“Для нього не існувало нічого поза професією… Діяв твердо і невтомно… Аж поки не почав розслідувати справу, яка розбудила в ньому пристрасті”.
Сюжет роману можна переповісти одним реченням: комісар поліції дає обіцянку батькам вбитої дівчинки знайти злочинця, і хоча справу й закривають, він самотужки веде слідство…
Гортаєш сторінки – ну, так, непоганий детективчик: закручений сюжет, героїчний поліцейський, таємничий вбивця. Наближається кінець роману, ось-ось гряде кульмінація, і добро переможе зло або, вважаючи на сучасну моду, навпаки: зло виявиться привабливіше добра (привіт д-ру Ганібалу Лектору). Отже, зараз дізнаємося хто був вбивцею. І раптом… “А воно вам цікаво? - немов запитує автор наприкінці твору і, глузуючи, пропонує декілька варіантів розвитку подій, - Обрали собі до вподоби? Дякую. Кінець”.
Так автор ловить читача на детективну наживку, а коли її з гнівом випльовуєш, розумієш – гачок залишився. Реквієм на кримінальний роман (підзаголовок твору) виконано: читачеві вже не смакує десерт детектива – розв’язка. Адже твір виявився філософським (як і вся творчість автора), і його герой шукає правди життя, не задовольняючись кримінальним розслідуванням, та й не воно головне у романі, попри те, що майже ні про що інше там не йдеться.
Основою для книги послужив сценарій для фільму, написаний Дюрренматтом у 1958 році. Отже, роман цей – кінематографічний.
Остання версія фільму за цією ідеєю була знята у 2001 році. Дія перенесена зі Швейцарії 50-х у США наших днів, а режисер Шон Пенн скористався альтернативним фіналом роману. Головну роль виконує Джек Ніколсон. Проте тут не буде його диявольської усмішки та фірмового сарказму. Будуть його очі – очі старого, що вірить у справедливість, вірить у себе. Знає, що рибалити та мати невеличкий бізнес на на схилі життя не для нього. І щоби дотримати даної обіцянки, піде на все.
Читаючи роман, треба постійно мати на увазі, що оповідання ведеться від колишнього шефа головного героя, тож слід відокремлювати головного героя та його вчинки від оцінок оповідача. У фільмі, звичайно, такої потреби не існує – старенький комісар показан нам яким він є: де стриманим, де чуйним. У світі, де сумління слідчого офіційно вважається чистим з моменту закриття справи, персонаж Ніколсона скидається на Дон Кіхота. Тільки от перед ним справжній велетень, якого воліють не помічати інші. Боротьба зі злом поставить одвічне питання руба: чи виправдовує мета засоби? Комісар дає свою відповідь і платить страшну ціну за свій вибір. А от глядачеві пропонується питання полегше: наші принципи впорядковують життя чи додають йому ще більше хаосу? І відповідь шукати нам самим.
