Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47916
Рецензій: 92728

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Предок.

© Олександр, 15-10-2008
Рив землю іклами, пожадливо одривав і ковтав знайдені корінці: для трансформації потрібно було багато енергії. Копав углиб, не відкидаючи виритої землі дуже далеко, щоби потім використати її знову. Поспішав, щосили допомагаючи собі передніми ратицями, відволікався тільки щоби поглянути у бік невидимого за стіною дерев небокраю, до якого  повільно і невблаганно наближалося  сонце.
Не зважаючи на роки Дру зберіг іще природні кольори своєї шкіри та шерсті, котрі так вирізняли його серед інших. Можливо це, а можливо його постійні щомісячні перетворення і були причиною непорозумінь поміж ним та виродженими, темними одноплемінниками.
Був останнім зі свого роду, чекав остаточної трансформації.

Безпомилково передчуваючи наближення цієї ночі, непомітно перелазив огорожу й ішов у ліс. Серед первісного мороку старого Варахі Моккус завжди знаходив самотність і тишу, котрих потребувала у цей час його душа. Безмежний ліс простягався на незлічимі відстані, дозволяючи місяцями подорожувати собою, не досягаючи краю і лише безладно розкидані серед гущавини вирубані ділянки із огородженими селищами, здавалися невеличким острівками в океані зелені.

Дізнався про те від предків: його батьки і діди завжди були поруч із ним. Уся навколишня місцевість була по суті його родичами, і він віддавав їм шану, приймаючи у їжу їхні дари. Приходив до них самотніми вечорами, радився, слухав пророцтва на майбутнє.
Це вони розповіли Дру старовинну легенду про Предка їхнього роду, котрий украв із неба насіння і розсипав його порожньою твердю. Проте зараз твердь поверталася до свого первісного стану. Посеред лісу з`являлися двоногі тварини, котрі не шанували предків.
Перетворення було присутнім у кожній живій істоті: дерева перетворювалися у камінь, каміння ставало землею. Більшість із його вироджених і темних одноплемінників уже втратили дар трансформації, тому й здавався їм виродком, щомісяця ненадовго змінюючи зовнішній вигляд.
Останнє перетворення мало бути безповоротним.

Жити у лісі означало стикатися із звіриною, адже, навіть, високі огорожі не оберігали від неї. Сховавшись за кущами біля галявини, Моккус уперше в житті бачив перед собою таку особину. У сутінках великий і сильний вепр сліпучого білого кольору, допомагаючи собі іклами й ратицями рив на галявині глибоку яму.
Старійшини розказували, що увесь їхній рід походив від цих величних і мудрих тварин, і Моккус мав власні причини вірити тому. Вони були захисниками роду, мало кому пощастило бачити їх живими, і, що найдивніше, ніхто не бачив їх мертвими. Говорили, що  ніби то вони ховаються на смерть у гущавину.

Розміри ями нарешті задовольнили його внутрішнє чуття. Дру поглянув на небо й побачив, що сонце вже торкнулося верхівок дерев.
Відчував, що ще не має достатньо енергії для трансформації, тому кинувся навпростець у гущавину і став бігати, хапаючи та заковтуючи у себе, усе, що траплялося на очі: жолуді й кінці коренів, що повилазили із землі, зламані гілки і шматки кори.
Помітив швидке загустіння сутінок довкола себе й повернувся на галявину до ями. Сонце вже майже сховалося за деревами, лишаючи вузького жовтого окрайця понад верхівками. Дру схилився перед сонцем і став чекати.
Чекати довелося недовго. Усе почалося саме по собі, як тільки на швидко-темніючому небі з`явилося бліде коло повного місяця. Земля, складена біля ями, почала повільно осипатися на задні ратиці, а ті стали видовжуватися, утворюючи собою корені і вгризаючись у грунт. Тіло перетворювалося на стовбур, а із голови вгору, у вже темне зоряне небо вищала і росла пишна зелена крона.
Коли трансформація закінчилась, Моккус вийшов з-за кущів на галявину і підійшов ближче до новоутвореного дуба. У темряві торкнувся долонею стовбура, відчув укол і одразу відсмикнув руку. Схилившись і наблизившись до самої кори, Моккус побачив дві вепрові щелепи, котрі глибоко вросли у стовбур.
Зненацька його скрутило. Звиклий до такого просто упав на землю, вже не відчуваючи, як його ноги перетворюються на ратиці, тіло вкривається шерстю, ростуть величезні ікла.  
За кілька хвилин великий і сильний вепр сліпучо-білого кольору піднявся із землі й вклонився високому пишному дубу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Хороший початок

© Оля Биндас, 15-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71364092826843 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …