Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Вони повернуться (на конкурс)

© Галина Михайловська, 28-11-2008
НЛО як НЛО... Стоїть собі посеред галявинки, поруч із дитячим майданчиком, блимає різнокольоровими вогниками. На тлі багатоповерхівок, що оточили подвір’я й теж мерехтять барвистими цяточками вікон, навіть не дуже й помітне.
Жоден із тінейджерів, які щовечора займають полишені малюками лави та гойдалки, і не побачив, коли та тарілка з’явилася. Тільки-но її ще не було, - а ось вона є.
Непомітно було й щоб відкривався люк, чи сходинки спускалися. Просто – ось ще нікого не було, а ось – уже стоять. Прибульці. П’ятеро чи шестеро... чи семеро… Постаті теж наче зблискують, грають, хвилюються, як від легенького вітерцю.
Наче й мовчать, а хлопчики й дівчатка, що скупчилися перед інопланетянами чималенькою юрбою, чують річ... чи спів?
- Ми прибули подивитися на вас, Земляни, довідатися, які ви, наші брати по розуму...
Дивно хлопчикам і дівчаткам, цікаво. Усі підійшли, усі стоять разом – і зграйка справа, і компанія зліва, і Оленка, посередині.
Ті, що праворуч, - це ті, що над усе прагнуть бути не гірше за інших. Як один, вбрані в трендовий денім, з однаковими зачісками – відрізнити їх можна хіба що по візерунках на задніх кишенях та по фірмових написах на майках. Вони однаково вигукують «Вау!» і однаковими рухами лізуть за однаково най-, найкрутішими мобільниками, щоб зняти все, що відбувається. На повідках поруч із деякими теліпаються їхні песики. Песики, на відміну від господарів, різні – проте однаково обвішані блискучими медальками.
Ті, що ліворуч, - це ті, хто, навпаки, прагнуть виділитися з натовпу, за будь-яку ціну. Хто в яскраво-червоних штанях, хто в рожево-чорному вбранні. Є голови із шоломами з косичок, але є й голені потилиці. У тих тату, а в цих – пірсинг. Багато срібних ланцюгів, а ще більше – пластмасових цяцьок кислотних кольорів… В цьому гурті  теж є такі, хто вивів на прогулянку своїх улюбленців. Ось на шворці білесенький кролик, а он - чорнесеньке карликове порося. А в того хлопчика з-під куртки виглядає зелена трикутна голова величенької ящірки.
Оленка стоїть посередині, а в той же час ніби осторонь. Можна сказати – не в тих, не в сих, а можна сказати – сама по собі. Це вже як подивитися.
-… У Всесвіті існує Міжзоряне Братерство, співдружність планет з багатьох-багатьох Галактик. Для тих, кого приймуть до Братерства, відкриється доступ до найвищих досягнень Міжгалактичного Розуму,  їм розкриються таємниці часу й простору. Вони здобудуть величезну могутність, але й не меншу відповідальність. Тому - тут, зараз - ми маємо зрозуміти: чи готові ви, Земляни, приєднатися до Великого Кола володарів Всесвіту?..
Просто в темному повітрі виникає сріблястий прямокутник. Схоже на екран, хоча й на шкільну дошку трохи…  - Ой, а раптом прибульці зараз почнуть щось таке перевіряти… наприклад, теорему Піфагора? Або таблицю Менделєєва?
Чути перешіптування, стривожене, а навіть трохи перелякане - і лівобіч, і правобіч.
Але події розгортаються геть інакше. Зеленкуватий промінь вихоплює з темряви крайню постать у юрбі, і ось уже на екрані на мить з’являється  розгублене й зацікавлене обличчя дівчинки.
А тоді воно наче тане, обриси його стають розмитими, майже невловимими, а замість обличчя на екрані спалахує калейдоскоп кадрів – фірмові лейбли, уривки рекламних роликів, сторінки глянсових журналів… Екран стає червоним. Тоді знову  - прозоро-сріблястим, а промінь вихоплює вже іншу постать, хлопчика, теж крайнього, але із протилежного боку.
І – дивно! –компанії ці завжди тримаються осторонь, кепкують одна з одної, а картинка на екрані практично та ж сама: співаки, дискотеки, скутери… Хіба що лейбли інші. За мить екран так само спалахує червоним.
В захваті від побаченого дітлахи навипередки намагаються потрапити під незвичайний промінь, штовхаються, підплигують, радісними вигуками «Вау!» та «Йесс!» зустрічаючи найкрутіші зображення. Промінь так швидко обіг юрбу, що діти не встигли й натішитися небаченим видовиськом, а сріблястий екран уже залишається порожнім. Усе. Незрозуміле дійство добігло кінця.
І знову чути чи то спів, чи то річ, а, може, слова лунають просто в голові хлопчикам і дівчаткам:
- Нам дуже шкода, Земляне, але ви не витримали іспиту. Ви ще не готові стати володарями часу й простору. Чекайте на наші наступні відвідини – десь через кілька тисячоліть…
Мовчать ошелешені підлітки. Чому – не витримали? Що вони зробили не так?! Та вони ж нічого й не робили…
Раптово тишу  прорізує такий заливчастий гавкіт, що діти озираються й розступаються.
Ну, звісно, це Оленчин безпородний пес Вухань. Вона знайшла його щеням, на смітнику, он там, на цьому ж подвір’ї. І з того часу не розлучається з ним, хіба коли йде до школи. І зараз він поруч зі своєю хазяйкою, що стоїть собі трохи осторонь, наперед не пнеться.
І тоді зеленкуватий промінь спадає на Оленчину постать, і на екрані, що знову взявся нізвідки, з’являється Оленчине обличчя. Але – що це? Чому воно не блідне, не розмивається, як було з усіма?
На екрані видно квітучий сад, вузенькі вулички старого міста, ряди високих, під стелю, книжкових полиць… Он ще якісь постаті з’явилися – та це ж Оленчини тато й мама! Звісно, і Вухань поруч, крутить хвостом, радо посміхається найщирішою собачою посмішкою… А ці диваки з етюдниками, мабуть, приятелі Оленки з художньої студії…
Але, що б не показував екран, на ньому весь час присутня Оленка. Така, як завжди. Хоча ніхто на неї раніш і не дивився - подумаєш, якась біла ворона!..
І тільки зараз дехто із хлопців вперше помічає, що Оленка симпатична. Ясно дивляться з-під довгих вій великі карі очі, забране в довгу косу темне волосся відкриває високе чоло. На щоках грає рум’янець, а посмішка – яка ж чудова посмішка! – водночас і привітна, і сповнена гідності.
Дівчатка ж – ох уже ці дівчатка! – у першу чергу дивляться на вбрання. Тільки зараз, на екрані, вони роздивилися, яка гарна на Оленці блузка, ясно-зелена, весняна, і на комірці одна-однісінька прикраса – крихітне червоне сонечко із сьома чорними цяточками. Мов живе, наче ось-ось зрине з листочка-комірця просто в небо…
Цього разу екран не стає червоним. Він згортається в сріблясту кульку. А зеленкуватий промінь утворює доріжку, і Оленка з Вуханем прямують нею просто до прибульців.  Не чути, що ті кажуть, та й чи кажуть взагалі – аж раптом промінь перетворюється на суцільне сяйво, а коли гасне – тарілки вже нема. Зникла, як не було.
А Оленка – ось вона. Підходить до дітлахів, що вже стоять упереміш, а на долоні в неї лежить – чи висить над долонею? – кулька, як сріблясте яблуко.
Щось там рухається в глибіні  – щоб розгледіти, діти обступають Оленку, нахиляються ближче. Ой, яка краса, яке диво! Розгортаються й знову закручуються спіралі галактик, горять дивними кольорами нетутешні сонця… На безлічі різних планет буяють небачені квіти й рослини, обрамляючи досконалі будівлі, а поміж них ходять і літають дивні й прекрасні істоти, схожі на людей і водночас інші.
Зачаровано вглядаються діти вглиб кульки. Губляться в темряві фірмові написи, бездоганні або дикі зачіски, стрази та пластикові цяцьки. Сріблясте світло висвічує тільки обличчя – захоплені, щирі, навдивовижу симпатичні.
Оленка тихенько штовхає хлопчика, що стоїть біля неї. – Візьми, - шепоче вона, перекладаючи кульку на його долоню. – Мені час додому. Мама буде хвилюватися.
Вона встигає зробити кілька кроків, коли хлопчик гукає їй уздогін: -  Хіба ти не хочеш ще подивитися?
- Хочу, - відповідає Оленка, - але мушу йти. Та то нічого. Вони незабаром повернуться, щоб прийняти нас до Міжзоряного Братерства.
Тепер уже всі дивляться на Оленку. А хлопчик, той, що тримає кульку, питає, і очі його від цікавості блищать так само, як очі ящірки, що визирає в нього з-за пазухи: - То, значить, ти витримала екзамен?
- Ну, мабуть, так, - трохи ніяковіючи, відказує Оленка й повертається, щоб іти.  Але її знову зупиняє той самий хлопчик.
- Чекай! А, власне, що то був за екзамен?!
- А…, - каже Оленка, ще більше ніяковіючи, - ну, бачте, вони перевіряли, чи вміємо ми бути самі собою. Оце й усе. Ну, я пішла…  
Діти мовчать, обмірковуючи почуте.
І тільки, коли Оленка з Вуханем уже біля свого під’їзду, котрась із дівчаток гукає: - Оленко! Виходь завтра ввечері!
Оленка посміхається й махає всім рукою: – Па-па…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Бачинський, 29-11-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© , 28-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0495901107788 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …