Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51274
Рецензій: 95882

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 12707, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.226.72.194')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Щоденник

Київ-Париж (Вступ)

© Богдан Образ, 23-11-2008
  ...Я прокинувся. Раптово. Опинився серед уламків неспокійних снів. Мені снилися певні кадри, чи то певні слайди прожитого – дитячі спогади, старенькі київські вулички, прогулянки з пасіями, колишніми і теперішньою...
  Нас справді не повинні вранці зривати будильники. Найжахливіше те, коли ми прокидаємося за декілька миттєвостей до того, як нас розбудить пронизливий електронний звук будильника. Ми прокидаємося і нам хочеться виграти бодай півгодини, щоб закрити очі і ще поніжитися, подрімати, зустрітися з коханими у снах, але ми усвідомлюємо, що от-от все зупинить перший ранковий звук.
  Машинально вимикаю будильник, він навіть не встигає пікнути. Дивлюся у вікно з п’ятого поверху, прислухаюся до передсвітанкової тиші, яку де-не-де порушують звуки двірникової мітли та кроки вигулювачів собак.
  Загалом я звик прокидатися рано (але вже після світанку), тоді день здається таким довгим-довгим і я багато чого встигаю зробити. Часто спостерігав вранці, як під моїм вікном стрибають на деревах білки та гніздяться сороки. А зараз темрява і ледь-ледь чутно спів птахів та кволе каркання вороння.    
  Телефонний дзвоник сповіщає про прибуття таксі. Мама похапцем проводжає мене, адже у неї завтра (точніше – вже сьогодні) важливе засідання.
  У моєму під’їзді панує запах хлорки. Таким чином мої сусіди намагаються прогнати кошенят, що засіли у підвалі. У Європі, до якої ми так прагнемо, давно вже застосовується процедура стерилізації бездомних тварин. Звісно, що це дуже дорого, але це набагато гуманніше ніж віддавати маленьких пухнастиків “на мило”.
  Їду у таксі. Поволі розвидняється. По радіо звучить шансон. Я роздивляюся старенькі будинки з різноманітними фресками і барельєфами. Шкода, але коли я повернуся до Києва, то їх напевне вже зруйнують і побудують на їх місці щось громіздке, з відголосками радянської гігантоманії. Або просто абсолютною недбалістю доведуть їх до руйнування. Теж саме стосується дерев. Їх вирубують або, завдяки сірчаній кислоті, доводять до висихання, аби було краще видно рекламні вивіски та назви банківських й інших комерційних установ.
  Таксі в’їжджає на лівий берег. У спальних коробочках де-не-де вмикають світло – готуються до школи, до університету, до нового робочого дня. Вранішній затишок випромінюють маленькі вікна кухонь та ванних кімнат. Чомусь уявляю ранкові запахи та почуття: тепла постіль, свіжість душу, шампунь “Кря-кря”, оладки, яєшня, різноманітні каші, ранковий чай, шуркотіння свіжих газет, запашна кава, випрасуваний одяг, досвітня метушня, прощання...
  Тепер таксі везе мене по Бориспільському шосе. Шосе майбутніх зустрічей та розлук. Рекламні стенди та білборди супроводжують мене усю дорогу. Останнім часом з’явилася тенденція спонукати громадскість до сплати податків та інших платежів. Задоволені обличчя дивляться на мене зі стендів з написами: “Сплачені податки – щаслива країна”, “Сплачені податки – безкоштовна освіта”, “Сплачені податки – профінансована медицина” ітп. Але чому за мої податки утримуються серійні вбивці та маніяки? Чому за мої податки будуються котеджі, купуються дорогі автомобілі та стільникові телефони, оплачуються дорогі відпустки депутатам на закордонних курортах?
  З такими не дуже приємними думками я доїхав до аеропорту. Очікування, численні перевірки багажу, світанок в Duty free і нарешті я в ранковому рейсі літака на Париж, де приваблива стюардеса пропонує мені вибрати якийсь напій до сніданку.
  Але слід відзначити, що було до цього. До цього була купа документів для Паризького університету і віза. У Європу через... візу. Мені прикро писати про це, але українців настільки сильно мучать візовими документами, нескінченними чергами, довгими медоглядами, банальними крайнощами та додатковими формальностями у посольствах та міністерствах, немов би ми потенційні біженці-емігранти, носії хвороб та криміналу.
  Проте іноземці мають вільний доступ, безвізовий в’їзд в Україну. Між іншим, для багатьох наївних українок словосполучення “Роман з іноземцем” звучить так солодко і пристрасно.
  Пригадую, як мене (тоді ще студента другого курсу) попросили провести час (переклади і екскурсії) з іноземною делегацією університету-партнера. Іноземці запитали мене, як завоювати прихильність українки. Я, після декількох келихів, жартома відповів що для цього необхідно лише... бути іноземцем. Адже українських дівчаток захоплює іноземна мова, іноземна валюта, певний престиж та можливість виїхати за кордон. На моє превелике здивування, під час “прощальної вечері” в нічному клубі кожен з представників делегації “тримав під пахвою” вродливу україночку старшого шкільного віку.
  Не слід мене звинувачувати у ксенофобії і я зовсім не вважаю нас “нацією повій”. Просто свідомість радянської завіси та гострі соціальні проблеми призвели не тільки до відпливу “мізків” ( себто від’їзду науковців), але й відпливу краси...
  Київ порівняно ближче ніж Таїланд чи Бразилія і порівняно дешевший ніж Берлін чи Амстердам. Так от, саме через те що іноземці мають безвізовий в’їзд в Україну, Київ перетворився на секс-столицю. Завдяки певним інтернет сайтам можна оформити поїздку до Києва “All-included” (все включено) – проживання, харчування, розваги з тими, що справдять будь-які примхи і бажання.
  Через те багато людей приїздять до Києва не для того, щоб помилуватися Софією Київською чи Печерською Лаврою, а щоб провести час з Київською Софією чи Лаурою Печерською.      
Політ понад хмарами завершився і я опинився у Паризькому аеропорті. Аеропорт дуже схожий на сучасний Вавилон, де панує безліч мов, культур, облич та відтінків шкіри. Однак, покинуваши територію аеропорту, я усвідомив що Париж – це і є сучасний Вавилон з усіма його жителями, туристами та переселенцями.
Далі буде...
                                                                                            Боб

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© В.О., 08-12-2008

[ Без назви ]

© George, 06-12-2008

Не рецензія

© Pasha, 03-12-2008

Чорнуха

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 24-11-2008

Перебільшення

© Платов, 23-11-2008

сумна правда

© koka cherkaskij, 23-11-2008

Правильно, нема чого ідеалізувати...

© Залєвський Петро, 23-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.9485239982605 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …