

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12968
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Бджілка Рудка і Стара Королева

© Василь Тибель, 03-10-2008
Розділ 1 В тісній комірчині було темно. Здавалось бракувало повітря. Ще вчора кімната здавалась просторою і затишною ніби двірцева палата, а сьогодні стінки стискали крильця. Маленька бджілка скинула з себе тяжкого кокона і поворушилась. Зверху над головою вхід в комірчину закривала тоненька воскова кришечка. А там на горі гуло і дзижчало – там кипіло невідоме життя. Бджілці скоріше захотілось туди потрапити, вона напружилась, натиснула лапками. Та кришечка була міцна і в ще маленької комашки не вистачало сили виламати воскову засувку. Ще декілька спроб виявились марними, кришка не піддавалась. Тоді бджілка розсердилась і заходилась гризти і дряпати лапками непіддатливу перегородку. Шматки воску сипали прямо їй на голову, в очі, та комашка продовжувала гризти і закривка піддалась. Бджілка висунула голову в отвір і широко відкритими очима дивилась на навколишній світ в якому кипіла робота. Повз неї шугали туди-сюди завантажені медом бджоли. Маючи намір вибратись із комірки маленька бджілка помітила, що прямо на неї біжить заклопотана тітонька бджола. Вона несла в кожній лапці по відерцю меду, а на спині в неї висіла сумка повністю набита пилком. Маленька бджілка зажмурилась з ляку і зойкнула. - Як, ти злякала мене. Я ж мало на тебе не наступила. – відсахнулась тітонька. – Ну вилазь хутчіш. Нам конче потрібні помічники. Вона поставила на хвильку свою ношу і простягнула малечі руку. - Яка ти смішна вся в рудих крихтах. Будеш зватись Рудкою – Ось так! Ой і заговорилась я з тобою, а в мене ж роботи стільки: і мед треба посортувати, і пилок з пергою змішати, і малюків, таких як ти, погодувати, та й Принцесу маю доглянути. Я ж головна годувальниця Принцеси. – Останні слова тітонька вимовила з гордістю. - „ Дивна, якась. Але мені вона сподобалась” – посміхнулась в слід тітки Рудка. Вона стала чепуритись стріпуючи і вичісуючи з волосся крихти воску, їй не хотілось щоб ще хтось кепкував з її вигляду. Рудка так зайнялась цією роботою, що не помітила, а тільки почула, як повз неї протупотів товстенний дядечко. Відсапуючись він зупинився і викрикнув: - Королева, Королева! Її величність, Королева! Рудка аж відсахнулась убік. Всі бджоли, що працювали недалеко на сотах, покинули свою роботу, відставили в бік відерця з медом і завмерли в шанобливому поклоні. Не встиг зникнути за рогом вулички гладкий крикун, як з іншого боку з’явився рівний стрій гладунів в розшитих сюртуках. Вони несли прапорці з воску з витисненою короною по середині. Далі йшли такі ж товсті трубачі, які басовито гули в мідні труби. Завершували стрій гордовиті придворні дами-бджоли, різнобарвно і багато наряджені – приближені Королеви. Ці щільним кільцем оточили Королеву. Королева своїм пишним тілом різко вирізнялась серед придворних – стара, огрядна, велика, з товстим довгим черевцем і якби не воскова корона в неї на голові, Рудка подумала б, що це стара бджола, яку пере кормили медом. Вся ця процесія порівнялась з молодою бджілкою. - Хто така? Чому не кланяється – прохрипів неприємний голос. Лише тепер Рудка помітила, що стара Королева вказала на неї кістлявою рукою. Всі зупинилися і повернули голови в напрямку королівської руки. - Кланяйся, кланяйся, - зашепотіли навколо завмерлі бджоли. - Чому я повинна кланятись? – не зрозуміла Рудка. - Вона ще й непокірна. У в’язницю її! Зразу ж від строю повстяків відділились двоє і схватили бджілку. - Пані, дозвольте слово мовити. Від гурту бджіл виступила поважна тітка. Рудка зразу ж впізнала в ній свою недавню знайому. - Відпустіть її вона ще молода, тільки-но народилася і не знала нашого закону. – Тітонька тепер була не заклопотана і вайлувата, як при першій зустрічі з Рудкою, а стояла впевнена і горда, дивилась прямо в очі Королеви. - Це тітонька Жуля, годувальниця Принцеси, - прокотилось між рядами. Королева зло зиркнула в бік прохачки. Всі напружено чекали, що ж скаже Королева. Та витримала паузу, тільки очі метали блискавки на непокірних. - Добре, відпустіть! – нарешті проскрипів голос. Всі полегшено зітхнули. - Але, від сьогодні ця мала виконуватиме саму тяжку роботу, їй забороняється покидати вулик. – Стара повернула голову до найближчої дами і зло прошепотіла: - Нічого, скоро ми позбудемось Принцеси і тоді я розправлюсь з цією малою непокірною і з її заступницею. - Слава, слава Королеві! Самій мудрій і справедливій повелительці! – вигукнув хтось із підлабузників, трутні підхопили вигуки і придворні дами рушили за Королевою на іншу рамку. - Що ж ти, не могла поклонитись як усі? А тепер ти навіть не зможеш подивитись на світ там за вуликом. - Чому я повинна кланятись тій старій, розгодованій комасі. Тільки тому, що в неї корона? І чому всі її слухають і підкоряються? В неї ж бо тільки пару посіпак, а нас он скільки. - Бачу гаряча в тебе голова. Хоча багато з чим погоджуюсь з тобою. Нічого скоро підросте Принцеса і ми скинемо із старої корону. А зараз ти мусиш терпіти, бо такий бджолиний закон: в сім’ї повинна бути королева і всі її підкоряються, якщо ж цього не буде наступить безлад і сім’я загине. А зараз тихіше , бачиш он того лисого – це головний трутень Королеви? До них неквапом наближався гладкий миршавий дядечко. - Гей ти, мала. Тобі наказано прибирати всі комірки на цій рамці. Будеш виносити послід після всіх. Ха–ха–ха! – він був вдоволений самим собою. - Та хутчіш вичищай, бо взавтра сюди будуть носити відбірний мед для нашої Королеви і її вірних підданих. – товстун поплескав себе по товстому черевцю і розплився в посмішці. – Треба вміти жити мала. Я от нічого не роблю, а меду їм найбільше з усіх. Головне тільки завше догодити Королеві. А зараз до роботи! – Він враз спохмурнів стусонув Рудку і підштовхнув до грізної комірки. - Ну ти командуй, але рукам волі не давай. – стала на захист малої бджілки тітонька Бжуля. - З тобою ми ще поговоримо в іншому місті – позадкував трутень, показуючи кулака. – я ще повернусь, але вже не сам. Розділ 2 Дні минали за днями монотонно. Рудка не розгиналась зранку до вечора. Вона чистила комірки і соти. Кожен день нові молоді бджілки; народжувались, покидали свої комірчини і вилітали на пошуки меду, а Рудка змушена була вичищати соти, щоб інші могли їх заповнити нектаром. Їй так хотілось разом із своїми ровесницями полетіти туди на просторі поля, широкі луки, де безліч чудових, запашних квітів, про які з таким захватом розповідали по вечорах молоді бджоли. Подруги приходили до Рудки радісні, збуджені; розповідали про свої пригоди, про чарівні поля медоносів, про казкові квіти повні нектару. Рудка слухала і тільки стиха схлипувала. Мала бджілка їм, по доброму, заздрила, вона намагалась летіти з подругами, та наказ Королеви діяв і сторожа не випускала Рудку за льоток вулика. - Ти піди до королеви, впади навколішки, може вона відмінить свій наказ –радили найбільш співчутливі. - А, що я такого зробила, не зігнула спини перед старою і за це по життєво маю сидіти в вулику? Ні не буду я коритись, - відповіла гордовита бджілка. Рамка, стараннями Рудки, скоро була вичищена до блиску. Половину із них молоді бджілки-трудівниці заносили свіжим медом. Найповніші і з найкращим медом вони запечатували восковими кришечками, це був недоторканий запас на зиму. Рудка тішилась, що такий чудовий медозбір і її бджолина сім’я зможе легко перезимувати. - Ти, мала неробо, іди-но сюди! – лисий трутень ледь волік перед собою здорові пусті бочки. – Наповни ці бідони найкращим медом і віднеси на центральну рамку до палацу Королеви. Взавтра в її величності буде бал, тому меду повинно бути багато і найкращого. Чого стоїш, ворушися! Я й так уже стомився волокти ці тяженні бочки. – Він кинув на підлогу, перед Рудкою свою ношу і витягнув з кошені несвіжий носовик. Трутень зім’яв його в долоні і обтер рясні краплі поту які виступили в нього на лисині. - Але ж тут тільки запечатаний мед для зимівлі, його тітонька Бжуля забороняє відкривати. - Ти, що знову перечиш? Мабуть таки захотілось до в”язниці. Думаєш, якщо Королева тебе раз помилувала, ти знову перечитимеш. Бачиш на зимівлю собі найкращий мед відклали, не великі цабе, поїсте і падового меду. Наповнюй бідони ось із цих комірок, а то зараз кликну сторожу! Він вихопив ножа і став відкорковувати соти з найсмачнішим медом. На іншому кінці вулички появились охоронці товстуна, вони йшли неквапом тримаючи перед собою великі мечі. Рудка зрозуміла що далі опиратись буде без розсудливо, вона не приховуючи свою злість наповнила діжки. - Неси хутчіш! Чи ти думаєш, я буду ще й повні волочити? Хватить з мене вже на сього ні роботи. – Він підійшов до найбільшої наповненої бочки всунув лапу майже по лікоть і облизав з неї мед. – Не важний мед. От колись добрий носили, я тоді ще молодим був і не давав вам ледачим спуску. - Як Вам не соромно? Весь мед в нас липовий і квітковий самий найкращий. – Рудка аж кипіла від злості. - Ну добре, добре, неси вже! - А он ті, що не поможуть? – Рудка показала на охоронців , які вже припали над іншою діжкою. - Справді, ти ж усе не забереш. Хай візьмуть по маленькому бідончику. Бджілка насилу дотягла повні діжки до королівського палацу. Там уже бриніла музика. Підготовка до балу йшла повним ходом. - От дармоїди, тільки мед переводять. - Ти, ще поговори мені. От донесу Королеві так тобі не минути в’язниці , або ще гірше викине тебе вночі з вулика. Рудка гепнула спересердя повним повними бідонами на рамку, від чого воскова підлога аж прогнулась і попрямувала до своїх комірок. Вдома бджілка застала стурбовану тітоньку Бжулю. Вона бігала поміж пустих комірок і ойкала. - Ой, лишенько, що ж це таке? Тільки вчора майже всі комірки були повні, а сьогодні половина пуста. Це ж так до зими не вспіємо корму запастись. Молоді бджілки і принцеса з голоду загинуть. - Зате Королева із своїми трутнями знову бал робить, обжирається. Мене примусили найкращий мед до палацу віднести. - Геть здуріла стара, тільки танці їй в голові. Зовсім про Сім’ю не думає. Так, дівчино, годі вже нам її слухати. Пора вже і тобі за медом летіти. Поки вони там усі на балу я проведу тебе біля варти. Ти готова летіти на розвідку? - Я завжди готову, тітонько! – радо вигукнула Рудка. - Тоді за мною. Я пробралась бо комірки вартових і поцупила в них оце. - Тітонька Бжуля простягла для Рудки пляшечку. - Це дуже запашна речовина, якою вартові позначують всіх наших бджіл робітниць і розвідників, щоб чужі не потрапили в вулик і не викрали наш мед. Я тебе цим намащу і ти спокійно пройдеш мимо варти. – Вона щедро полила з пляшечки Рудку. – Тепер ти наша – робоча бджола. Хутчіш за мною! Розділ 3 Бджілки, минаючи вартових, подались до великого льотка. Тут було дуже людно, бджоли й2щли двома потоками – одні вилітали, інші повертались повністю завантажені солодким крамом. Рудка визирнула боязко на двір. Яскраве сонячне світло боляче різонуло в очі. Вона завагалась. - Полетіли! – тітонька перша розправила крильця і знялась в небо. - А чи я зможу? Я ж ніколи не літала. - Змо-ж-еш!– долинуло десь з верху. Тепле літнє повітря і невідомі пахощі вдарили Рудці в груди, вона відсахнулась і мало не впала з прилітної дошки. - Не бійсь мала, сміливіше вирушай пізнавати цей світ. – підбадьорила Рудку незнайома бджілка. Мала сильно замахала крильцями, які аж задзижчали і ніби якась невидима сила підхопила Рудку, відірвала від землі і стрімко понесла в небо. Їй було хороше хотілось співати – вона летить, вона змогла. А під нею, внизу розкинулась небачена краса: зеленіла вмита росою трава, квітували яскраві надзвичайні квіти, піднімались солодкі запахи. Навколо бджілки пролітали завантажені нектаром і пилком її родичі, вони гули як маленькі вантажні літаки. Назустріч їм неслись з порожніми відерцями. Все мерехтіло над пасікою в заклопотаному робочому ритмі і все працювало злагоджено як справний, від лагоджений механізм, в якому кожний знав своє місце і кожний виконував свою, тільки йому властиву роботу. Рудку зразу ж ніби затягло в цей нескінченний робочий вихор, вона приєдналась до цього медоносного потоку. Бджілки черпали і черпали нектар з недалекого лугу, та скоро запаси солодощів в навколишніх квітах стали закінчуватись. - „Я злітаю, он за той гайок. Звідти так гарно пахне, певне там багато пречудових квітів” – вирішила Рудка, бо порпатись в напівпустих квітах їй набридло. Вона знялась високо над полем і понеслась над деревами. Бджілка облітала поляну за поляною, та нічого путящого не знаходила. Їй так хотілось знайти найбільше і найсмачнішого нектару. Тоді вона розповість своїм подругам в вулику, і вони разом швидко заповнять комірки медом, що спустошила Королева своїми щоденними гулянками. Бджілка так захопилась пошуками, що і незчулась, як опинилась на березі невеликого болітця. Але що це? Прямо перед нею з другої сторони прямо по березі водойми росли невеликі кущі, всі вкриті надзвичайно красивими і великими квітами. Таких на лузі і деінде Рудка не зустрічала. Вона була в захваті. Квіти були справді дивовижні, пелюстки в них такі великі, яскраві і широкі, що рудці вони здались справжнім аеродромом. З середини, з тендітних тичинок, що височіли ніби антени над квіткою, линув божественний аромат, а біля тичинок ямочки по вінця наповнені солодющим нектаром. Квітів на кущах було так багато, що листя ледь проглядало з під них. А далі по березі росли, ще і ще такі ж кущі, тільки квіти в них були іншого кольору. Маленька бджілка перелітала з квітки на квітку, вона аж підстрибувала з радості: занурювала свою голівку в пахучу серединку, гладила бархатні пелюстки. Її маленька душа наповнялась щастям від небаченої краси, а ніздрі лоскотав солодкий аромат квітів. - Які ж ви гарненькі, чепурненькі, повнісінькі нектару. Головне, що я перша їх знайшла. От у вулику зрадіють, треба швидше розповісти, а щоб повірили і марно не летіти наберу з собою солодкого соку. – Рудка заходилась наповняти свої відерця, вона так захопилась роботою, що не помітила, як пелюстки позад неї розсунулись і на квітку видряпався худорлявий мурашка. На голову в нього був насунутий темний бейс козирком на зад, а вдягнений в червону трохи забруднену майку з написом „ Hello”. - Може посунешся і даси мені поїсти? Рудка аж сахнулась від несподіванки, але зразу ж себе опанувала. - А з якої це радості? Я перша ці квіти знайшла і від сьогодні весь цей нектар належатиме нашому вулику. - Диви но яка. Це взагалі то наші квіти, ми з Жужиком ще з весни тут тусуємось. Як тільки бутони з’явились ми ці квіти примітили. - Не знаю, що ви там примітили. А я сказала, що це квіти мої і ніхто звідси не братиме меду. На квітку, недалеко від Рудки, гепнулось щось тяжке і мохнате. Хоча квітка і була на цупкій квітконіжці, вона аж струснулась від тяжкого пасажира. - Ну ти подивись Жужику на цю нахабу, - звернувся кістлявий до свого друга, яки щойно прилетів. - Мало, що вона зайняла нашу квітку, так ще нахваляється, що не дасть нам меду із жодної іншої. Може дамо їй по шиї і хай забирається звідси. Скажи хоч ти, що ми ці квіти першими знайшли. - Чого ти чіпляєшся, хай собі їсть. Тут нектару на всіх хватить. – Волохань з-під лоба зирнув на Рудку, безцеремонно пройшовши повз неї, нахилився над чашечкою наповненою солодким соком і почав смачно чмакати. Рудка топнула ногою. - Це моя квітка. Я перша сюди прилетіла. – Їй зовсім не хотілось ділитись із цими двома невихованими хлопчиськами. - Давай відлупцюємо все таки її хай не зазнається. – Худорлявий мурашка, витер рукою носа і войовничо посунув на бджілку. - Тільки спробуй. Бачив оце? – Рудка вийняла гостре жало і завертіла в мурашки перед носом. - Жужику, дай їй під затильника, хай не вихваляється своєю зброєю. - Ні Куся, не зв’язуйся з дівчиськом. Ходімо зі мною там внизу на дзвониках ще трохи солодкого соку залишилось. Хай їсть сама свій мед, жаднюга. – Мохнатий джмелик Жужик розправив крильця, басовито загудів, напрочуд легко знявся в повітря, хоч з вигляду був не з легких і зник за краєм квітки. - Ага, злякались! – Торжествувала Рудка, вона не чекала, що її супротивники так просто відступлять. - Шкода, що Жужик мене не послухав, а то ти б отримала на горіхи. – Мурашка чвиркнув крізь зуби, розсунув рожеві пелюстки і став спускатись по стеблу до низу. - Давай, давай чеши за своїм мохнатим товстуном! – Рудка, тріумфуючи, спостерігала з краю квітки за відступом. Вона підійшла до краю розкішних пелюстків, розгорнула їх руками і визирнула, куди ж подівся мохнатик. Той саме присів на тендітного дзвоника і ледь втримався на квітці. Жужик напружував всі сили щоб видертись на дзвоника, який під вагою свого гостя схилився майже до самої землі. Це було досить кумедно і Рудка посміхнулась. Через хвильку біля нього вже був і мурашка в червоній майці. Рудці стало трохи шкода цих двох, що намагались дістати їжу з невеличкої квітки. - Подумаєш, задаваки, – пробурмотіла вона їм в слід, тим самим ніби заспокоюючи своє сумління. А воно все таки шкребло її в грудях, змушуючи думати, що дарма прогнала хлопчаків. Справді ж тут нектару на всіх хватить. - Можете з он тієї квітки поїсти! – Рудці стало шкода лохматика, що гойдався на тонкому дзвонику, намагаючись дістатись хоботком до солодкого соку. - Я з жаднюгами не вожусь – сердито продзижчав волохоч і продовжував настирливо дертись на маленьку квітку, поки вона геть не схилилась до землі. - Ха ! Ну, то й сиди там, раз такий гордий. Рудка махнула рукою, навколо були такі чудові запахи, стільки всього незвіданого, що вона за хвилину вже забула про свою суперечку. Красота квітів її захопила знову. Вони великі яскраві, погойдували від легенького вітерцю голівками, ніби кожна запрошувала бджілку відвідати тільки її і скуштувати тільки її нектару. Так перелітаючи з квітки на квітку Рудка незчулась, як опинилась на березі невеликого озерця. Прямо посеред води плавало листя великого латаття. Поміж лапатих, круглих листків, по воді були розкидані чудові, надзвичайної краси білі і жовті квіти, що відбиваючись від води подвоювали кількість пелюстків, від чого здавались ще пишнішими. А над водяним дзеркалом пурхали схожі на гвинтокрилів комахи. Рудка сіла на одну із лілій, але хоча квітка і була надто пишна солодкого соку в ній було не багато. Недалеко від Рудки на широкому листку приземлилась одна із тих дивних комах, що ширяли над водоймою. Вона була дуже гарна: великі соні очі, ніби всміхались до Рудки; тендітну гнучку талію обтягував сріблястий комбінезон, що відбивав всіма кольорами веселки; в прозорих помережених крильцях бринів вітерець. „ Он яка красива, не те що ті два не виховані нахаби і задаваки. Всі б заздрили в вулику, якби в мене була така чудова подруга. Я обов’язково повинна з нею потоваришувати” – Рудка підлетіла ближче до модниці. - Мене звати бджілка Рудка, а як тебе? Давай будемо товаришувати. – Рудка простягнула руку для знайомства. Але та відсахнулась від бджілки, якось не добре поглянула на бджілку, проте пихато проказала по складах: - Я, во-дя-на баб-ка! – і знялась в повітря. - Чекай, не лети я тільки хотіла з тобою подружитись. – Рудка підбігла за бабкою до краю листка, та глянула на своє відображення в воді, - Певне з такою некрасивою бджілкою як я, така красуня не хоче навіть водитись. Я мабуть би теж запишалась, якби так чудово виглядала. Як би ж мені бути такою красивою. - Їй знову стало погано на душі, пригадалось як вона тільки-но повелась з Жужиком і його другом, а тепер гордовита красуня не схотіла із нею навіть говорити. Щоб якось розрадитись бджілка підійшла до квітки лілії і нахилилась щоб її понюхати. Та раптом її наче вихором щось з силою вихопило ніжних пелюстків і стало стрімко піднімати в гору. Чиїсь гострі пазурі вп’ялись Рудці прямо в спину. Бджілка стрімко вихопила жало і замахала ним в повітрі, намагаючись звільнитись від чіпких пазурів. Та все було марно Рудка ніяк не могла дістати нападника, який ціпко тримав її за спину. Коли ж бджілка із зусиллям повернула голову вверх і глянула на розбійника, то від здивування мало не випустила з рук зброю. Її міцно держала в пазурах, несла над болотом і хижо посміхалась недавня знайома водяна бабка.. - Відпусти! Відпусти нахабо! Я ж тобі нічого поганого не зробила. Я ще дурна хотіла з тобою дружити і бути на тебе схожою. – Рудка намагалась виборсатись із чіпких пазурів. Так шарпаючись і несамовито працюючи крильцями Рудка змусила бабку втратити висоту і спуститись майже до землі разом із своєю здобиччю. В відчаї бджілка закричала: - Рятуйте! Допоможіть, хто-небудь. – І тут, уже майже втрачаючи свідомість, Рудка помітила як від пониклого лугового дзвоника відділилася мохната грудка - це був джмелик, він швидко наздогнав бабку і одним сильним ударом збив її на землю. Але хижачка не здавалась і не поспішала покинути свою здобич. Вона розкрила свої жахливі щелепи, намагаючись вхопити Жужика. Той відсахнувся в бік і в роті в хижачки залишився жмут волосся, вихопленого в джмелика. Бій уже був на землі, та бабка не випускала Рудки із своїх кігтів. Жужик уже не міг підійти близько до хижачки, вона сичала і клацала страшенними щелепами. Та тут підоспіла допомога. - А будеш моїй друзів ображати! - Куся підбіг і вкусив ззаду за ногу нападницю. Бабка зойкнула і розвернулась, щоб вхопити мурашку. Але Жужик тільки цього і чекав, він вихопив свого гострого меча-жало і вдарив болотну хижачку в бік. Бабка закрутилася як вуж , випустила свою здобич із смертельних обіймів і стрімголов кинулась навтіки, то знімаючись в повітря, то падаючи і б’ючись об землю. - Ти бачив, Жужику як я її куснув. Ще б трохи і я б їй всі ноги повідкушував. - Так, ти вів себе дуже мужньо, хто б ще сумнівався. І сам би з нею справився, як ти любиш казати. – Жужик трохи кепкував над хвалькуватим товаришем. - Але ти дійсно мені дуже допоміг. Я б сам нізащо із цією потворою не справився. А зараз давай глянемо, що вона зробила з бідною бджілкою. Ти диви, та це ж наша недавня знайома. Вони вдвох схилилися над Рудкою. - Ти жива? - Рудка почула ніби крізь сон приємний баритон і відчула дотик волохатих лапок. - Це ти, волохматику? Пробач мене, я дуже нечемно з тобою поступила. Здається я вже більше ніколи не їстиму меду і не побачу свого вулика. Якщо зустрінете моїх рідних, чи тітоньку Бжулю передайте, що я їх дуже люблю. – Рудка залилась слізьми. – Можете брати собі весь мед. – кволо прошептала бджілка, тамуючи ридання. – Дивись, яка щедра. – Йому було шкода бджілку, та він ще трохи сердився на неї. – Ми ще всі втрьох тут меду поїмо. Бачу говориш ти багато, значить жити будеш. - Приязно посміхнувся Жужик. – А, добряче я…- Куся поглянув на Жужика – тобто ми нам’яли боки тій клятій комасі? – Справді, дякую, це ж ви мене врятували від тієї бабки, а я ще хотіла з нею товаришувати, а про вас погане думала. – Та, пусте. Рудка посміхнулась, їй уже стало краще. Вона піднялась на ноги і поцілувала в щічку мохнатого джмелика. Той знітився і почервонів здається до самих кінчиків на лапках. - Ой, чого це я тут відлежуюсь? Мене ж вулику вже давно чекають. – Рудка поворушила крильцями і спробувала злетіти, та глибока рана на спині враз дала про себе знати. Різка біль пронизала все тіло і бджілка впала в траву. - Ба, яка прудка! Тільки-но помирала, а це вже летіти. Тобі відлежатись потрібно. – Жужик підхопив кволу бджілку. - Але ж, коли до заходу сонця я не повернусь до вулика там зачинять усі двері, а сама я загину вночі від переохолодження. - Не бійся ми тебе не залишимо. Навіщо ж ми тоді тебе відбили в болотної бабки, щоб залишити напризволяще? Рудка вдячно посміхнулась. Вона спробувала підвестись, але в неї все поплило перед очами і вона втратила свідомість.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Демократія чи дружба?
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Читай, 10-10-2008

Над чим працювати
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 04-10-2008

Думаю... вистачить перших п'яти... речень...
На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© ЯВОРІВСЬЬКИЙ, 03-10-2008

Згенеровано за 0.0166330337524 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Бджілка Рудка і Стара Королева

Демократія чи дружба?

Над чим працювати

Думаю... вистачить перших п'яти... речень...