Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51205
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 1217, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.239.170.244')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авантюрна проза

Перший

© Вадим, 06-05-2006
Сонце повільно викочувалось звідкись із-за кута міста. Його проміні немов чудовий миючий засіб відраювали з поселення людей чорноту ночі. Й щомиті сутінок майбутнього відступав, оголюючи квітчасту, рельєфну картину сьогодення.
Світлана любила у цей час прийти на пляж, сісти на гальку коло неквапливо плещущегося моря, обхватити руками коліна й дивитися вдалину, де дві могутні стихии сходятся, відтворюя ідеальну пряму горизонтальну лінію – консенсус між небесним і морським царствами.
Коли на пляжі починали появлятися люди, коли море починало рябити від оголеної  плоті й людський гвалт заглушав тихе шепотіння хвиль, вона йшла звідси. З деяких пір дівчина не могла виносити ні сильного гомону, ні оголених тіл, особливо чоловічих...

Приголомшуючі хвилі децибелів і пульсуюче світло, немов розчиняли збіговисько людських тіл у невеликому просторі ночного клуба, перемішували їх у єдине ціле – танцюючу, питущу, безтурботну людську біомасу. Позаду урочисте вручення студентського квитків, а попереду, до самого обрію, широка, пряма дорога і найбільша перешкода на ній – вступні іспити – вже позаду. А зараз збудливе ревіння електронної музики, торкання розпаленілих тіл, спливаючи пухирці шампанського у фужері – заслужили!
– Света, Ви так ніжно тримаєте цей фужер, що мені захотілося стати їм, – перед дівчиною, немов матеріалізувавшись з цих гуркітливих звуків і ввібрируючого світла, виник високий хлопець.
– А... як ди довідався про моє ім'я?
– А яке ім'я повинне бути в такої світлої дівчини?
– У мене ж темна блузка!
– Я про обличчя, з якого виходить це світло. Тому ти можеш бути тільки Світланою! Вгадав?
– Вгадав!
– А мене кличуть Олегом. Потанцюєм?
– Пішли! – колишаще людське море легко проковтнуло двах своїх часточок...

– Олежка, я тебе разорю! Тут шампанське дуже дорого коштує!
– Заради такої дівчини нічого не шкода! Бармен, пляшку шампанського!
І знов гіпнотично-повільно піднімаються пухарці вуглекислого газу...

– Олежечка, ну не треба... в мене вже голова розколюється.
– На, проковтни таблетку, відразу легше стане. Тепер треба запити, а то не подіє. Бармен, два коньяку.

– Все, більш не можу. Зараз просто впаду.
– Тільки на мої руки!
– Олег, поїхали звідси!
– Бажання дами для мене закон!

– А де це ми? Я ж просила відвезти мене у гуртожиток.
– Світочка, не хвилюйся. Все буде добре, от побачиш...

Ніюча біль унизу живота повільно, тягуче, немов немов прилиплу жуйку від полу, вирвала свідомість з алкогольного забуття. Ослінчик біля под'їзду незнайомого будинка, дитячи голоса з поруч розташованої школи, сонце, підглядаюче з-за дахів...
Блиснув, відбившийся від валяющейся на асфальті пляшки і немов під променем проектора у голові висветився відеоряд:оголене чоловіче тіло, робляче з нею те, що їй навіть представити було соромно в самих сміливих своїх фантазіях. А дитячі крики, перетворившись в ії зойки, озвучили цей фільм:
– Олег, ну не треба... не треба... боляче ж! – знову почула вона свій жалібний, прохальний голос...
Скільки разів потім Світлана не намагалася згадать обличчя цьго Олега, но так і не змогла. У пам'яті спливала якась неясна пляма, та золотий кулон у виді кулака з відігнутим нагору великим пальцем, що бив ії по обличчю в такт пульсацій важкого тіла на ній.
Широкий шлях перетворився у западскужену стежину, де постійно віє заморожуючий душу вітер, і чутно хіхікающе перешептування за спиною. Дівчина запекло кілька разів намагалася обдурити долю, піти з цієї стежки знедоленних. Вона запекло закохувалася, але ледь справа доходила до близькості, ледь вона бачила оголене чоловіче тіло, як відразу перед очима ставав той „фільм”, намертво заморожуючи і почуття, і тіло.
До кінця навчання Світлана упокорилася зі своєю долею і з великим полегшеням виїхала по розподілі в невелике містечко учителем фізики. Через рік, усвідомивши, що її життя, немов маятник з досліду, що вона показувала дітям, застигла у рівновазі в самій нижній точці. І якщо для застиглого маятника втратив зміст час, то для неї втратило зміст життя. Вона може так, у замороженому стані, прожити і сотню років, але ця сотня буде меньша, ніж один мах старенького лабораторного маятника. Потрібно було качнути свій „маятник”. Але для цього треба як мінімум розмерзтися.А де, як не під жарким південним сонцем це можна найкраще зробити? Так Світлана опинилася у невеличкому курортному містечку.
У цей день стояла похмура погода, і людей на пляжі було небагато. Світлана могла хоч цілий день дивитися на далекій обрій, на зриму лінію згоди між двома стихиями, намагаючись найти згоду в собі, згоду між молодим тілом і застиглою душою.
– Усе-таки древні люди були щасливіше за нас. Вони вірили у чудеса.
Дівчина здрігнулася і підняла голову.
Біля неї стояв чоловік і також дивився кудись у далину. Потім, присівши поруч зі Світланою, він закінчив:
– Вони вірили, що сонце кожен день ввечері ховається у свій палац і обрій – це поріг цього едема.Ми ж знаємо, що це лише зорова ілюзія, а палац сонца – це льодовий морок і порожнеча.
– Льодовий морок і порожнеча... мабуть Ви праві – древні люди були щасливіше за нас. Вони вірили у казки...
Сидячи на березі теплого моря, вони проговорили кілька годин, поки Володимир – так звали чоловіка, ледь зам'явшись, не проговорив:
– Пробачте, Света. Але може ми підемо кудись-небудь перекусимо? – по чоловічому обличчю сковзнула соромлива посмішка.
І дивлячись на цю, ставшу вже прямо-таки реліктову посмішку, дівчина посміхнулась у відповідь:
– Пішли. Як говориться, байками, солов'я не годують!
І вони обоє відразу разреготалися.
У той день вони ще кілька годин розмовляли і домовилися зустрітися завтра знову. Вони зустрілись і завтра, і післязавтра. Немов сама природа сжалілася над мученням дівчини і подарувала їй цілих п'ять днів поганої погоди. І всі ці п'ять днів вони з Володею ходили у кафе, їздили на екскурсії, каталися на каруселях, і розмовляли, розмовляли, розмовляли. І Світлани в душі немов лопнул застарілий нарив, який відзивався болем на найменьший  рух душі і, зрештою, приструнивший її, змусивши, нарешті, застигнуть, немов байдужа, кам'яна статуя. Дівчина говорила захоплено, знаходячи в особі чоловіка вдячного співразмовника. У ніх збиглися улюблені книги, фільми, пісні. Вони любили однакове морозиво, і навіть дзвоники їх мобільних телефонів дзвонили однаковою мелодією!
А природа вела свою партію далі. На шостий день, нарешті, виглянуле жарке кримське сонце, своїми променями роблячі останні мазки на обновленій жіночій душі...
Перша їх ніч була чудова. Володимир виявився чуйним і досвідченим коханцем, який неквапливо і обережно, немов обробляючи рану, знімав усю ту „корку”, якої встигло покритися жіноче єство за ці довги роки. Його руки, немов руки досвідченного хірурга, сковзали по тілу, де треба гладили, а де треба і заподіювали біль... чудову біль, особливо в сполученні з такою анестезією, як чоловічи губи і язик. І, нарешті, „корка” була знята, і відбулося довгоочікувене занурення в жіноче єство, занурення до самого дна. І протяжливий зойк став сигналом, що дно досягнуте...
А ранком вона побачила на груди сплячого чоловіка знайомий кулон – стиснутий кулак з відігнутим нагору великим пальцем – у його власника усе йде чудово. Світлана все зрозуміла. Правда її тіло зрозуміло усе ще раніш. Воно згадало ті руки, руки першого чоловіка, і по якихось невідомих законах, тіло тепер одержало задоволення від цих рук.
Вона ледве не обпеклася, відкриваючи цого паспорт, який лежав на тумбочці. Він був Володимиром, але з того міста, де вона навчалася.
Наступні чотири дні пройшли як у чаду. Вони займалися любов'ю, начебто завтра повинні були вмерти. Вони впивалися друг у друга з такою пристрастю, немов хотіли убити один одного. І біль цієї пристрасті збуджувала них ще більше...
Завтра він повинний був їхати. Ця ніч була останьою.
– Коли я виїду, прочитай це, – він передав їй запечатанний конверт.
– Добре, – кивнула вона.
За ніч вони розбили ліжко, а зім'яте простирадло на постелі було немов білий прапор – розум капітулював перед цією прстрастю.
Ранком вона пішла у ванну. Вийшовши з нею, вона спокійним голосом сказала умиротворенному чоловіку:
– Коханний, я приготувала тобі ванну...
Вона виїхала з міста ввечері. У купі потяга вона відкрила конверт.  

Света, тоді шість років назад, у клубі з тобою був я... Побачивши тебе знов, я підійшов до тебе, і сам не розуміючи чому. Напевно так вирішили небеса, зштохнувши нас тут. Не знаю... але я твердо знаю, що мені ніколи так не було гарно, як зараз з тобою. Вперше в житті я покахав. Покахав і зрозумів, далі брехати тобі я вже не зможу. Я розумію, тобі складно. І все-таки я прошу простити мене і покахати, як покахав тебе я. Я дуже буду чекати твого рішення і сподіваюсь, що на екрані мого мобільного телефона висвітиться твоє ім'я і заграє твою улюблена мелодія. Твій Володимир-Олег.

І вперше за стільки років дівчина заридала. Її сльози капали на папір, перетворюючи слова, написані на ньому, у безформні плями. А потім наступив спокій, і дівчина зрозуміла, ні, відчула – вона видужала. Цими сльозами остаточно размерзлася її душа. І зараз  вона стала колишньою, веселою, бешкетною Светкою. Цей чоловік, цей проклін її життя, вилікував її. А сам він лежав у маленькому курортному містечку у ванні й остигав. На його обличчі застигло страждальницке вираження – перед смертю чоловіку було боляче...
Світлана не даром була вчителем фізики – підвести до ванни високу напругу для неї було, по суті, дрібниці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Вадим, 11-05-2006

Кахання — добре, а от мова таки кепська.

© Askold, 10-05-2006

„Перший” – лучша історія про кахання написавшаяся на ГАКу!

© Злюка Бобер, 09-05-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64451193809509 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …