Ох , як чудово навкруги все поринуло у світ осіннього танцю. Все кружляє, веселиться, а ось старому шпачку не до сміху. Йому доведеться покинути рідні краї ,рідну землю, щоб полетіти на зиму далеко-далеко за небосхил де сходиться небо і земля, де день приходить на зміну ночі і де зорі так лагідно і привітно посміхаються йому. Кожного року ці хвилини розставання з Батьківщиною ставали все більшими і все важчими. Шпак знав, що його чикає далека дорога в теплі краї, але в нього була ще маленька надія, що знову вийде сонечко і він нікуди не полетить.
Щороку найважче було покидати рідне дерево. Шпачок завжди прилітав із вирію останнім, і його дім був зайнятий кимось іншим. Цілу весну він підшукував собі житло.
Та цього року він вирішив не летіти у вирій, а залишитися у когось зі своїх старих друзів. Полетів він до лисиці, і мовив з добрим словом:
- Ой, лисичко-сестричко, приюти мене на зимоньку. Бо так не хочу відлітати у вирій.
- Знаєш, шпаче, приютила б я тебе, як би не тітка Маруся. Вона до мене приїде на зиму. Каже, що хоче сніг побачити. А вона полюбляє пташок, таких як ти. Так, що пробач друже.
- Ну спасибі тобі сестро, виручила ти мене.
Походив шпак, подумав і вирішив до вовка з проханням піти.
- Здоров був, сірий брате, як ся маєш?
- Не погано шпаче-пташе. Живемо зі старою дітей виховуємо, не жаліємося. Помаленьку. Ну кажи з чим прийшов, з якою новиною?
- Ой вовчику-братчику, виручай старого друга.
- А, що трапилося. Чи біда яка? Чи недуга тяжка?
- Ні, не маю я де перезимувати. Прийми по старій дружбі до себе на зимоньку.
- Ні не можу я. Сім’я у мене велика. Сім ротів і всі їсти хочуть , та й хата мала. Слухай, а ти піди до ведмедя, може він тебе прийме.
Розчарований шпак пішов лісовою доріжкою, яка вела до барлоги старого ведмедя Михайла. Він жив далеко за горбом під великою ялиною. Постукав шпачок, увійшов.
- Добридень, Міша! Як справи у мого друга?
- Потроху, потроху.... А, що ти хотів?
- Прийшов до тебе з проханням прийняти мене на цю зиму до себе.
- З радістю! І ти будеш мати дах над головою, і мені, старому холостяку, не так нудно буде.
Подув холодний вітер, у ліс завітала зима з своїми помічницями хуртовинами. Непогано жилося шпачку з ведмедем, аж поки Михайло не заснув мертвим сном. І вирішив пошукати шпачок нову домівку, що перетягнути зиму.
Хурделиця підносила його в повітря і перекручувала декілька разів. Вийшов одного разу батько-горобець роздобути їжі для своєї сім’ї , і побачив на снігу шпака. Спочатку той подумав, що птах не живий, але згодом вияснилось, що це не так. Горобці відігріли його, відходили його, а коли шпак повністю прийшов до себе батько-горобець запитав :
- Що ж ти шпаче робиш тут в зимі? Чому не полетів у теплі краї?
- Я просто не хотів покидати рідну землю. Ось чому.
- Запам’ятай, шпаче, кожен повинен виконувати свої обов’язки, і не перечити законам природи.
Кожний з нас повинен, що життя це така штука, якщо підеш йому на перекір, то це на обов’язково боком вилізе.
