликало в ДАЛЕКУ ДАЛЕЧІНЬ. Фальшива нота не розуміла тієї мови, але відчула, як ВІТЕР МАНДРІВ торкнувся її чола.
Вода була холодна, ноги Фальшивої ноти замерзли, і вона бігала з іншими дітьми, вчилася особливим чином кидати камінці, щоб вони підстрибували по хвилях, і була дуже щаслива.
Їй подобалася ця країна.
Як гостю, її поселили в гостьовому будиночку, охайному і затишному. У неї ще ніколи не було такого житла.

                                                                    Розділ 6

     На другий день був урок в МУЗЕЇ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ. Фальшива Нота  навіть ніколи не уявляла, що на світі їх так багато і вони такі різні.
    Тут-тук, мої любі, ви ще не забули про мене? Це я, Оповідач. Мушу виказати Вам один секрет.
   Цього ж  ранку Геній в черговий раз зашпортався і гепнувся просто на дорогу. Тому до музею він прийшов з розквашеним носом, заплаканими очима і взагалі був дуже нещасний. Звичайно, дуже шкода бідного хлопця. Але ж на дорогу треба дивитися! Тим більше, що дорога веде до музею.
   Чого тут тільки не було! Виявляється, музику можна заграти навіть на очеретині. Зрізав на ставку – і грай собі! А можна кілька дірочок зробити – ще краще буде!
   А ще Фальшива Нота  бачила в музеї ЧОРНОГО КОЗЛА з рогами. З його хутра шили такий собі хутряний мішок, прикріпляли голову, роги, кілька дудочок – і далі починалося найцікавіше. Через одну дудку в мішок надували повітря, мішок роздувався і ставав подібним на справжнього чорного козла. Тоді його брали під пахву і ліктем притискали до тулуба. Повітря виходило назовні через інші трубки – і ось вже козел співає кількома голосами. Дивовижа – та й годі!  Зараз КОЗЕЛ дуже сумирно висів на стіні музею.
   Поруч з ЧОРНИМ КОЗЛОМ на стіні висіла БІЛА КОЗА. Фальшива Нота  уявила, як БІЛА КОЗА б`ється з ЧОРНИМ КОЗЛОМ. З їхніх боків стирчать в різні боки дудки і дудять! Дуже кумедно.
   В іншому місці залу у спеціальних вітринах під склом  розмістилися глиняні коники, пташки і ще різні-різні забавки. Ці дитячі свисточки теж були музичними інструментами!
Фальшивій Ноті  все було дуже  цікавим. Вона   дивилася,  дивилася   і  думала:
а що якби глиняні коники поскакали, а пташки полетіли? Що б тоді творилося в цьому залі?
…Раптом Фальшива Нота  відчула серйозного стусана в спину.
- Що це? – лише встигла подумати вона, стрімко оглядаючись.
…Залом носилися дві патлаті кулі – біла і чорна. БІЛА КОЗА, загрозливо сигналячи всіма своїми дудками, з войовничим меканням нападала на ЧОРНОГО КОЗЛА. ЧОРНИЙ КОЗЕЛ, відбиваючись і побекуючи, відступав короткими перельотами. Але від БІЛОЇ КОЗИ не так просто було відступити. Вона, мов торпеда, врізалася в ЧОРНОГО КОЗЛА, а що при цьому її мекання було нестерпне, то це була торпеда з сиреною.
   Припертий до стіни ЧОРНИЙ КОЗЕЛ оскаженів, заревів загрозливо ”бе-е-е!!!” і кинувся в контрнаступ. Напевно, він виглядав, як розпатлана кульова блискавка, і не було сили, яка могла б його зупинити. Чорна кульова блискавка з виставленими в бойову стійку рогами з шаленою швидкістю налетіла на БІЛУ КОЗУ і, мов шмату, закинула її в протилежний кінець залу – просто на вітрину з глиняними свисточками! Дзенькіт розбитого скла змішався з пронизливим козячим меканням, тупотом копит, шумом крил. З розбитої вітрини вискакували коні, вилітали птахи.
…Глиняні коні табунами скакали по підлозі і свистіли. Глиняні птахи зграями носилися попід стелею і теж свистіли. Їхній свист перерізала пронизлива сирена знеславленої БІЛОЇ КОЗИ. І над усім цим переможно панував гордий рев усіх дудок ЧОРНОГО КОЗЛА.
- Ну нівроку шумовий оркестр! – захоплено  прошепотів Геній. – Оце так    кла-ас…
А всі інші нічого не говорили. Вони просто мовчки водили головами по залу: туди-сюди, туди-сюди.
…Потихеньку учасники такої несподіваної вистави змучувалися і один за одним знесилені падали на підлогу. Лише ЧОРНИЙ КОЗЕЛ переможно пролетів залом і, востаннє проголосивши тріумфальне “бе-е-е!!!”, розмістився на своєму місці на стіні. Його дудки ще час від часу звивалися, мов змії, з кожним разом коротше підбекували, поки повітря з мішка не вийшло зовсім.
   І в цей момент до залу зайшов ПРОФЕСОР ВСІХ МУЗИЧНИХ НАУК. Це ж мав бути урок, пригадуєте?
…На підлозі у великому безпорядку валялися вперемішку коники, пташки, словом, всі, що були у вітрині. Валялися вони дуже сумирно, мов звичайні глиняні іграшки, розкидані по підлозі, і зовсім не скидалися на шалені зграї, що носилися залом ще кілька хвилин тому. У вітрині, серед розбитого скла,     тихе-енько, жалібно схлипуючи, причаїлася Біла Коза, і ніхто не зміг би сказати, що це  вона  була  винуватицею  баталій, які  відбувалися в залі музею.
… Спочатку була німа сцена. Побачивши такий розгром, професор побілів, потім почервонів. А потім…
   Самі розумієте, замість уроку Музичної Науки у музеї відбувся урок Грандіозного Прибирання. Професор назвав їх непутящими дітьми і варварами. Він не вірив жодному їх поясненню. ТАК НЕ БУВАЄ! – мовив він. Принаймні, досі ще такого не було. Але всі, хто бачив неймовірну подію в музеї, тепер знали: ТАК БУВАЄ.
   І лише Бекар підозріло зиркав на Фальшиву Ноту. Якщо досі такого не було, то чому сталося тепер? Може, причина в їхній гості?

                                                                     Розділ 7

   Минали дні за днями. У Музичній Країні весь час щось траплялося, і, як ви самі розумієте, події ці були нерадісні. Фальшива Нота  розуміла, що саме з її вини занепадає така чудова країна. Тому вона з кожним днем ставала все сумнішою і сумнішою. Вона все рідше ходила гратися з іншими дітьми, та її й запрошували все рідше. Коли Фальшива Нота була з ними, обов`язково ставалася неприємність.
   Біда була і з наукою. Діти співали все гірше і гірше. Хоч як вони старалися, нічого доброго не виходило. Даремно Класна Дама крокувала класною кімнатою і грізно вбивала в дитячі голови науку. Наука не входила в дитячі голови. Фальшива Нота  вже не співала з ними. Але вона була тут і цього було достатньо! Тепер весь час звучали страшні для неї слова: фальшиво! брудно! нечисто!
   Найстрашнішим було те, що брудно було всюди. Сміття просто поглинало Музичну Країну. На вулицях, в парках лежали гори сміття. Вітер ганяв по дорогах обривки паперу, старих газет, ганчір`я. Країну круглодобово прибирали – все було марно. Нічого не допомагало. Ставало все брудніше і брудніше.
   І лише море співало свою одвічну пісню, то лагідну, то грізну, і не зважало ні на що. Фальшива Нота  приходила до моря. Морю було байдуже, фальшива вона чи не фальшива, чиста чи ні. Воно було занадто могутнє. Пісня Моря заспокоювала і бентежила водночас, а Сонячні Зайчики спалахували усмішками, перескакуючи з хвилі на хвилю, і потішали Фальшиву Ноту. Тоді Фальшива Нота  переставала сумувати і включалася в гру. Вона бігала по воді, ловила сонячних зайчиків, інколи то один, то інший самі стрибали їй на руку, на плече, на ніс, лоскотали своїми теплими промінчиками і швиденько кидалися назад, у хвилі. Коли Фальшива Нота  досхочу набавлялася з веселими і ласкавими сонячними пустунами, їй хотілося підспівувати Морю. Вона стояла серед хвиль і голосно співала разом з Морем. Їй здавалося, що виходить дуже гарно.
   Але приходив час вертатися до свого затишного будиночка. Фальшива Нота  знову сумувала. Вона брела серед куп сміття, вітер ганяв старі газети, зграї мух носилися від однієї купи до іншої. Її затишний будиночок теж було не впізнати. Він ставав занедбаним і понурим.
   Ночами Фальшива Нота  бачила дивовижні сни. В її снах розкривалися надзвичайної краси квіти. Раптом квіти перетворювалися  на таких же гарних і барвистих пташок. Пташки красиво розкривали свої дзьобики і заповнювали сни щасливим співом. У цих снах Фальшива Нота  теж була щаслива. Вона дуже хотіла співати. Але – не могла!

                                                                      Розділ 8.

   Кожного літа в Музичній Країні відбувалося найбільше свято – Свято Мистецтва і Краси. Це було завжди дуже красиве, пишне і веселе свято, і до нього готувалися заздалегідь і дуже старанно.
   З цілої країни привозили найгарніші квіти і прикрашали й без того прекрасну площу перед Палацом Мистецтва. Тоді вона ставала подібною на дивовижної краси живий килим.
   З самого ранку до площі йшли і йшли люди, радісні й збуджені, групами, поодинці, вони займали всю площу, і скоро вся площа гула, як кольоровий вулик. Всі чекали параду оркестрів, тому що це був початок Свята.
   Ось, починалося. Це було дійство! Оркестри  виходили на площу в повній красі. Мундири оркестрантів викликали захоплення, мідні інструменти сяяли на сонці розпеченим золотом. А музика, яку вони грали, була справді музикою Свята, і хотілося радіти, любити всіх навколо, творити гарні речі і гарні справи. Оркестри красиво проходили парадом по площі та вишиковувалися  в центрі. Починалося свято. Тут було все. Звучала музика. Співали, танцювали, читали вірші. В Палаці Мистецтва була величезна виставка картин, які за цілий рік намалювали художники. Щоб це відчути, треба там побувати. Хтозна, можливо колись пощастить і вам. Жителі Музичної Країни веселилися і святкували цілий день, і цілий вечір, а потім ще й цілу ніч. Таке це було Свято.
   Так було завжди, тільки не цього року. Площа, завжди така чиста і охайна, була засмічена до неможливості, ЇЇ чистили безперестанку, але сміття знову звідкись бралося. Зрештою якось трохи прибрали і посадили квіти. Квіти чомусь відразу хотіли в`янути, і їх поливали досить часто.
   Машини, що везли картини до Палацу Мистецтва, ламалися дорогою, і їх весь час ремонтували. На щастя, всі картини довезли цілими і неушкодженими, і ось вже вони висіли там, де їм призначено було висіти. Країною прокотився клич не сумувати, не почувати себе нещасними, щоб над святом не збиралися хмари біди. Але це не допомагало. Всі були напружені і нерадісні. В повітрі пахло небезпекою…
   Зранку люди так само напружено сходилися на площу. Намагалися усміхатися та жартувати, але нічого не виходило, сміх зависав у повітрі, наче дим, і швиденько розвіювався, ніби його й не було. На площі було бруднувато, але не катастрофічно. Люди зітхали з полегшенням. Здається, пронесе…
   Нарешті почулися перші звуки оркестрів. Наче чисто. Оркестри наближалися. Музиканти  в  гарних  мундирах,  сяючі  інструменти.  Все  було,  як  завжди.
І все ж… Ось зашпортався один музикант, ось другий, ось третій скривився, наче у нього заболів зуб. І почалося. Оркестри грали фальшиво. Від такої гри квіти зів`яли і висохли. Все ішло шкереберть. Співати вже ніхто не хотів. Танцювати тим більше. Але найгірше було попереду.
   Коли люди зайшли до Палацу Мистецтва, щоб подивитися виставку картин, отут всі і присіли.. Картини, ще такі чарівні вчора, сьогодні  змінилися до невпізнання. Вічнозелені ялинки на одній картині стояли голі  на мерзлій землі. На іншій картині діти, які ще вчора весело бігали серед квітів, тепер, злі і замурзані, билися між собою і кривлялися з картини, мов якісь потвори. А стиглі виноградини з третьої картини стали за ніч зовсім гнилими і валялися на розбитій брудній тарілці…
   Свято було безнадійно зіпсоване. Це розуміли всі і тихо розходилися по домівках. Хтось плакав…
   А де ж була винуватиця цього лиха? Фальшива Нота вирішила не іти на свято. Може, якщо її не буде на площі, свято все ж відбудеться. Але чим ближче було до свята, тим більше їй хотілося побачити його. Вона переконувала себе, що їй не можна туди ходити. По-перше, її викриють. По-друге, їй не хотілося псувати людям свято. Тут такі хороші люди, а Класна Дама так старанно вбивала в дитячі голови Музичну Науку. Але прийшов день свята, і Фальшива Нота подумала: вона заховається в найдальшому куточку площі і одним оком, лише одним! – трішечки! – подивиться. Що з того вийшло, ми вже знаємо…

                                                                    Розділ 9.

Тут у нашій історії з`являється новий персонаж. Правду кажучи, він  з`явився вже давно, коли стало зрозуміло, що в Музичній Країні щось коїться.   Але цей персонаж дуже хитрий та розумний, і ще він вміє дуже добре маскуватися. Це Таємний Агент 008. Таємний Агент нюхом відчував, у якому місці треба шукати винних. Він відразу відчув, що причиною всіх негараздів у їхній країні є маленька розпатлана дівчинка, яка видає себе за іноземку. Кільце навколо Фальшивої Ноти поступово стискалося.
…Падав дощ, немов з відра, і ні на хвилину не зупинявся. Так падав він уже три дні, і навкруги була лише вода. Фальшива Нота  сиділа на порозі свого будиночка. Вона була голодна і сумна.
   Вулицею ніхто не йшов, крім бабусі під смішною парасолькою з великими грибами. Бабуся була маленька і кругла, тож під своєю парасолькою сама скидалася на великий гриб.
   Бабуся зупинилася перед Фальшивою Нотою і спитала:
- Нудьгуєш?
- Нудьгую, - відповіла Фальшива Нота  і, подумавши, додала:
- Я їсти хочу.
  Тут в руках у бабусі невідомо звідки взялася величезна сумка. Бабуся всілася на  ганку  поряд  з дівчинкою і мало не  з  головою залізла  у свою  сумку. Через секунду вона дістала величезний бутерброд.
- Пригощайся, -  ввічливо  простягнула  бутерброд Фальшивій  Ноті. Потім знову пірнула в сумку і дістала ще один бутерброд собі. Ще раз пірнула – і на світ з`явився великий термос і два горнятка з ведмедями. Бабуся налила Фальшивій Ноті  й собі гарячого чаю. Вони дивилися на дощ і їли смачні бутерброди з гарячим солодким чаєм.
   Фальшива Нота  подумала, що у неї ніколи не було бабусі, яка вгощала б її бутербродами з чаєм.  І тут вона не витримала. Фальшива Нота  розповіла цій незнайомій і такій затишній бабусі все. Як її виганяли з інших країн, як вона попала в Музичну Країну, як прикинулася іноземкою. Вона розповідала і розповідала. І не бачила, як холодно примружилися очі затишної бабусі, як змінювалося її обличчя, її фігура. Якби Фальшива Нота  відвела очі від дощу і поглянула на бабусю, вона б жахнулася і замовкла. Вона побачила б перед собою дорослого чоловіка з пронизливим поглядом, що задоволено потирав руки.
  Ви напевно здогадалися, що цією бабусею був замаскований Таємний Агент 008. Я розповідав вам, що його обов`язком було захищати мир і спокій Музичної  Країни. Отож він кружляв і кружляв навколо Фальшивої Ноти,  поки не викрив її остаточно.
         Нарешті Фальшива Нота  довела розповідь до кінця. Зависла мовчанка. Фальшива Нота  повернула голову  до бабусі, і ось тут вона дійсно жахнулася. Вона сподівалася, що маленька бабуся пожаліє її і порадить, що робити. На місці бабусі сидів здоровий дядько і радісно всміхався.
- Ти попалася, - весело повідомив він.
- Куди?.. А де бабуся? – пролопотіла перелякано Фальшива Нота.
- А все, бабусі більше немає. Це був такий маскувальний прийом, щоб тебе викрити. Я Таємний Агент 008, -  дядько все ще був веселим.
  - Ти злий, -  загублено сказала Фальшива Нота.
  - Я – злий? Це моя робота.
- Я
      цілий день
                        не їм, не сплю.
Рідну
         країну
                    стережу.
Я
  не виношу
                    бруду й фальші
і чітко відчуваю, коли справа десь нечиста.
Ти подивися, що ти зробила з нашою країною! Ти така маленька, а від тебе стільки біди! Ти непотрібна в нашій країні.
   Доля Фальшивої Ноти  була вирішена. Таємний Агент розвернувся і пішов геть. Фальшива Нота  дивилася йому вслід, а потім тихо, втягнувши голову в плечі, пішла, не обертаючись, в дощ. Вона ішла шукати кордон Музичної Країни, щоб залишити її назавжди.
                                                            
                                                                       Розділ 10

   Вона йшла і йшла, а кордон ніяк не з`являвся. Цілий день Фальшива Нота блукала самотньо містом, і ніде не було їй притулку. Наближався вечір. Фальшива Нота ішла світ за очі, бо очі їй заступали сльози. Ну от, думала вона. Кінець її перебування в цій країні. В цій прекрасній країні.. Не треба чекати, поки її виженуть, треба іти самій, і буде вона брести по світу, нещасна і одинока, голодна і холодна, і помре з горя або з голоду.
   Фальшива Нота  сіла край дороги. Усі люди ішли до своїх домівок, де на них чекали тепло та затишок. І лише вона не мала куди йти. У неї немає даху над головою. А вона ще дитина, вона змучена і голодна. Вона хоче їсти і спати.
… Класна Дама верталася додому. У неї був поганий настрій. Все ішло не так.
Край дороги вона побачила зіщулену дитячу постать.
- А ти чому тут ввечері? – Класна Дама  поклала руку на худеньке плече Фальшивої Ноти. Фальшива Нота  підняла очі. Стільки суму і безнадії було в її очах.
- Ніхто мене не любить, - гірко промовила. – Я винна у всьому, що стається зараз у Музичній Країні… Мене напевно виженуть… А мені подобається ваша країна. Тут гарно. І я полюбила музику!
- Що мені робити? – запитала. – Допоможіть мені. Будь ласка, - прошепотіла дівчинка.
   Класна Дама взяла її за руку і підвела з землі.
- Ходімо  вечеряти, - сказала вона. – Переночуєш, а там побачимо. Серйозні питання проти ночі вирішувати не варто.                          
   … Вночі Фальшива Нота  не могла спати. Їй було дуже тривожно. Вона вийшла на терасу. Нічне небо сяяло мільйонами зірок. Зірки були усміхнені, веселі і радісні. Вони мерехтливо підморгували Фальшивій Ноті. Фальшива Нота  задерла голову і довго-довго дивилася на небо. Нарешті у неї заболіла шия, і вона вляглася на терасі.
    Ніч була сповнена тишею. Але ця тиша складалася з безлічі різних звуків .Це було так чарівно і так бентежило.
  - Просто жахливо, як це прекрасно, - прошепотіла Фальшива Нота. У неї боліло серце. У неї страждала душа. Сльози самі котилися з її очей. Фальшива Нота  не витирала їх,  а вони все котилися і котилися,  великі і гарячі. Вона виливала в них всі свої нещастя, всі свої страхи, все, що зазнала за роки свого недовгого життя, одинокість, нерозуміння. І плакала, плакала, плакала…
   Настав ранок. Веселе сонечко сипало на землю свій лагідний і теплий усміх з синього-синього неба. Якась пташка співала свою пісню, ніжну і солодку. Це була найкраща в світі музика. До її співу долучалися інші птахи і утворювали радісний і світлий хор. Хмарки, як білі баранчики, купчилися в небі у велику білу отару і мирно пливли в небесному потоці, тішачись життям і чудовою погодою. Прокидалися квіти, а їх було багато в саду у Класної Дами, і всі вони були чудові. І вони раділи сонцю і новому дню.
   Радість була розлита в повітрі.
   Лише гірко-гірко ридала Фальшива Нота Фебемольплюсквамперфект.
   Класна Дама теж довго не спала цієї ночі. Те, що в країні негаразд – це дуже погано. Те, що пропадає дитина – це біда. Треба було РЯТУВАТИ І КРАЇНУ, І ДИТИНУ. Класна Дама добре розуміла, що порятунок дитини допоможе порятунку країни. Але ж як її рятувати? Вона ж така фальшива, така нечиста!
…Довго думала Класна Дама. Нарешті над ранок вихід був знайдений. Тепер треба було трохи відпочити і набратися сил.
                            
    Ну що, любі мої, наберіться терпіння і не хвилюйтеся. Все буде добре. Я лише хочу вам сказати:
Ніколи, за жодних обставин
                     НЕ ВПАДАЙТЕ У ВІДЧАЙ!
Коли вам здається, все втрачено і гірше не може бути, не опускайте руки.
Іноді вихід з безнадійної ситуації може бути дуже близько, набагато ближче, ніж ми можемо собі уявити.
                                      
                                                                     Розділ 11

- Значить так, - підкреслено спокійно промовила Класна Дама до своїх найкращих, найвірніших учнів. – Зараз дуже швидко, дуже організовано беремо в руки мило, губки, відра, шампуні і влаштовуємо ГОЛОВОМИЙКУ. Будемо чистити Фальшиву Ноту. А ти терпи. Навіть якщо шампунь попаде в очі. Почали!
   І почалося.
   Вода і сльози лилися потоками.
   Бризки летіли на всі боки.
   Лемент стояв немилосердний. Час від часу з загального шуму виривалися окремі слова: “Тут! Там! Додай! Долий!”
   Час від часу чути було вереск: “Болить! Пече-е-е!”
…І раптом все скінчилося. І всі, приголомшені, мовчали. Перед ними стояла гарна дівчинка, чистенька і розчесана. Вона стояла з міцно заплющеними очима. ЇЇ золоте волосся виблискувало на сонці.
   Класна Дама взяла її за руку і підвела до дзеркала.
  - Відкрий очі, - лагідно сказала вона.
Фальшива Нота повільно відкрила очі.
  - Хто це? – перелякано спитала вона.
  - Це ти, - промовила Класна Дама. – Це ти, нова і чиста. Чиста Нота.
   Нарешті всі прийшли до тями. Сміялися, обнімалися, танцювали і кричали.
  - Їй потрібне нове ім`я! – вигукнув хтось.
  - А й справді!
- Як ти хочеш називатися?
Чиста Нота набрала повітря і майже видихнула:
- Алегретта…
Тут всі замислилися знову, а Класна Дама сказала:
- Це ж не ім`я! Це швидкість звучання музики. Алегретто означає, що музика звучить жваво.
- Але ж це так гарно, - промовила Чиста Нота. – Я буду жвавою і чистою.
- Нехай! Нехай! – згодилися всі.
- А тепер – до науки! – строго, але не в змозі приховати радість, промовила Класна Дама. – І не запізнюватись на репетицію!
…- Ти щаслива? – спитала Класна Дама, коли вони лишилися самі.
- Так, я щаслива, - тихо відповіла Алегретта. – Але я не можу повірити.
- Жити будеш у мене. Тепер тобі треба буде дуже старатися. Тобі ж треба буде вивчити те, що інші діти вже знають.
- Я буду дуже старатися!
   І все знову стало як раніше. І знову сувора Класна Дама чітко крокувала по класній кімнаті, але всі старалися і раділи. Хор звучав чудово, і в нього вплітався натхненний і дзвінкий голос ЧИСТОЇ НОТИ АЛЕГРЕТТИ.


                                        

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Василь, 04-12-2008

НЕфальшива казочка

© Андрій Бачинський, 30-11-2008

НЕфальшива казочка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 30-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77463507652283 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …