

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12967
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авторська проза

світ

© valentina, 20-09-2008
СВІТ Ти починався так, ніби тебе не повинно було бути. Ти показав мені, як плачуть і про щось турбуються, як втрачають і в розпачі розводять руками, сумують і шукають притулку. Я сказала: – „Це зле”. А ти ж відповів: – „Це життя”. - Життя ? Моя душа, наївна душа блакитного кольору, закліпала очима (чи були в душі очі?). Та ти не звернув уваги й штурнув мене вниз, туди, де існувало життя. Я народилася. Довго не вірила. Сумнівалася увесь час. Перевіряла на дотик, куштувала на смак. І кожного ранку, увімкнувши очі, переконувалася – життя. Тепер я знала, що очі вмикаються кожного ранку й вимикаються щоночі, що вірити не можна, перевіряти необхідно і сум-ні-ва-ти-ся. Ні, ще є зле, бо люди навкруги не переставали плакати й про щось турбуватися, добре, привід, завше був. А коли його не було, люди впадали в депресію. Найактивніші й тут не губилися й таки знаходили парочку приводів на пустому місці. Люди втрачали, втрачаючи, робили вигляд, що то було саме те без чого жити не можливо, довго ще згадували втрачене, кусали, лікті (як могли?), вихваляли те, чого вже не було, божилися, вмерти ось-ось вез нього (неї) – лукавили ! Вже скоро мали щось на заміну. Люди... Ще люди сумували, і сум той був подібний до бальзаму. І вони солодко смакували се вино, розтягуючи задоволення, боячись що наступна порція буде нескоро. Так багато люди робили зле, немов то їх завдання, робили ревносно й бездоганно, крок за кроком виконуючи цю контрольну роботу – життя. Я СТРАТИЛА. Я не навчилася плакати і сміятись, своєю прозорою безтурботністю вражаючи зірки на небі і вчителів у школі. Втрачаючи, раділа що скинула черговий тягар. Я не сумувала як слід, з’їдаючи сум одним махом, як улюблений шоколадний торт. І знову раділа. Я НЕ ВМІЛА ЖИТИ. Ти починався так, ніби тебе не повинно бути, а тепер прийшов, коли не ждала. Ти був невдоволений моїм життям – мало болю, мало суму, розчарувань і втрат. «МАЛО????????????????????????», - спитала я. І тоді ти сказав: „ЛЮБОВ, LOVE, КОХАННЯ, AMORE” . Що є любов? Універсальна програма, запускається відносно складних душ аби....жили як всі. І я заплакала, втратила й засумувала. Я жила. Зрадів той, що починався так, ніби не повинно бути. Зрадів, що я вже не кліпала очима, питаючи: «Життя?». Я переконалася – зле є. Питаю: «Стільки ще?». Мовчить. Й учить не сумніватися, не вірити, не куштувати, а жити. Він – світ. Світ, що штовхає в спину, й ми летимо. Незваблені душі, блакитні й рожеві, наївно кліпаючи очима (чи є в душі очі?) летимо в світ. А вмикаючи очі кожного ранку , вчимося жити...і знову...і знову... Світ сміється зараз, дивиться в мій аркуш і відписує листом, білим по чорному, твердим по м’якому, добрим по злому: ”ТО НЕ ЗЛЕ, А ДОБРЕ, ЛЮБОВ – ДАР, ВТРАТА – НАДІЯ, СУМ – НОСТАЛЬГІЯ, СЛЬОЗИ – ОЧИЩЕННЯ, А БІЛЬ – ПІДНЕСЕННЯ ДО НЕБЕС І РОЗКАЯННЯ, БО НЕ ЗНАЛА, ТО – ДОБРЕ....” Вчить жити мене Світ. Мене й тебе.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Приймаченко, 22-09-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Світлик Юрій, 20-09-2008

Згенеровано за 0.00974297523499 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

світ

[ Без назви ]

[ Без назви ]