Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47427
Рецензій: 92249

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Одного поганого дня

© Іван G., 30-10-2008
Часом випадають погані дні. Дуже погані дні. Коли ти купуєшся на сонце за вікном, водночас забуваючи про те, що на календарі вже осінь. І ось за пару годин, ти вже ховаєшся від дощу під куцим дашком випадкового банкомату, бо не взяв з дому парасолю. А потім йдеш містом і навколо себе бачиш похмурі і злі обличчя перехожих.
Ти стоїш під дрібною мжичкою, промоклий, змерзлий, очікуючи дівчину, а в гаманці лежать два квитки в кіно, на якусь дурнувату комедію, яку б ти ні за, що не подивився, але ж вона хоче її подивитися. Але якраз в той час, коли ви маєте зустрітися, тобі приходить «есемеска», що : “Вибач, але в мене з’явилися справи”, і ось уже квітка лягла до підніжжя пам’ятника, а квитки опинилися в смітнику.
Тобі хочеться піти кудись випити, але тобі потрібна компанія, а вчора ти з-за якоїсь дурниці посварився з приятелями, а просто передзвонити до котрогось, перетерти все, і домовитися про зустріч, але йти піти на таке – для тебе зараз, це прийняти ще один болючий удар долі.  
Ти стоїш на зупинці в очікуванні тролейбуса, який застряг в якомусь корку, і бачиш, що назустріч тобі йде знайомий. Ти вже одягаєш на обличчя посмішку, в голові зринають вітальні фразі, ти готуєш якийсь жарт, а він проходить за крок від тебе, і не помічає твого кивка. Ти розвертаєшся йому в слід, здивований, він міг просто тебе не помітити, але єдина версія яка крутиться в твоїй голові це те, що він вдав, що не помітив тебе, він просто не захотів тебе помітити, не захотів з тобою говорити, ти йому неприємний.
Ти їдеш в тролейбусі, довго стоїш на передніх дверях, в очікуванні поки водій видасть тобі квиток, і подумки лаючи на чім світ стоїть, тих, хто додумався скасувати кондукторів. А потім ти протискуєшся всередину, через весь салон, наступаючи на взуття та штовхаючи інших пасажирів, ловлячи на собі їх невдоволені погляди, буркочучи під ніс: «Перепрошую», в останню мить хапаючись за поручні, щоб не впасти їм під ноги. І зрештою ти стоїш стиснутий зі всіх боків людьми, а плеєр вибирає з плейлісту виключно якісь попсові мелодії, і ти не можеш дотягнутися до нього, щоб перейти на іншу мелодію.
Ти мовчки дивишся у вікно, за яким уже вечірні сутінки, і далі сіється мжичка, обдумуєш своє становище, і доходиш до висновку, що воно до чортиків погане. Що завтра краще не буде, що тобі вже нема чого втрачати, і вже виходячи з тролейбуса, доходиш до висновку, що єдине, що тобі залишилося втрачати – це твоя душа.
«Та й то – що з нею робити? Продати? Кому вона потрібна? Хто її купить?».
-Чому ж – таку пропозицію можна розглянути…

Я повернувся на голос, і побачив, що біля кіоску на зупинці стоїть якийсь пан. Одягнений в чорний смугастий костюм, краватку в тон костюму та чорні туфлі. Туфлі були настільки начищені, що їх блиск можна було розгледіти в сутінках. Він стояв однією рукою тримаючи над собою парасолю, а в іншій був чорний лакований портфель. Додайте до цього глибоко посаджені очі, чорне з пробором волосся, і ви отримаєте особу з досить… досить…:
-Інфернальною зовнішністю?,- закінчив він мої думки, - Ну, що я зроблю – треба відповідати іміджу, а імідж дуже часто будується на стереотипах.
В іншій ситуації я б розгубився від того, що розмовляю з незнайомцем просто посеред вулиці, але зараз це викликало в мене лише роздратування:
-В чому справа?, - гаркнув я на нього, так різко, що навіть зробилося незручно.
-Я готовий обговорити з вами одну бізнес-операцію, про яку щойно подумали, - можливо мені здалося, але його тон не виказував невдоволення моєю різкістю, - Стосовно вашої душі, - додав він, і гримаса кривої посмішки з’явилася на його обличчі.
«Що за фігня?», - подумав я намагаючись зрозуміти, як мої роздуми стосовно купівельної привабливості моєї душі стали відомими цьому суб’єкту, і, що він зараз від мене хоче.
-І… що це має бути?, - мене почала розбирати не то цікавість, не то «нездоровий інтерес».
-Для початку давайте пройдемо у більш підходяще для цього місце, - сказав «суб’єкт з інфернальною зовнішністю» і обернувшись до мене спиною він пішов вперед.
Під «більш підходящим місцем» він мав на увазі, кафе-бар, якщо можна так назвати совкову забігайлівку, розташовану в сусідньому гастрономі. Цей унікальний совковий заклад громадського харчування, мав відповідний невибагливий асортимент, буфетницю одягнену у фартух і чепчик, вічнолипкі столики і сакраментальний напис: «У нас самообслуговування». І публіка – червонопикі вусаті дядьки в однакових сірих і чорних светрах, віком трішки за сорок років.
Мій гм… «товариш» замовив собі чарку горілки і стакан апельсинового соку. Горілку налили з напівпорожньої пляшки «Слави», а сік виявився в маленькому картонному пакеті з трубочкою. Але, незважаючи на весь свій презентабельний вигляд той не здивувався цьому, і попросив собі ще стакан, після чого йому дали гранчак з товстого скла. Я ж, з усього місцевого асортименту, обрав для себе колу.
Ми сіли за столик біля вікна, і з цього місця могли бачити як в сутінках за вікном, повз нас, проходять люди, хто швидше, хто повільніше. Жовті плями маршруток та рогаті силуети тролейбусів, зупинялися і від’їжджали на зупинці. Вже включили ліхтарі, але чомусь тільки на протилежній стороні вулиці.
-То, що ви хотіли обговорити?, - спитав, я відриваючись від картини за вікном, яка чимось/чомусь прикувала мою увагу.
За час поки я не дивився на нього, він встиг перелити горілку в гранчак, і зараз доливав туди сік, роблячи собі «викрутку». Як він зумів  так акуратно обрізати кутик пакет, а головне чим, так і залишилося загадкою.
-Ну, по-перше, це ви виявили зацікавлення, в можливості продажу своєї душі. А вже по-друге – я можу посприяти цьому, - він відпив і скривився.
-Ви купите її в мене?
-Не зовсім, - він м’яко посміхнувся, і на моє здивування дістав із кишені величезну сигару, - Розумієте суть торговельної операції «продаж душі» власне і полягає виключно у тому, що її ПРОДАЮТЬ. А купівля – це необхідний, але не центральний елемент, цієї операції. Просто продаж душі, автоматично тягне за собою певні незворотні наслідки, до яких не можуть пред’являтися спеціальні умови. І умовний «покупець» не може розпоряджатися нею на власний розсуд…
-А які наслідки?,
-Повірте, - він зазирнув мені в очі, і від цього погляду аж мороз пішов по шкірі, - Вам зайве це знати…
-А ви… хто?, - зізнатися я був трохи заскочений таким діловим підходом та хваткою.
А інші відвідувачі закладу були заскочені тим, що вперше за всю історію цього закладу громадського харчування, в ньому вперше хтось курив сигару. Справжню, величезну сигару, з обрізаним спеціальним ножичком кінчиком та прикуреною від спеціальних довгих сірників.
-Ну точно не диявол в людській подобі, - почувся насмішкуватий голос звідкись із-за хмар диму, які огорнули наш столик в один момент, - Так… Іскуситель. Свого роду «торговий агент».  До речі – зараз покажу вам довіреність та типовий контракт на продаж душі.
І буквально за мить він дістав з свого портфелю якісь документи. Кілька хвилин, я вчитувався в них – справді довіреність «на укладення угод з продажу душі», написана на друкованому шаблоні. Нерозбірливим почерком, латинськими літерами було написане прізвище «торгового агента», і такі самі нерозбірливі крючки складали підпис знизу. Далі йшов такий самий шаблон «Контракту на продаж душі», проте незаповнений. Не читаючи його дрібнесенький шрифт, я знову підняв очі на Іскусителя:
-Отже, я можу продати свою душу, і, - я схилився до нього, передаючи йому папери, - Отримати, щось взамін?
«Торговий агент» мовчки кивнув, і затягнувся, від чого зажеврів червоними іскорками попіл на кінчику його сигари.
-І, що саме я можу отримати?, - в певний момент, мені здалося, що це безглуздя, яке коїться зі мною, сон, але якась сила змушувала мене ставити питання, на які я до кінця не знав, чи хочу і яку саме хочу отримати відповідь.
Після цього запитання, з його обличчя зникла усмішка, він витягнув сигару з рота, струхнув попіл на стіл, і тихо сказав:
-Зазвичай просять одне з трьох: безсмертя, - Іскуситель відділив частинку попелу в косу лінію, - Любов, - і ось уже дві косі, стрілочкою дивилися в мій бік, - Багатство…-, він провів під стрілочкою, пряму, і в результаті на столі був трикутник.
Я, шостим чуттям, яке в цей вечір в мене особливо розвинулося, відчув, що він недоговорив.
-Але…
-Але за все треба платити… І на додачу до безсмертя, ми отримує самотність, а чого варті сотні років, якщо поруч тебе немає нікого? Любов, кохання ми матимемо лише спільно зі злиднями, а вони зруйнують найсильніші почуття. А багатством нам не дасть сповна натішитися погане здоров’я, і відповідно короткий вік. Ось і маємо замкнене коло…
Пояснюючи це, «торговець» накреслив ще один трикутник, який перетинався з попереднім, але гострою вершиною був направлений уже в його бік, і в результаті на столі постала гексаграма – шестикутна зірка.
-Це і є Ціна – неможливо здобути ідеальне щастя, чогось не давши взамін…
-А я думав, - я кивнув на гексаграму, - Це символ жіночого і чоловічого начал, - наштовхнувшись на здивований погляд Іскусителя, я додав, - як в Дена Брауна…
Його вираз обличчя, нагадував вираз обличчя дорослого, який розмовляючи з дитиною, почув від неї якусь дурницю, а посмішка тепер віддавала презирством.
-Ну тоді значить і символ торгівлі душами теж. Тож, - він подивився на свій годинник, на чорному циферблаті якого, білі стрілочки були схожі на кістки, - У вас час, щоб подумати. Не багато, не мало… Достатньо, - за мить додав він.
Я нарешті відкрив колу, зазирнув під кришечку, побачив цифри, які слід було відправити по СМС, щоб виграти якусь фігню, і зробив добрячий ковток. Іскуситель продовжував курити свою сигарну, повільно потягував «викрутку», і, як і я, хвилин десять тому розглядав вечірні сутінки за вікном. Отже я був перед вибором: продати свою душу, а точніше обміняти її  на дулю з маком, або залишити її при собі. Перший варіант всерйоз я не розглядав, а після наочного прикладу з гексаграмою, я взагалі про неї не думав.
Все таки це досить по дурному, віддавати душу за ілюзію, де отримуючи одне водночас втрачаєш інше. «Цікаво, а цей Іскуситель, він завжди такий щирий? Чи знаходяться ідіоти, які навіть знаючи всі наслідки, все одно продають свої душі?». В принципі все логічно – продаж душі є гріхом, від однієї, «темної» сторони, ми отримуємо винагороду, від іншої, «світлої» - покарання. Закон збереження енергії, про який так любив говорити мій вчитель фізики. Будь-який наш вчинок позитивний чи негативний, тягне за собою наслідки – теж позитивні чи негативні.
СТОП!
Думка яка прийшла мені в голову, видалася спершу безглуздою.
Але я все таки вирішив спитати…

Іскуситель довго сміявся. Дуже довго. А коли закінчив, втер хустинкою сльози які виступили на очах, затягнувся сигарою, яка вже почала була гаснути, і допив свій напій. Тоді уважно подивився на мене:
-Ти наївний. Невже ти думаєш, що люди не задавалися цим питанням раніше. І якщо відповідь позитивна, то звідки б у мене бралися клієнти? Деякі речі не так просто обійти, а тим більше обманути…
Я відчував себе ніяково, і не знав, що буде далі. Точніше прекрасно розумів, як і він сам, що вже не йдеться про продаж моєї душі. «Своїм питанням, я виявив незацікавленість у укладенні відповідної угоди, та показав намір скористатися ситуацією для власної вигоди, чим порушив принципи ділової етики», - чомусь зринула в голові ця суха канцелярська фраза. Мені здалося, що я вичитав її в думках Іскусителя. Чи він закинув її в мої думки.
А поки він міряв мене не то жалісливим, не то презирливим поглядом.
-Хоча знаєш, - заговорив він до мене, тим не менше знову дивлячись за вікно, - Щоб ти не думав, що я тебе обманюю…. Постав це питання йому.
-Кому – йому?, - я встиг поставити питання, але відповіді отримати не встиг.
Не встиг, бо за столом з’явилася третя людина. Як і Іскуситель вбраний в світло сірий костюм, з краваткою і сорочкою в тон костюму, він наче наслідував його діловий стиль. Але пишна шевелюра, розкуйовджена і без будь якого натяку на зачіску руйнувала саму можливість образу «ділка» створеного Іскусителем. І ще однією відмінністю від Іскусителя був його абсолютно відсутній, байдужий вираз обличчя та такий самий, навіть ще більш байдужий погляд: навіть коли його погляд був направлений на мене, складалося враження, що думками він десь дуже далеко.
-Доброго дня!, - привітався він зі мною нахиливши голову і випив з надщербленого горнятка: за напій в цьому кафе він вибрав каву з молоком.
-Доброго дня!, - привітався і я, і інтуїтивно зрозумів,чим слід продовжити розмову, - А ви… хто?, - поставив я йому те саме питання, яке десять хвилин тому поставив Іскусителю.
-Я Хранитель, - без будь-яких емоцій відповів він.
Спершу Хранитель, тепер Іскуситель. Просто тобі якась фан-тас-ма-го-рі-я…
-Ангел-хоронитель?, - про всяк випадок уточнив я.
Але мій потенційний небесний бодігард, лише похитав головою:
-Ні, не ангел. Просто хранитель, - і випереджаючи моє «чого», - Твоєї душі.
«Веселенько!», - без будь-якого натяку на веселощі, подумав я, - «Просто чудовий день. Спочатку зустрів Іскусителя, але не чорта, а тепер Хранителя, але не ангела. І як жити далі…?».
-Жити далі, з душею чи без душі, - наче прочитавши («Що значить «наче»!? Прочитавши!!!») мої думки сказав Іскуситель, - Але поки ти можеш поставити йому це питання.
І я поставив його:
-Якщо я відмовлюся продавати свою душу, а отже вчиню добрий вчинок, чи я буду за це винагороджений?, - випалив я одним духом.
-Ні, - відповів Хранитель одразу, коротко і беззаперечно.
По суті це був кінець розмови. Який вона ще може мати сенс – Іскуситель знає, що я не продам душу, я знаю, що я за це анічогісінько не отримаю,  а Хранитель? А, до речі, що власне Хранитель? І мені заманулося пояснень.
-А чому не отримаю?
-А чому добрі вчинки мають винагороджуватися? Це ж нелогічно. Те, що злі мають каратися – це аксіома, але де написано, що ті хто чинить добро, отримують винагороду? Є ж Карний кодекс, а ти десь зустрічав Винагороджувальний кодекс?
В устах Іскусителя це б прозвучало на межі іронії і сарказму, але Хранитель говорив це безбарвним і нудним тоном ментора, який просто констатує банальний і загальновідомий факт.
-Який ж тоді сенс робити добрі вчинки?, - зі щирим здивуванням спитав я.
Я очікував довгої промови, повчання, проповіді, але в результаті – Хранитель лише стенув плечима, і помаленьку сьорбав свою каву. Пощастило ж мені з ангелом (чи не ангелом) хранителем! Стій, а чим він взагалі тоді займається?
-А дивіться, - не вгавав я, - Коли я хочу зробити, щось погане, ви… ви… навіваєте, - знайшов я потрібне слово, - …мені, що цього робити не можна?
-Ні.
-Тоді може, ви захищаєте мене… мою душу від злих думок і поганого впливу…, - я кивнув на Іскусителя, який задоволено посміхнувся і нахилив голову.
-Ні.
-А коли я буду йти, а попереду буде відкритий каналізаційний люк, ти ж обережеш мене, і я не впаду в нього!?, - роздратувавшись я перейшов з ним на «ти».
-Ні.
-Тоді нащо ти взагалі?!?, - вже просто закричав я, чим привернув загальну увагу.
Але Іскуситель лише зробив рух долонею в повітрі, і за мить в «кафе-барі» знову стояв гомін. Хранитель, ще раз відсьорбнув кави, і підвів очі на мене:
-Слідкувати за твоїми вчинками. Констатувати їх. І… наче усе.
Отакої! Просто неймовірний день. Я сидів, крутив в руках напівпорожню пляшку від коли, вбирав, все, що щойно дізнався, і думав як жити далі? Виходить, все, що я роблю добре, не має жодного значення. Я можу зробити мільйон добрих вчинків, але я все одно забуду парасолю вдома, дівчина не прийде на побачення, з друзями далі будуть образи, знайомі не помічатимуть мене. А ангел-хранитель, пальцем не кивне, щоб допомогти мені…
Звичайно, я можу звернутися і до протилежної, «темної» сторони, але в обмін на мою душу, мені буде запропоновано просто міраж. Простіше кажучи «кинуть», «розведуть». І, що робити?...
Я ще раз подивився на Іскусителя з його зухваленькою осмішкою та на Хранителя з усім його байдужим виглядом. І мені прийшла ідея. Своєрідний вихід. І мені одразу стало легше.

Ти встаєш не кажучи ні слова, ще раз окидаєш поглядом, своїх співрозмовників, які дивляться на тебе, в очікуванні твого фінального слова. І ти гучно, розтягуючи слова, нахабно посміхаючись, і байдуже думаючи про можливі наслідки, звертаєшся до них:
-Та пішли ви обоє! Котіться туди звідки прийшли!
Ти розвертаєшся і йдеш, розуміючи, що вирази їх лиць не змінилися – це те саме, якби собака гавкнула на танк. Це вчинок поганий, і він буде мати наслідки. Але тобі байдуже – від цих слів тобі полегшало. Під дивними поглядами відвідувачів цієї дешевої забігайлівки ти виходиш назад у вечірні сутінки.
А там все та ж дрібненька мжичка, все ті ж злі і недобрі обличчя перехожих. Півгодини тому ти вже був серед них, тобі запропонували продати душу, ти відмовився, дізнався багато нового, але стоячи зараз на вулиці, посеред тротуару, раптом усвідомлюєш, що насправді нічого не змінилося. Все те, що ти почув – це все їхнє, їх світ, рай чи пекло, їх істини…
Раптом у вуличному шумі прорізається спочатку тихий, але далі чимраз сильніший дитячий плач. Ти обертаєшся на звук, і бачиш, що на зупинці, стоїть малий хлопчик років семи-восьми і плаче. Але люди проходять повз, вдаючи, що не чують його плачу, лише косяться в його бік.
Ти не думаючи, рішуче прямуєш до хлопчика, присідаєш біля нього, і дивлячись в очі, запитуєш:
-Що сталося?
-Я… Я… Я поспорив з Юрою, і… і… перебіг дорогу, - він знову заходиться плачем, і показує пальцем на широку дорогу, по якій снують тролейбуси, маршрутки і авто, - А я зараз боюся назад перейти…
Рішення приходить саме по собі і ти встаєш і береш його за руку:
-Не плач! Хлопці не плачуть! Пішли, відведу тебе на той бік. А як тебе до речі звати?
-О-Олег…
-Чого ж ти Олег так з Юрою поспорив?
І не думаючи про втому, поволі забуваючи про всі події які сталися в цей день, незважаючи на мжичку від якої ти знову мокнеш і мерзнеш, ти ведеш хлопця в протилежному напрямі, від потрібного тобі. І коли ти пригадуєш, що за цей добрий вчинок, ти не отримаєш винагороди, ти думаєш, що хай і так! Щойно ти зробив поганий вчинок, зараз добрий – принаймні якогось балансу дотримуєшся.
І від цієї думки, чи не вперше за весь день, усмішка торкається твоїх уст…

Якби він розвернувся, він би побачив… А в таких сутінках мабуть і б не побачив, що за вікном кафе-бару за ним спостерігають двоє. Один в чорному костюмі, з тліючою сигарою в долоні, але іронічну посмішку на його устах змінила сумна. Інший – наче повна протилежність йому, в білому костюмі, але байдужий вираз його обличчя, змінився на зосереджений, замислений.
-І, що, - затягується сигарою той, що в чорному костюмі, - Навіщо було це все? Я не купив душі, а ти її не врятував. Він дізнався, більше ніж готовий сприйняти, а нас з тобою ще й послали. Хіба це мало, хоч якийсь сенс?
-Мало!, - киває головою, той, що в білому костюмі, спостерігаючи як дві постаті – юнака і малого хлопчика переходять на інший бік вулиці, - Він таки дещо зрозумів.
-Що?, - і знову іронічна усмішка з’являється на обличчі його опонента, - Що слід робити добро, не чекаючи винагороди?
-Не зовсім. Лише те, що завтра буде новий день, а з ним і нове сонце.

                                                                      жовтень 2008, Львів


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Роман RemiK Котик, 31-10-2008

дуже хороше оповідання

© Галина Михайловська, 31-10-2008

хороше оповідання

© Захар ван дер Бюйтен, 30-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1729309558868 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …