Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47992
Рецензій: 92786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Про поета...

© Phoenix, 10-11-2008
Він сидів за столом у незручному кріслі. Його погляд прикипів до єдиної точки, десь там крізь скло вікна. Вир тяжких думок полонив каменем. І так цілу вічність, а може мить.
  Щойно тут була пожежа. Все зайнялося од єдиної іскри, променем західного сонця. Тепер кімнату заповнила собою жалоба непроглядної темряви. Немов дим спустошення огорнув цього дивного чоловіка. На дворі царювала осінь. Бавилася золотом холодної ночі. Ця хитра панянка намагалася проникнути в оселю місячним світлом, щоб закрастися в чиюсь душу. Очевидно її пошуки не були марними. Був день падолисту...
  Він сидів за столом, катуючи себе безсонним маревом про неї. Простягнувши руку до шухляди, вийняв майже згорілу свічку та щоденник. От він який – порятунок із цього пекла. Кажуть, що це вияв слабкості. Та йому байдуже. Відкриває щоденник. Світло від свічки настільки слабке, що не в змозі розвіяти тіні тіней. Нестерпний біль затьмарює розум. Поет знає силу слів. Кориться їм, наче вірний слуга. Змія письма сповнила тіло п’янким трунком. Під руками було чути шелест листя.
  Вся його слабкість, безсмертні просвіти песимізму виливалися на папір з тими емоціями. Інакше він давно загинув би у агонії  від судом, не взаємних почуттів. Чоловік сидів у темряві і ставало легше дихати, інколи – жити. Віршовані рядки виривалися так, ніби коні, котрі женуться в погоні.  
  Бувало так, коли безнадійність ставала клубком у горлі й не давала дихати. Тоді гаряча сльоза опіком падала і розбивалась об сторінку. Так інколи падають і розбиваються об асфальт краплини самотнього дощу ночі.
  Лише вона єдина могла би бути спасінням, та не судилося. Її образ постає у свідомості вільним птахом, щастя польоту якого зводить з розуму. Чому кохання таке жорстоке? Всевишній напоїв чаркою таланту. Найміцнішого ж напою взаємного любого почуття не дав скуштувати нітрохи. Без неї і життя не життя, а лише існування. Де шукати сенсу?
  - Твої очі не мають аналогу. Ними ти мене полонила, згубила... лишила спокою. Торкнулася до серця поглядом і відвернулася. Ти не моя. Моєю ніколи не станеш. Ти  ангельського роду і твоя хода мене навіки з розуму звела.
  Чомусь жорстоко так пече серденько, а проти цього вдіяти не маю сили я. Лиш постать твоя мов примара. Щоночі приходить у сон безжалісною марою. Коли тебе не бачу довго, то задихаюсь, ніби тону у воді. Ревную до власного божевілля, до вітру, бо він може твоє волосся колихати ніжністю. До сонця, бо воно твої вуста своїм теплом цілує. До всього, що живе. А ти живеш, ти як лілея біла, чи відьма ти, що так мене причарувала!?
  А хто я? Я – жалюгідний боягуз котрий тебе не вартий. Я ...самогубець. Та навіть на той крок, щоб натиснути на курок мені мужності не стане. Я слабак. Маю таке собі письма прокляття. Воно любить мучити, як сьогодні ,- уночі. То добра кара за Мої гріхи. Сидиш і сліпаєш в пітьмі чи свічки-місяця світлі. Там ті слова безсмертні мало не кров’ю писані. Життя нестерпне до відчаю. Нема з ким чаші приречення розділити. То як усе не проклясти?
  Зрадницька свічка догорала до країв душі. Догорали віршовані рядки, вилиті думки. Кімнату заповнювала темрява. Наступала дика спустошеність. Серця пустота огортала дивним відчуттям...невагомості і втрати. І смерть кружляла, стояла в зажурі, чекала на останній крок. Їй також було сумно. А та єдина... де вона, його голубка незрадлива? Її впустив, бо тоді вагувався, а тепер вже пізно. Не рано лиш для благословенної кулі. Його на цій землі ніхто не тримає.
  Чоловік зірвався з місця, вирвався з тяжкої задуми, вхопив щоденник і револьвер з шухляди. Прочинивши двері, вийшов надвір. Все навколо завмерло в передчутті біди. Туман здавався п’яним. Чи то він сп’янілий від горя? Востаннє кинув погляд на вірного друга. Той завше був поруч: розділяв кожне хворе слово на пожовтілих своїх сторінках.
- Час розлуки, мій друже! Пора тебе відпустити від своїх нудних ночей просякнутих прокльонами, нещасливим коханням і полоном моїх поезій. Ти тепер вільний. Лети куди заманеться. І, знаєш, він полетів, не вміючи літати, без псевдо крил, перетворивсь на листя.
Отак у світ вкинули жмуток зів’ялого осінньо-золотого листя. Можливо тобі колись потрапить до рук оцей один із жмутків, а може лиш листок вірша. Усі вони крізь скло письма заграють почуття у чужих серцях.
Усюди тиша мертва лиш стояла. Мить одну заповнила куля, чути пострілу виття...і плоть іще жива. Це геній заподіяв собі наглу смерть.
Скоро настане світанок, та вже не для нього...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 11-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.91612696647644 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …