ПОШУК
 

AlmaNAH






Жанри

Авантюрна проза
Авторська проза
Альтернативна історія
Антиутопія
Бойовик
Вірш
Горор
Детектив
Елегія
Жіноча проза
Жіночий детектив
Історична проза
Казка
Казка для дорослих
Кіберпанк
Конструктор
Лімерик
Мініатюра
Містерія
Містика
Ода
Оповідання
Переклад
Поезії
Поема
Постмодерн
Пригодницька проза
Притча
Сатира й гумор
Сонет
Соціальна драма
Трилер
Утопія
Фантастика
Фентезі
Цикл поезій
Щоденник

Гоголівський ФОРУМ




Наша статистика

Авторів: 847
Творів: 12968
Рецензій: 20341

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Звідки береться жорстокість?

© Василь Тибель, 04-10-2008
  

Звідки береться жорстокість? Звідки ростуть її корені, де знаходиться її зародок? Це питання мучить мене давно, а особливо в ці  останні дні.
Чому звір убиває тільки коли голодний, а людина просто так?
„Статуетка”, - говорили про нього наші знайомі. Пухнастий „Ладик” (так звали собачку), ніби по драбині, вилазив металічною сіткою на стовпчик і спостерігав за дорогою. Не скажу, що був лагідний до всіх. Крім домашніх і знайомих, ніхто не міг зайти в наш двір. Та це був добрий цуцик, за своє життя, він нікого не покусав.  Курчата ховались від дощу в його будці. Перед очами стоїть: як над зеленим лугом, всипаним рідкими дзвониками й сонечками ромашок, пурхали метелики - й метеликом, на своїх коротких ніжках, літав „Ладик”. Висока трава мішала йому швидко бігти, тому він вистрибував, і було враження, ще трохи, і песик злетить разом із ластівками, що припадали до землі.
- Дивись „Ладик” наш, як метелик пурхає, - захоплювалась нашим улюбленцем діти. Песик не пропускав жодної нашої велосипедної мандрівки. Коли його залишали вдома, пес так рвався й скавчав, що я змушений був повертатись й брати його із собою.
- По дивись-но, сину, що я вам привезла! - Бабуся стріпнула із чобіт сніг, і розв’язала вузлик. Звідти випало кумедне, схоже на мохнатий клубок цуценя. Воно було настільки жирненьке й пухнате, що животом торкалось підлоги.
- В автобусі мені один чоловік за нього «пижикову» шапку давав, - гордо добавила бабуся. – Та я сказала, що це подарунок для внуків.
Діти зразу схопили волохатий клубок  почали його пестити, і цілувати, але цуценя виборсалось з обіймів, пішло в куток  і тихенько помочилось.
Так з’явився в нашому домі цей розумний, вірний, красивий і надзвичайно веселий песик.
   Його забили. Ми три дні шукали, думали знайдеться, повернеться наш веселун. Потім знайшли. Забили сусіди, тому що пішов до їхньої сучки. Забили три молодика, просто - із забави.
Друзі втішають, чого ти так побиваєшся. Он майже в той же день убили молоду дівчину, одну в батьків – такіж відморозки. Так це горе незрівнянне й навіть немає слів, щоб утішити  батьків. Але жорстокість починається саме звідси: з утопленого кошеняти, з убитого песика.
Великий цар Соломон сказав: „Пам’ятай про судний день,” це повинно бути написано великими буквами на кожному рекламному щиті, на кожній вивісці, бо всі ми рано чи пізно станемо перед великим судом, і відповімо за кожен свій учинок. Тоді може хтось спочатку подумає, перш чим ударити палицею. Я впевнений - таки, доброта врятує цей наш, не дуже затишний світ. Добрих людей набагато більше, просто добрі справи непомітні, вони сприймаються як щось тепле, природне, а злі  вчинки наносять таку непоправну рану, яка віддається надовго резонансом у душі.
Цю статтю я пишу не для „тих” людей (бог їм суддя), та й чи будуть вони це читати. На мою впевненість такі нічого не читають, за винятком хіба оголошень – а  для „ нас”.
- Почни із себе, - так любить повторювати мій знайомий Володя із Закарпаття.  – Не відповідай на зло злом, бо тоді воно виросте в геометричній прогресії.
  Коли ж ми, хоча б не відповімо злом (бо відповісти на зло добром, це дуже тяжко, у крайньому разі для мене) тоді ми його зупинимо. На нас дивляться наші діти.
Мода на насильство повинна пройти - це не наше. Тепер, коли я дивлюсь на потворні новорічні маски у вигляді монстрів, чи комп’ютерну гру де ллється кров рікою, повірте -  це не прикольно.
Ми повинні відродити в собі, і привити в наших дітей любов до природи, щоб не піднялася рука запросто так зірвати квітку, чи зламати гілку, щоб зупинилась палиця над головою нещасного цуценяти, чи занесена нога над замурзаним кошеням. Я думаю мода на добро обов’язково повернеться.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Ластівеня

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Микола Цибенко, 05-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія ] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.01597905159 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО  WWW.UKRKNIGA.COM - найбільший вибір словників та підручників в Україні
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif