19 березня
Сьогодні нарешті переконав Міху, що ведення щоденника корисна справа. Молитва – це бесіда з богом? Брехня, це бесіда з собою. А щоденник – це пряма розмова зі своїм “я” без залучення бога, діда мороза та інших казкових істот. Мій щоденник – це спроба поринути у себе і знайти десь там, у собі, вихід у потойбічне. Разів зо два мені здавалося, що ще трошки і… але нічого. Мене знову викидувало в реал.
Міха купився на мою байку, що щоденник може іноді вставити краще ганджубаса. А може це і не байка? Побачимо. Зошит для ведення записів він вже має. Звідки не каже.
Мені наснився дивний сон – нашого підара-вихователя дрючив якийсь робот.
20 березня
Вуаля. Сни таки справджуються.
23 березня
Сьогодні Міха проговорився. Виявляється, він хоче втікати з нашої alma mater. Я був у шоці. Напросився з ним. Інакше бо єдиним співрозмовником мені залишиться цей щоденник.
Ще не минуло трьох днів з бойового поранення верховного гомосека нашого притулку, а його “мальчікі” вже занудьгували. Ходять кругами і обмінюються млосними поглядами.
30 березня
Випадково розповів про плани Міхи Кірі. Цікаво скільки людей завтра не знатимуть про втечу?
1 квітня
Уранці прокинувся від власного реготу. День дурня дається взнаки… А завтра втеча. У Міхи є мета – побачитися з сестрою. А яка моя мета?
2 квітня
Десь опівночі до мого ліжка прокрався новенький. Жорж. Півник, звичайно. Зробив мені недвозначну пропозицію. Цей rare avis сподівався на взаємність…
Тепер точно потрібно втікати, бо його зникнення збентежить наше керівництво, а трупний сморід може привести до мого ліжка, під яким і лежить зараз задушений півник. Узагалі, я чув, що півням у селі відрубують голову, але моєю заточкою його можна було хіба випатрати. Від крови мене іноді нудить. I взагалі, я більше довіряю силі своїх рук.
Requestat in pace, півнику. Cаме завдяки тобі я остаточно наважився на втечу.
