Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2573
Творів: 46721
Рецензій: 91106

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Хронікально-документальна повість

Розділ 17

© Творча Асоціація "500", 10-06-2005
1998-2000 роки. Українські письменники після 1991 року. Зайві люди. Наших б`ють! Остання стратегічна помилка Архістратега. Багато зайвих людей. Даст іс фантастіш!

Як писав поет Тичина, ростемо ж ми, гей! А заразом обростаємо і притаманними для процесу зростання хворобами. Вчорашні бунтівники вже не просять бурі, і навіть не роблять хвилі. Багатьом захотілося вже відчути себе поважним, не конче майстром художнього слова, але неодмінно – людиною, з чиєю думкою почне рахуватися хоча б чоловік десять. Самодостатність, яку мистецький люд часто приховував і шифрував під час тих самих славнозвісних колективних напивань, таки почала все більше вилазити на поверхню, захоплювати нові й нові території мистецького життя. У першу чергу, змінт торкнулися Ірпінського семінару.
Наприкінці 90-х необхідність регулярно бачити одне одного стала помітно обтяжувати старих знайомих. Відповідно, імідж “рубах-парнєй”, набутий у попередні роки, починав заважати. Ні, зовні все виглядало звично. Колеги-письменники так само відгукувалися на пропозицію збиратися раз на рік разом. Але вони цілком логічно вимагали до себе іншого ставлення. Скажімо, кожного з “живих класиків” починав дратувати навіть традиційний підхід “Смолоскипа” до самих запрошень. Ми вважали – тих, хто постійно з нами співпрацює, слід нарешті запрошувати в якості гостей і не вимагати від дорослої людини, котра у свої двадцять вісім чи тридцять чогось та досягла, того, що вимагалося від вісімнадцятирічного: заповнення учнівських анкет, відвідин аматорських семінарів, врешті-решт, слухняності та покори. Зріла творча особистість не повинна, навіть не має права бути керованою більше, ніж вона вважає за потрібне.
Але формальний підхід до визначення складу учасників семінару на певному етапі взяв гору. Якраз тоді почали траплятися випадки звичайнісінького хуліганства в мистецькому середовищі, про що раніше й гадки ніхто не мав.

Коментар Андрія Кокотюхи:
– Офіційно, з березня 1998 року у “Смолоскипі” я не працював. Але, за обопільною згодою з директором видавництва, лишався керівником так званих молодіжних програм. Про презентації книжок по регіонах уже не йшлося. Нові лаурети “Смолоскипа” просто не виявляли до цього жодного бажання. Максимум, на що вони могли погодитися – це взяти участь у власній презентації, влаштованій гуртом незнайомих їм людей спеціально для них. Та, як вже говорилося вище, літературні “гастролі” видавництво перестали цікавити. Через те координувати особливо не було чого – їздити з молодими політиками в якості касира мене мало приваблювало. Тому до підготовки чергового семінару наша стара команда долучилася впритул менше, ніж за місяць.
Склад учасників сформували без нашої прямої участі, лише в останній момент вдалося включити до списків когось зі старої гвардії. На традиційно привабливу мистецьку частину понаїхало багато зовсім незнайомого люду. До речі, багатьох запросив Іван Андрусяк – він тоді працював у „Смолоскипі” і, як випускник Академії Державного Управління та політично просунутий митець, відкривав для себе нові регіони України. Де займався улюбленою справою: вишукував таланти, бо досі вважає себе ковалем нових творчих особистостей. Кому ж із них не кортить відтягнутися на природі під Києвом на початку травня! Ну, відтягувалися, значить...

Спершу почалися дрібні крадіжки, чого за весь попередній час не траплялося ніколи. Кімнати один для одного ми майже завжди тримали відчиненими, або, принаймні, запросто могли позичити один одному ключі. Тепер же до пана Зінкевича потягнулася заплакана творча молодь з проханням... компенсувати вартість викрадених під час перебування, як не крутіть, на “смолоскипівському” заході грошей, диктофонів, фотоапаратів. До тотального обшуку, на щастя, ніхто не вдавався. Потім почалися бійки.
Спочатку в туалеті Будинку вчителя пляшкою вина ззаду по голові отримав поет Сергій Жадан. Конкретні підозрювані кілька діб поспіль ночували в чиїхось кімнатах, тереоризуючи зграйки галицьких дівчаток самим своїм зовнішнім виглядом. Рано-вранці невідомий закривавлений суб`єкт спробував напасти на почесного гостя, культового письменника Іздрика. Згодом сторонні почали заходити до кімнат просто так. Молоді митці, котрим невідомий принцип корпоративності, запрошували до себе в гості буквально кого попало. Ще раніше п`ятеро гопників, що, здається, святкували день народження Андрія Підпалого, напали між альтанок на співака Андрія Гавура. Після цього випадку навіть довелося просити допомоги в місцевого дільничого міліціонера. Все тоді обійшлося, але пан Зінкевич, від якого нічого не приховували, тримався непохитно: кожен, хто заповнив анкету учасника, має право перебувати в Ірпені. І навпаки – без заповненої анкети навіть лауреат “Смолоскипа”, відомий своєю порядністю, не допускається до участі в заходах.
У дуже оригінальний спосіб допомогли запобігти одному з ймовірних конфліктів харківські історики. Вони до ранку тримали біля себе незваних гостей, відволікаючи їх від пошуку пригод традиційним способом – вживали з ними алкоголь і розмовляли мовою вуличної шпани. Вже коли чиїсь гості щасливо подалися на першу ранкову електричку до Києва, творча молодь не мала сил дійти до ліжок і розмістилася просто під дверима своєї кімнати.
Щоправда, після випадків крадіжок, коли директор “Смолоскипа” зрозумів – його хочуть примусити оплачувати чужі помилки, – стало трошки легше. Провівши власне розслідування, пан Зінкевич переконався – не всі, хто кожен день чемно вітається з ним та запопадливо демонструє власну присутність, ангели небесні. Перепало за такий стан речей традиційно дирекції: це означає халатне ставлення відповідальних за формування списку учасників на етапі, що передує заповненню анкет. Мовляв, запрошуємо на серйозний захід осіб, про котрих нічого до пуття не знаємо. Посилився контроль за загальним моральним кліматом у колективі. Ось тут, через власну недалекоглядність постраждав наш давній друг та постійний учасник наших заходів – Архістратег.
Не маючи на меті нічого грішного та аморального, Олег Гаврильченко придбав пляшку алкоголю і завітав у гості до знайомих дівчат, що якраз усамітнилися у власній кімнаті. Вигнати гостя в них забракло сил, а останнім часом Архістратег потребував не співрозмовників, а радше слухачів. Його монотонне буботіння заколисало семінаристок. Втомився на певному етапі й сам Олег, тому лишився спати просто в кріслі. На ранок він голосно повідомив усім, знову ж таки, не маючи наміру когось із нічних співбесідниць скомпрометувати чи образити:
– Та, я оце в дівчат ночував!
Погодьтеся, прозвучала фраза досить неоднозначно, особливо – в світлі останніх подій. Архістратег постав у очах пана Зінкевича надзвичайно підступним та аморальним типом, котрий не лише ночує в кімнаті з двома жінками, а й має нахабство наступного ранку розповідати про свій ганебний вчинок уголос. Заодно в опалу потрапили самі дівчата: вони мали необережність пустити до себе серед ночі дорослого чоловіка. Представити все як звичайне водевільне непорозуміння не вдалося – Архістратег та його нічні співбесідниці потрапили до чорного списку порушників дисципліни. Їх Ірпінь-98 дав більше, ніж усі попередні заходи. Але ще більше він наплодив різноманітних посередностей і пристосуванців, якими кишіли благодійні фуршети, влаштовувані видавництвом з нагоди виходу в світ чергового тому мемуарів заокеанських пенсіонерів.

Тим часом, Асоціація несподівано зробила крок на захід, себто стала співорганізатором міжнародного мистецького проекту.
Восени 1998 року через особисті контакти Жадана в Україну завітала делегація письменників з міста Нюрнберга. Воно здавна вважається містом-побратимом Харкова. Але німецькі колеги виявили бажання виступити і в Києві, бо все одно прибували літаком до столиці. Прийом у Києві організовувала Твоча Асоціація “500”. Під цю акцію приурочили видання невеличкої спільної двомовної книжечки “Лірика”, де з українського боку друкувалися переважно харківські поети, у т.ч., Олександра Ковальова, Ігор Бондар-Терещенко та, зрозуміло,  Жадан з Мельниковим, а також вибрані німцями для перекладу Бедрик, Розумний, Андрусяк.  
Молодий німецький письменник – людина поважного віку, яка вже міцно стала на ноги в житті й тепер може знаходити час для творчості. Наймолодшою з учасників делегації виявилася Урсула Керстан, мініатюрна жінка віком далеко за сорок. Вона ще за часів СРСР відвідувала нашу країну, навіть згадувала колгоспи, копиці сіна, портвейн і консервованих кальмарів. Решта – солідні люди, переважно пенсійного віку. Вони дещо дивувалися юнацькому вигляду наших письменників. А ще більше їх вразив повний зал Музею літератури. На батьківщині в них читання вважається успішним, коли приходить двадцять шанувальників сучасної літератури.
Втім, на вік гостей ми перестали звертати увагу вже після першої години знайомства. Виявляється, вони поважають наш алкоголь і особливо – ціну, за яку він у нас продається. За кілька марок цілком реально було купити пляшку пристойної горілки. Наші гості обирали чомусь найдешевшу, брали та пили її багато, захоплювалися не лише нами, а й Києвом, Харковом, взагалі – Україною. „Даст іс фантастіш!” – цих трьох слів їм вистачало, щоб висловлювати всі свої враження від побаченого та почутого. Після першого ж алкогольного братання перекладач нам виявився непотрібним.
Але мухи, виявляється, є в голові кожного, навіть у німця. Невдалий жарт Андрія Бондаря на спільній п’янці в “Енеї”, коли до проголошеного тосту “За Німеччину!” було запропоновано уточнення – “За Велику Німеччину!” – був неадекватно гостро сприйнятий нашими гостями. Та нацистське минуле було єдиною больовою точкою гостей з Баварії, торкатися якої ми надалі намагалися старанно уникати.
Їх приїхало восьмеро. Селили німців на приватних квартирах із розрахунку 20 доларів з людини на добу. Такі вимоги висували до іноземних квартирантів господарі квартир. Під це діло поет Іван Андрусяк здав двом німецьким колегам житло, яке сам наймав, переїхавши до Кокотюхи. Там же оселився Юрко Нога, під опікою якого перебував дуже товариський перекладач Юрген Бауер, що пересувався Києвом на інвалідному візку. Юрген і Юрко стали справжніми друзями після однієї пригоди на Андріївському узвозі. Травневий настрій і перманентне вживання “Джину з тоніком” подіяли на українського митця розслабляюче і спускаючи візок Юргена стародавньою бруківкою узвозу він раз по раз звертався до голови ТА 500, який допомагав упоратися з технікою на поворотах: “Макс! Давай його пу-устимо!..” Вже внизу, на Конрактовій площі ми дізналися, що перекладач непогано розуміє російську.
Жили гості в різних кінцях міста, щовечора їх розвозили по хатах на таксі. Одного разу не виявилося гривень і ми запропонували водієві п`ять баксів. Він їх швидко взяв і втік, не дочекавшись пасажирів.
По дорозі до Харкова німецькі письменники, майже як наші, пили горілку з горла, а потім один з них заснув у туалеті. Назад вони так само повернулися з пригодами: художник на ім`я Фрідріх десь посіяв свій паспорт. За кілька годин до відльоту він у своїй німецькій амбасаді отримав тимчасовий документ.
Візит чемності відбувся через два роки. Взимку 2000-го ми разом з харків`янами мандрували автобусом до Нюрнберга. Горілкою нас там не поїли. Навіть творів авторів цих рядків у спільніх харківсько-нюрнберзькій книзі, презентація якої була формальним приводом для подорожі, не виявилося. Хоча цей факт зовсім не зупинив німців. За два роки вони зовсім не змінилися і зустріли традиційним “Даст іс фантастіш!” Ми просто гуляли містом, як свого часу вони – Києвом, знову вільно обходячись без перекладача. Приміром, у родині Шмідтів, що дала притулок авторам цих рядків, Розумний спідкувався з косподарем по-англійськи, а Кокотюха з господинею по-французьки. Коли ж виникала потреба більш точно передати думку, шукали Жадана – все таки, німецький філолог за освітою.
Не знаємо, чи повториться подібний культурний обмін. Стосунки на етапі планування нового візиту німців до України перервала дивна, передчасна, загадкова і через те – приголомшлива смерть Урсули.


Продовження

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77691292762756 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …