

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12967
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Правдива !сторія про розумного зайчика Знайчика (на конкурс)

© Володимир ЧИТАЙ, 23-11-2008
1. Сила чи розум? Засперечалися якось ведмедик і заєць, якого за знання та розум усі Знайцем звали, що в житті важливіше: сила чи розум. - Головне – сила! Хто більший, той сильніший. А хто сильніший – той і перемагатиме! - ведмедик Бом, найбільший в класі учень, завжди покладався на силу, яка не раз йому ставала в пригоді, то ж знав, про що каже. А от вчитися він не хотів і уроки часто прогулював. - Ні, - вперто хитав головою заєць. - Головне розум, знання. Хто розумніший – той сильніший. - Що твої знання варті? Слова проти м‘язів?! Смішно мені. - Бом відверто реготав і вдоволено поглядав на свої м‘язи. Знайчик зціпив зуби і не поступався. Він старанно вчився, читав книжки, знав математику і пам‘ятав батькові слова: „Знання – це сила!” - Ні! Проти знань твоя сила – ніщо! Розумний завжди знає, як сильного здолати! - Доведи! Поверни мішки з цукерками, котрі вовки вчора вкрали, тоді я повірю! - А от і поверну! – кинув заєць. А коли промовив ці слова, то пошкодував. „Хто мене, дурня, за язика тягнув...” Але пізно вже щось казати. Слово, як кажуть, не горобець, вилетить – не спіймаєш. - Коли повернеш, тоді й договоримо! – Бом залишив Знайчика самого. Про викрадення цукерок знали всі. Вчора вночі вовки з Дикого лісу навідалися до лісової школи і поцупили два мішки цукерок. Усі знали, чия то справа: сліди, запах, покидані будь-де обгортки від цукерок – усе це свідчило: тут були невчені, дикі вовки. Прийшли, забрали чуже і пішли. Повернувся заєць до класу. Не встиг поріг переступити, а їжак з нього підсміхується: - Ти коли на вовків полювати йдеш? Книжечками їх по морді битимеш? „От, Бом, розбазікав усьому класу” – розсердився Знайяик і з-під лоба подивився на ненависного їжака Колюшу. - Скоро! Може й ти хочеш зі мною? Можу взяти як приманку для вовків! Уявив їжак, що вовк на нього дивиться, і вже не до жартів йому. Вмить насторбучив свої голочки і втік. А зайчик зажурився: „Що ж тут вдієш, сказав, що поверну, треба тепер думати як!” 2. Зустріч з вовками Втратив заєць сон та апетит. Книжками обклався, усе про вовків та Дикий ліс вивчає. Коли ж усе, що було, перечитав, зібрав торбину і вирушив у напрямку Дикого лісу. По дорозі сплів собі вінка з польових квітів та почепив на голову. Усі знали, що Дикий ліс – то не жарти. Батьки малих дітей ним лякали, казали, що в Дикий ліс віддадуть, як ті не будуть слухатися. Хто туди потрапляв, назад не повертався. Йде зайчик, а ліс навкруги нього згущається. Страшно, але йти треба. Ось вже й Дикий ліс. Це одразу помітно, бо навкруги сміття, дерева стоять вітрами поламані, чагарниками позаростав. Нікому до лісу справи немає. Знайшов Знайчик галявину, сів на пеньку, прислухався: тииишшша.... Де-не-де сорока затріскотить і більше ані звуку. Страшно, моторошно.... „Ну що ж... Час починати!” – зайчик рішуче вийняв свистка і дмухнув у нього щосили. Голосний свист покотився горами. То тут, то там, з гілок злітали сполохані птахи. Зайчик засвистів ще раз, а потім ще і ще. Скоро він зовсім перестав боятися і насвистував відомі українські пісні, наче був на концерті свистунів. Скоро на галявині з‘явилися два вовки, які збудилися від свисту. Це були відомі на весь ліс розбишаки Горлодер і Костогриз. Від одного їх вигляду можна було вмерти. З червоної пащі стирчали здоровенні гострющі зуби, а пазурі – гострі, як ножі. Вони повільно підходили до зайця, який ледь чутно насвистував козацького марша „Їхав козак, їхав містом”. - Ти чого це, дурню, свистиш?! - Хочу, та й свищу! А що не можна? – заєць до них навіть не обернув голови. Вовки переглянулися, бо ще ніколи не бачили такого нахабного зайця. - Ми зараз тобі так розкажемо, що мокрого місця з тебе не залишиться! – прогарчав Костогриз і зробив крок до зайця. - Дивіться, бо поперхнетеся! Мене хіба що б дурень наважився чіпати. Ви що не знаєте, хто я такий?! – заєць стукнув лапкою по пеньку. Вовки зупинилися, спантеличені таким запитанням і стали здивовано розглядати зайця. - Наче заєць, звичайний. Тільки на голові щось не так... – Костогриз подивився на Горлодера, а той похитав головою. - Ти заєць!? – Костогриз уважно подивився на зайчика. - Що? Який заєць? Ти що, вовче, з глузду з‘їхав? Я цар цього лісу? - Ти цар? Не може бути. Наш цар – тигр Смугар! - Смугар був царем на час, поки мене не було. Я мандрував світом, науки різні вивчав, а свого слугу Смугаря тут своїм замісником залишив. - Не може цього бути! – недовірливо скривилися спантеличені вовки. - Не вірите мені? Я на Смугареві верхи їздити буду, от побачите! - Не може цього бути... - Закладаємося! Якщо я програю, то ви з‘їсте мене, а якщо ви програєте, то я з‘їм вас обох! – заєць показав зуби і загарчав по-заячому. Злякалися вовки не на жарт. Ще ніхто їм так відверто не погрожував. А що, як правду каже, що цар? З‘їсть! - Давай краще на щось інше закладемося! – запропонував Костогриз. - А що у вас, голодних та облізлих вовків, цінного є, окрім життя, що б мене, царя, зацікавило? – У нас є мішок цукерок. - Два мішки! – додав Горлодер. - Цукерки? Добре, хай будуть цукерки! Несіть сюди, що б я бачив! Будуть цукерки – буде й розмова. Побігли вовки кудись і скоро знову з‘явилися. Принесли два мішки з цукерками. - Ось! – поклали біля пенька. - Гаразд! – Ви залишайтеся на галявині, а я за Смугарем піду. Сховайтеся в кущі, що б він вас не побачив. Бо як побачить, що ви всю правду про нього знаєте – розірве на шматки. 3. У Смугаря Поскакав Знайчик до тигра, вклонився, аж вуха до землі дістали: - Шановний царю! Я знайшов у Вашому лісі два мішки з цукерками! - А що то таке, цу-кер-ки? – по складах вимовив Смугар, який такого слова ще з роду не чув. - Маленькі, солоденькі.... Важко пояснити... Смакота, одним словом! - Де вони? - Я не тутешній, місць ваших не знаю.. Але я можу показати! - Веди! – наказав Смугар. - Поведу, Ваша величносте, але ж чи можу я за те, що чесно признався і ті мішки вам показав, на винагороду розраховувати? - Чесність своїх підданих я завжди винагороджую. Що ти хочеш? - Один мішок цукерок Вам, а один – мені. - Добре. Веди. Зайчик йде попереду, а за ним тигр ступає. - Ой! – раптом скрикнув зайчик і впав. – Я лапку підвернув. – Спробував стати і знову впав. - Не можу я далі йти... лапка болить. - Що ж нам тепер робити? - Візьміть мене до себе на спину. Так швидше буде. - Посадив тигр Смугар собі зайця на спину. Їде зайчик на тигрові, як на коні, навкруги споглядає, радіє, що план його поки що вдається. Ось уже й галявина. Побачили вовки зайця, що на Смугареві їде, злякалися... Тремтять, аж кущі трусяться. - Хто тут? – прислухався тигр. - Це вовки, - шепоче заєць тигрові на вухо. – Вони, певно, ваше добро поцупити хотіли. Ви їх повчіть, а я тут залишуся, мішки догляну. Скочив Смугар в кущі, прямісінько на вовків, мало не роздер. Заскавучали ті і навтьоки! Ледь хвости врятували. Сіли заєць з тигром коли мішків. Розв‘язав зайчик мотузку, дістав цукерку і Смугареві дає. - Ось вона яка, цукерка. Тільки-но Смугар лапу протягнув, а зайчик до нього: - Я тільки про одне Вас ще не попередив! Це дуже важливо! – Знайчик випростав перед собою вказівного пальця і зробив паузу, надаючи своїм словам неабиякої важливості. - Що? Кажи! – Смугар від нетерпіння вдарив лапою об землю. Аж сніг з ялинки обсипався. - Від цукерків зуби псуються. Карієс, пародонтоз і все таке... Болять... штрикають... гниють.... – зайчик розтягував слова і в перервах між ними корчився, наче його самого зараз боліли зуби. - А потім... – заєць зітхнув і змовк. - Що потім? Кажи! – Смугар сказав це тихо і злякано, мабуть очікуючи найгіршого. - А потім - випадають. Усі до одненького. І будеш ти, тигре, беззубим, а на місці зубів лише чорні дірки зостануться. - Я? – в уяві тигра було видіння: худющий, обдертий тигр плямкає беззубим ротом і їсть печеного гарбуза. Навколо нього миші та ховрахи скачуть, кепкують, регочуть з беззубого тигра, а він їм нічого зробити не може: зубів-то немає! Злякався тигр такого майбутнього: „Навіщо мені ті цукерки, як через них можна зубів позбутися? Ні! Зуби мені дорожчі!” – думає. – „З зубами я сильніший за будь-кого!” - То що, хочете цукерок? – обірвав Знайчик його роздуми і простягнув жменю. - Знаєш, щось мені перехотілося. Мені зуби дорожчі. Забирай собі все! - Як скажете, царю! То я пішов? Смугар хитнув головою. Знайчик вхопив мішки і поволік їх по снігу у бік Чарівного лісу. 4. Повернення Ось уже й Чарівний Ліс. Горобці-прикордонники Знайчика радо зустрічають, очам своїм не вірять, що той живий та неушкоджений повернувся. А ще й не сам - з двома мішками цукерок! Не встиг він ще до школи дійти, а всі в лісі вже про це знали. Сорока Тріскотя свою роботу знає! Біля школи вже його чекали з нетерпінням. І не лише його, а ще й ті цукерки. Свято наближалося. А яке ж свято без солодощів? Лише ведмедик Бом був насуплений. Він не сподівався, що Знайчику вдасться вовків здолати. „Це якась чорна магія” – бурчав він собі під носа, не розуміючи як таке може бути. Обступили звірята-школярі Знайчика, а він цукерки усім роздає і примовляє: „Пригощайтеся, пригощайтеся, лише зуби не забувайте чистити: перед сном і після сну! Не забувайте!” Тут і Бом підійшов, очі додолу опустив: - Твоя таки правда, Знайчику. Твій розум сильніший за мою силу. Я б не зміг як ти. - Отож-бо! – зайчик простягнув Бомові лапку на знак примирення. Знання – це справжня сила! - У мене є лише одне запитання. Можна? – нерішуче запитав Бом. - Яке? Питай! - Як ти переміг вовків? - Вони не знали історії свого лісу! А тигр Смугар не знав про зубну щітку та пасту! - То ти ще й тигра переміг? – оторопів ведмедик. - Виходить, що так! - Ну ти даєш! Бом та Знайчик стали нерозлучними друзями. Ведмедик вже не прогулює уроки, бо на власні очі бачив, що знання – сильніше за звичайну силу. А коли хтось каже інакше, розповідають цю правдиву історію про розумного Знайчика.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 02-12-2008

цікаве
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 24-11-2008

Дуже гарно
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© любов, 24-11-2008

У чому сила, брате?..
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 24-11-2008

Згенеровано за 0.0104489326477 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Правдива !сторія про розумного зайчика Знайчика (на конкурс)

[ Без назви ]

цікаве

Дуже гарно

У чому сила, брате?..