

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12966
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Взагалі-то, драматургія...

ЗНОВУ ЗАВТРА

© Вікторія Власенко, 01-05-2006
медитативне пророцтво на шість дій з епілогом Дійові особи: ЛІЗА ЯНА НІКА МЕДИК ХЛОПЕЦЬ ДІЯ І ЛІЗА: Що це? ЯНА: Де? ЛІЗА: Це! ЯНА: А, це... Це... це... ЛІЗА: Ложечка?!! ЯНА: Так. Це ложечка. Ну то й що! Звичайнісінька собі прозора пластикова ложечка для морозива. Я хочу змити її в унітаз. ЛІЗА: Ви їли його ложечкою? ЯНА: Його? Так. Ми просто колупали його м’яку цукрову шкіру ложечкою для морозива. Так приємніше. ЛІЗА: Йому? ЯНА: І йому теж. Крім того, він був дуже молодим. НІКА (жує жуйку): Так. Молодим і нестерпним. ЯНА: Постійно канючив і просив щось. НІКА (жує жуйку): Всі свої 17 років. ЯНА: Так. За таке вбивають. (пауза) Точно. НІКА (жує жуйку): Однозначно. ЯНА: Так от, ложечка... Треба її позбавитися. Це явний доказ його вбивства. НІКА (жує жуйку): Угу... Ми вже дві з половиною години не можемо змити цю кляту ложечку. Вона там просто ПЛА-ВА-Є!!! ЯНА: А все через тиск. Води. НІКА (жує жуйку): І ми поганої вдачі. Якби-то хтось інший це зробив, то давно і забули б про цю ло... ЯНА: Словом, ми хочемо, щоб ви позбавили нас цього. У вас легка рука і ще щось. НІКА (жує жуйку): Натисніть важіль зливу, і все минеться! ЯНА: Бо, знаєте, його бридкий присмак так і закляк у роті. А це недобре для зубів. Вода погана. Дантисти дорогі. І він зіпсував нам Різдво. НІКА (витягує жуйку з рота, кілька разів розтягує її в руках, ліпить кульку, і знову закидає до рота). ЯНА: А ви ж не хочете теж зіпсувати нам свято? НІКА (випльовує жуйку): Ви уявити собі не можете, як це було важко: сніданок, обід, вечеря, і все – він. Постійно одне і те ж. Викидати жаль якось... І ця ложечка... ЯНА: Натисніть кнопку! Що то для вас? Ми хочемо, щоб ви позбавили нас цього. У вас легка рука і ще щось... НІКА: Харизми!... ЯНА: Так. Харизми. Це повинні бути саме ви. (пауза) НІКА: Ходімо спати! Сьогодні з неї толку не буде. ЯНА (зачиняє двері до ванної): На добраніч! Посидьте там до ранку і добре подумайте! ДІЯ ІІ Лікарняний коридор. ЛІЗА і МЕДИК. Ідуть МЕДИК: Знову так само? ЛІЗА: Точнісінько так, як і завжди. Жодних зрушень. МЕДИК: Знову ті ж прохання? ЛІЗА: Так. Уже рік минув. МЕДИК: Знаєте, лікар відмовився ними опікуватися. Мовляв, випадок безнадійний. Групова шизофренія. ЛІЗА: Знаєте, мене не хвилює думка того лікаря. Все ж я як їхня мати хвилююся за дівчат і наполягаю на продовженні лікування... Це ж діти!!! МЕДИК: Знаєте що! Ці діти минулого Різдва урізноманітнили святковий стіл своїм однолітком! ЛІЗА: Знаєте... Знаєте... А ні фіга ви не знаєте! Та і як би могли мене зрозуміти, ви ж не мати! МЕДИК (зашарівшись): Ну... та... Я ж... цей... ЛІЗА: Ага! Цей! Всі чоловіки козли! (плаче і біжить коридором геть) ДІЯ ІІІ Темрява. Світло падає на дівчину, яка стоїть біля стіни зі свічкою. На стіні – слайди //змінюються// ЛІЗА (спокійно): Я люблю їх, якими б вони не були. (пауза) Це ж мої дівчатка, ще діти. Зрештою, так було б краще для всіх. (пауза) (до камери) Гмм... Можна ще раз? (пауза) (до залу) Про нервові клітини треба дбати. Бо ця екологія, громадський транспорт, ще й ложечка... А ліки дорогі. Завжди дорогі. Знаєте, мені постійно хочеться натиснути той клятий важіль, змити цей шматок пластику, цей каталізатор їхнього механізму самознищення, і навіки позбутися кліше, на мене навішаного. (переходить на крик)І щойно така думка з’являється у моїй голові, я одразу ж уявляю, в яке жахливе провалля порине їхня свідомість, що звикла діяти за однією схемою, яка явно не передбачає цього мого вчинку. (пауза) (спокійно) А далі – перевантаження, глухий кут, self destruction, і це Джері Льюіс і його “Break Balls Of Fire”. А я ж їх люблю. Все-таки. (пауза) (вбік, до камери) Все? (прямо) Таки все. (посміхається) Точно все. Темрява ДІЯ ІV Балкон. ХЛОПЕЦЬ у дитячій новорічній масці вовка (або Мікі Мауса) на резинці. Внизу – машини. Рука ХЛОПЦЯ у крові, сорочка теж заляпана. ХЛОПЕЦЬ: Часом я дивлюся у дзеркало і думаю: „Господи, хто це? Я? Ні!” Хтось інший дивиться на мене із дзеркала. Вирячкуваті очі, абсолютно асиметричне обличчя, скуйовджене волосся. Я його боюсь. Надто вже демонічний він, інший. Дивно якось: неприйняття себе. (іде до дзеркала у вітальні) (знімає маску, відповідно відображення у дзеркалі робить те ж саме) Але потім я думаю: „Це – ти. Ось поглянь: піднімаєш руку вгору (демонструє), опускаєш... Посміхаєшся...” Тільки посмішка якась зла... (посміхається) (вже навіть весело до дзеркала) Та все нормально! Не варто хвилюватися. ВІДОБРАЖЕННЯ (спокійно): А я і не хвилююсь. (плює оригіналові в обличчя, смикає його за рештки волосся, втім, виробляє все, що завгодно) Чути дурнуватий смішок. Музика. Піаніно. Темрява ДІЯ V Ніч. ЛІЗА, перехрестившись, заходить до ванної, натискає кнопку зливу, і ложечка зникає. ЛІЗА тихо виходить ЛІЗА (шепотом): Тільки б допомогло, тільки б допомогло, тільки б... ДІЯVI Майже ранок. ЯНА та НІКА в своїй кімнаті. Увімкнений телевізор. На столі – велике відро морозива, поряд – нова упаковка прозорих пластикових ложечок для морозива. Чути гуркіт дверей до ванної і шум води. НІКА (жує жуйку): Ян, як думаєш, вона вже пішла? ЯНА (дещо роздратовано): Та могла б уже й запам’ятати – вона щодня так робить: приходить сюди рівно о 4:00 і за 2 хвилини йде геть. НІКА (жує жуйку): Бідолашна... І так уже рік. Треба піти покласти туди нову ложечку. Звісно, можна було б цього і не робити... Але ж її психіка... ЯНА: ... і свідомість. Свідомість, що звикла діяти за однією схемою, яка явно не передбачає такого вчинку. НІКА: Все-таки вона – наша мати. Як би ми могли її не любити? (виходить із кульком ложечок) Темрява ЕПІЛОГ ХЛОПЕЦЬ у дитячій новорічній масці із зав’язаними очима ходить по намальованому крейдою на підлозі колу. Стіна зі слайдами. Лунає музика ХЛОПЕЦЬ: Безвихідь. Це гра у піжмурки. Це сумнів, записаний стовпчиком. Цей хлопчик з обличчям дівчинки – Це дівчинка, що є хлопчиком. Мінливість. Від неї кашляють. Пливуть або змінюють почерки, Свої забувають прізвища, Й влаштовують в ніч збіговиська. Ковтають сталеві ножиці, Болти і медичні прилади, Самі себе розфарбовують В безвихідь, що хтось вигадав. (слова ніби-то віддалюється, стають тихіші, музика поступово гучнішає, наростає) ЦИКЛІЧНІСТЬ. І ТИ, ЯК РАДІУС, ЧІПЛЯЄШ КРАЇ ПРОСТОРУ, ЩОБ МАТИ ХОЧ МИТЬ СПРАВЖНЬОГО: ЦИКЛІЧНІСТЬ В ЇЇ РОЗТИНІ. Музика. Темрява, а далі – ранок. ЛІЗА: Що це? ЯНА: Де? ЛІЗА: Це! ЯНА: А, це... Це... це... ЛІЗА: Ложечка?!! Знову чути той же дурнуватий смішок. Музика. Піаніно. Стіна і проекція. Слайди //змінюються//. Завіса
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00980186462402 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ЗНОВУ ЗАВТРА

* * *