

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12158
Рецензій:	18692

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза П`єса (Warning! Unprintable vocabulary!)

// Вічна філософія //

© Іван ``Tier``, 09-10-2008
Дійові особи: - Сократ – філософ; - Платон – філософ, друг Сократа; - Хуй – філософ-стоїк; - Гіпокрут – лєкарь-нєдодєлок; - Бюрократ – невідомий брат Гіпокрута; - Козокрад – філософ-циган; - Сенека – ще один філософ; - Діоген – філософ-дрочун; - Сковорода – філософ-рецидивіст (в п`єсі не з`являється); - Іуда – пархатий жид із зацмуленими пєйсами; - Джулі Тімошонка – дура, яка тоже хоче стать філософом; - Вітя Неп`ющенко – ідіот, який вважає, що вже став філософом; - Конституція – простітутка, яка хоче стать макулатурою; - Істина – примара. Велика площа, засипана опалим листям і сміттям. Юрби людей ходять туди-сюди. Посеред площі стоїть здорова бочка, з неї лунають дивні звуки блаженства. Люди на це не звертають ніякої уваги, бо вже звикли, і далі ходять туди-сюди. Проходить хвилин 5 абсолютно нудного видовища, як з бочки нарешті висовується чиясь лисувата потилиця, яка розвертається і ми бачимо очі. Це Іуда. Помилитись тут неможливо. Він підозріло оглядається навколо. З бочки лунає хриплий голос Діогена. Діоген: Іди геть! Чуєш? Так ти істину не найдеш, дружок… На, держи салфєтку. (протягує салфєтку двома пальцями) Іуда: Ото, сука , я бачу: стараєсся, упріваєш тут сорок хвилин, а істіна тіки підходить близько – вже чуєш її, аж тремтиш – і вмить тікає. Шо за хуйня?.. Діоген: Не печалься, друг мой обрєзаний, істіна – гдє-то рядом! Іуда: Нада таке записать. (розвертає зіжмякану салфєтку і записує умну мисль). Діоген: Іди вже! Іуда: Іду. (уходить). Діоген вилазе з бочки, беручи з собою фонарь. Він починає наматувати кола по периметру площі, в одній руці несучи перед собою фонарь, а другою ганяючи лисого; при цьому він увесь час повторює слова: «Іщю чєловєка!», «Іщю чєловєка!». Ніхто не реагує. Люди, одягнені в хламіди і хламідомонади, не звертають на старого дурня ніякої уваги. На площі з`являються Сократ і Сенека. Вони обговорюють власні умні мислі. Сенека: А ти думав, що буде, когда появляться двухядєрні компи? Сократ: Думав. Тоді не за горами семиядерні… Сенека: Я б рекомендував нащадкам «Атлон». Хороша вєщь буде. А ти? Сократ: «Атлон» мнє друг, но істіна дороже! Переплачуватимуть за хуйню. «Атлон» – он как слон: он і в Афрікє «Атлон». Сенека: Не віриш мені… Ну, нічого. Час покаже. Сократ: Сраку він тобі покаже. І далі побіжить. На площі з іншої сторони з`являються прихмелені Платон і Гіпокрут. В руках у них по плящці. Гіпокрут: Ну шо, за здоров`я?! Платон: Нє, давай за любов! Гіпокрут (крутить головою): За любов – третій. Платон: Так то за таку, а я – за платонічеську. Гіпокрут: І не соромно тобі оце так нахабно самопіаром займатись? Платон: Задрало! П`єм! (П`ють) З густого натовпу виходять Бюрократ і Козокрад. Вони шукають, де б кого обдурити і шось вкрасти. Бюрократ: Тепер ще нічого… А от колись, побачиш, ВСІ будуть давать клятву Бюрократа! Козокрад: Це тобі приснилось таке? Не грузи. Ми вже третю годину лазим тут, шукаєм шось чи когось, і ні фіга не виходить. Шо за єрунда?.. Бюрократ: О, диви, Сенека! (тиче пальцем на Сенеку). Козокрад: Да, краще Сенека в руках, ніж жьомапель в небі… Бюрократ: Журавель! Козокрад: То похуй. В`яжем! І продамо Діогену. Той, сука, очки десь посіяв, і тепер як сліпа курва. Бюрократ: Курка! Козокрад: Ну, курка… Кароче, нічого він тепер не бачить. Тіки кричить, шо шукає человєка. От і продамо йому Сенеку. Хотя, який він там человєк – скотіна справжня! Бюрократ і Козокрад підкрадаються ближче до Сенеки. В цей час натовп, оточивши колом, когось уважно слухав, аж притих. Це прийшов відомий казкар Вітя Неп`ющенко, п`яний в три пезди він розказував казку «Як ці руки нічого не крали». Вітя Неп`ющенко: Істіну глаголю вам, о, любі друзі! Ці очі ніколи не бачили, щоб ці руки крали! Друзі, ми подолаємо несправедливість і корупцію!.. Козокрад (до Бюрократа): Ти чув, там про тебе шось розказують… Бюрократ: Ага. І чув, і бачив… (посміхається собі під ніс). Тим часом навколо Віті Неп`ющенка зібралось ще більше народу. Енергійно розмахуючи руками, які нічого не крали, він продовжував робити з усіх ідіотів. А, відомо, що, якщо вас оточують одні ідіоти, значить ви – центральний. Вітя Неп`ющенко: Усус ест оптімус маґістер! Юрба, не розуміючи, що він каже, починає розходитись. Тим більше, що приблизно за двадцять метрів звідтіля стоїть Іуда і кричить на все горло. Його вигляд вказує на його внутрішні переживання. Його щось дратує, бентежить і дивує. Але більш за все в нього болить голова. Іуда: Істіна, покажись! Обнаружся, курва! Об`явісь!! До Іуди з натовпу виходить Хуй – філософ-стоїк. Глянувши на нього, можна зробити висновок, що його стоїцизм цей вже давно вдишло замучив. Хуй підходить ззаду і по-дружньому кладе зашкарублу і шаршаву руку на плече Іуди. Хуй: Не плач, Іуда. Чого ти рюмсаєш? Іуда (витираючи соплі рукавом): Та, бля… Хуй: Кажи, кажи. Іуда (підшмигуючи носом): Я тридцять тих єбучих сєрєбрєніків пробухав. А на опохмєл залишить забув. Мабуть, здохну… Хуй: Мужайся! Все буде добре. Полоса нєудач – взльотная полоса. Іуда: Ні, піду повішусь! Хуй: Шо? Іуда: Дай вірьовку. Хуй: Да ну нафіг! Якби ти мило попросив, я б зрозумів, для чого… Слухай, а може ти – того?... нуу….із голубих бєрєтов? Он-де, мужичків цілуєш… Іуда (виправдовуючись): То ж – за дєньгі. Я найомнік. Хуй: Ну да, я забув. Простітут! Іуда (злиться): Вірьовку дай! Вішатися піду! Хуй дістає з торби вірьовку і зав`язує петлю Лінча. Потім вони разом йдуть в гай. Всі охочі подививтись на цей ідіотизм чи домогти Іуді рушають за ними слідом. Вечоріє. Збирається агора. Бородаті і потні мужики в хламідах, схожих на піжами з секонд-хенду в Краснозалупинську, починають тріпати язиками. Користуючись тим, що на площу опускаються сірі сутінки, Бюрократ і Козокрад хапають Сенеку і волочать його до бочки Діогєна. Самого Діогєна на робочому місці, звісно, нема. Про його тут перебування свідчать лише декілька десятків зіжмяканих салфєток, що валяються навколо бочки. Козокрад: Греки, греки, чебуреки… Бюрократ: Мовчав би вже – хачапурі, блядь. Циган сраний! Сенека з зав`язаним ротом силиться щось сказати: він мичить і вирячує очі. Бюрократ: Спорим, він хоче сказать, що теж не любить романське плем`я? Козокрад: А я думаю, він хоче, як філософ, закликать нас з тобою не сваритись, возлюбить один одного і всіх ближніх. Бюрократ: Шо, прямо здєсь? Козокрад: А давай йому пасть розв`яжем і спитаєм, шо ж він хотів сказать, і побачим, хто з нас прав, а хто лох. Бюрократ: Ми йому пасть розв`яжем, а він або закричить або вкусить… (до Сенеки, який чомусь посинів) Не будеш кусаться? (Сенека хита головою і всім виглядом показує, що кусатись не буде)… Ну добре, зараз… Бюрократ і Козокрад миттєво зривають пов`язку з рота. Смикають, звісно, в різні боки, тому ледве не скручують голову Сенеці. Сенека (кричить): Панове! Одрікаюсь од усього, шо за жизнь сказав, од усіх істін, шо найшов, тіки розв`яжіть на півхвилини, дайте посцять під кущ! Бюрократ: Таки прав був той волоцюга з пляшкою, шо сказав: «Я знаю, шо нічєво не знаю о півє!» (усміхається). Розв`яжи йому клєшні (до Козокрада). Козокрад розв`язує мотузки і Сенека блискавично справляє потребу під оливкове дерево. Потім Козкрад і Бюрократ знову зв`язують блаженствующого Сенеку і лишаються чекати, коли пришкутильгає старий пройдисвіт Діогєн. З-за дерев появляється рижа коса. Хитра ліса, що її носить, має 47 років за плечима. 25 із них вона брехала. Нарешті вона виходить, тримаючи в руках Констітуцію – шалаву, яка мріє стати макулатурою. Джулі Тімошонка: Слухайте всі! Любі мої! Я – ваш спасітєль! Я мессія! Я – бест філософ! Неп`ющенко – так! Остальні – по $100! Ті руки нічого не крали. Це правда. Але скільки ж облапали!.. Тіки я чиста, як совість дєвствєнніци, можу вам допомогти. Люди сходяться до неї і закидують гнилими помідорами «мейд ін Туркменістан». Джулі Тімошонка: Любі мої! Справедливість є! За неї варто боротись! Я – філософ! Голос з юрби: Ти – дура! Джулі Тімошонка (розпинаючись, що аж слина бризкає): Я – філософ! Голос с юрби: Ну да, а я – філософський камінь. Джулі Тімошонка: Ми розпочнемо народний прорив! Голос з юрби: Нарив!.. Гемморой!.. Другий голос з юрби: Нарива я знаю. Він урод. А хто такий Гемморой? Перший голос з юрби: Ти! Другий голос з юрби: Я??? Починається звіряча пиздилка, до якої підключається все більше народу. Джулі Тімошонка (надривається): Любов переможе! З натовпу в неї летить порваний драний тапок і вибиває два передні порцелянові зуби. Джулі Тімошонка: Ла-ка-лу-уууут!!! Конституція виривається в неї із рук і кидається тікати, посилаючи всіх і на все. З гаю вертається натовп, який вішав Іуду. Всі регочуть. Авжеж, - жид повісився! Анєкдот… Першим йде Хуй – філософ-стоїк. Заляпана помідорами і власною слиною Джулі Тімошонка підходить до Віті Неп`ющенка, який досі щось розповідає, огидно прицмокуючи язиком. Джулі Тімошонка: Ходім, Вітю, в гай, потрахаємось! Вітя Неп`ющенко: А як же друг твій – Клімакс? Джулі Тімошонка: А пішов він! До своєї бочки підходить Діогєн з розбитим фонарем в руці і набитим під оком. В зубах він тримає нову упаковку салфєток. Діогєн кладе фонарь на землю, а салфєтки закидає в бочку. Бюрократ: Хто це тебе так, дєдушка? Діогєн: Та, упир один тєфальскій! Сковородою звать. Швидкий, гад! І весь час хвастався: «Омон ловив мене, та не спіймав!». Бюрократ: Діогєн, ти найшов чєловєка? Діогєн: Нє-а. Всі люди – звірі. Еволюція засохла. Тепер панує дєрадація. Козокрад: А ми тобі ось чєловєка принесли. Давай сто монет! Діогєн: Скільки??? У мене нічого нема. Тільки бочка. А я в ній – як оселедець, блядь, сижу. Гидота! Бюрократ: Нема, кажеш?.. То ми тебе зараз зґвалтуємо! (розв`язує Сенеку). Сенека, фас! Сенека, злий на філософа, через якого його тримали зв`язаним і сцять не давали, вхопив Діогєна за останки чуба і як пиздане об коліно! У старого в роті виникає каша. Коктейль із крові, зубів і шматочків язика. Делікатес! Козокрад з Бюрократом приєднуються, і разом з Сенекою мудохають бідолашного і ні в чому, власне, не винного Діогєна, який вже не може зрозуміти, де він знаходиться, і по який бік поверхні землі. Нещасний кричить від болю в зламаному хребті. Раді допомогти цьому ділу, допомогти добити Діогєна кидаються Хуй і компанія, які щойно повернулись після самогубства жида Іуди. Подалі від цієї всієї хуйні сидять і п`ють холодне медове пиво Платон і Сократ. Вони зверхньо спостерігають за цією купою дебілів і придурків, які безглуздо витрачають свій час. Платон: З глузду з`їжджають всі по-різному. Скоро з`їдять один одного. Сократ: Треба жерти, щоб жити, а не жити, щоб жерти. Але така їх доля. Платон: Доля – це шлях від невідомого до невідомого. Сократ: Ну, давай - за істину! (чокаються). Над геть збожеволілою і здичавілою юрбою з`являється крилата і прозора примара Істини. Вона, покружлявши над купкою ідіотів і олігофренів, врешті розвертається до них сракою і летить у напрямку лавки, на якій сидять Платон і Сократ. Вона хапає їх за вуха, як паршивих котів чи шкідливих цуциків, які сцють у капці регулярно, і уносить з собою в Рай. Епілог З центру юрби, де б`ють філософа, чується крик Діогєна. Діогєн: Хелп! Хелп мі! А-а-а! Мені треба лікар! А-а-аа!! Невідомо звідки з`являється Гіпокрут на білому ослові. Він зістрибує зі змученої тварини і біжить на допомогу – туди, де кричать. Гіпокрут: Біжу-у! Я – Гіпокрут! Я – мєгакрут! Я клявся! Я врач! Він звертає на себе забагато уваги, і всі, включаючи ледве живого Діогєна, переключаються на Гіпокрута і пиздять його ногами. Гіпокрут: За що? А істіна?? А справедливість??? Я – Гіпокрут! Я – мєгакрут!! З`являється Істина. Істина: Ти не Гіпокрут. Ти – фраєр! (улітає за обрій). Юрба продовжує гамселити Гіпокрута. Найбільше старається Діогєн. З-за обрію чути, як Істина вхопила Сковороду за яйця, а також тихі і блаженні голоси Сократа і Платона. А в гаю палко трахаються Вітя Неп`ющенко і Джулі Тімошонка, під деревом, на якому, як опудало, сумно і тихо погойдується Іуда. Кінець
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0104269981384 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

// Вічна філософія //

Одне запитання