

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12966
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Аничка

© Михайло ДІД, 20-09-2008
* Анічка. Хай там хоч як стверджують ентузіасти інтернету, що віртуальне кохання зародилося саме тут, та все ж мушу вам сказати що це не так і віртуальне кохання існувало тоді, коли про інтернет ще ніхто не читав навіть у науково-фантастичних романах. Кажу вам як людина, яку оте саме віртуальне кохання торкнулося своїм чарівним крилом. Успішно склавши екзамени до інституту, та отримавши студентський квиток, із задоволенням занурився у вир безтурботного студентського життя. Як сподівався - на п’ять років. Та життя принесло мені, як і багатьом першокурсникам, несподіванку у вигляді звістки з військкомату із запрошенням поповнити лави нашої славетної Радянської Армії. І хоча в інституті була військова кафедра і діяли відстрочки, нас все таки запросили виконати свій почесний обов’язок, і, із зброєю в руках, пильно охороняти нашу Батьківщину протягом двох років. Чому це так сталося - міністерство оборони мене не повідомило. Можливо, забули, а можливо то була велика військова таємниця. Так,досить несподівано для себе, я став солдатом. На той час я був вільним козаком, то ж і на проводах за мною не плакала "девчёнка" і ніхто не обіцяв вірно чекати два роки. Отже, вперед, на службу. На два роки. Кроком руш! Оскільки на цей час я вже мав середньо-технічну освіту і деякий досвід у радіоаматорському зв’язку, то потрапив на службу у війська стратегічного зв’язку в Угорщину. Почалися довгі солдатські будні і бойові чергування, досить таки надокучливі, бо за найменшу неуважність можна було з легкістю потрапити на "губу". Чергування велося по колу. Коли ж випадало чергування на комутаторі місцевого зв’язку, це вважалося за невеличке свято. Був у нас там маленький секрет, про який здогадувалося місцеве командування, але дивилося на це крізь пальці. На другому кінці дроту, у містечку, чергували дві мадярочки - Марія та Анічка.У вільну хвилину, коли поблизу не було чергового по зв’язку, ми швиденько з’єднувалися з дівчатами і вони охоче вели з нами розмови. Марія трохи знала російську і у неї було своє коло співрозмовники. Ми ж зблизилися з Анічкою. З нетерпінням чекав того моменту, коли почую у слухавці її дзвінкий голосочок, швидку говІрку, з легким притиском на "р", та веселий сміх, що дзвіночком відлунював у моєму серці. Наша мова являла собою дивну суміш угорської, німецької, української та російської мови. В Угорщині багато людей володіє німецькою мовою і добрячим набором найбільш уживаних українських слів. Мої ж знання складалися з курсу технічної німецької мови, та української і російської, якими я володію досить добре. Та все ж розумілися ми чудово. Причиною тому була наша молодість і привабливий голосочок у слухавці. Розмови велися про що завгодно, окрім тем військової служби. Мене цікавило її життя в Угорщині. Яку музику слухає, як проводить час, чи ходить на танці, і ще безліч життєвих дрібниць. Одного разу навіть, набравшись хоробрості, запитав її як вона цілується, на що вона із сміхом розписала мені весь цей процес. Вона теж багато розпитувала мене про моє життя, дивувалася, що в мене немає на цей час дівчини і жартувала, що я, мабуть, навмисне її від неї приховую. Та найбільше її дивувало що наша молодь гуляє довго вечорами на вулиці, а вдень соромляться ходити парами. В них же звичайне явище серед дня - закохані пари, ніжні обійми і гарячі поцілунки у всіх на очах. Увечері ж молоді на вулицях майже не видно. Поступово нам стало не вистачати одне одного. Ми вже чудово знали графіки чергувань і, по перші можливості, розмінювалися з напарниками, щоб сумістити наші чергування. Вся рота знала про наш віртуальний роман і охоче нам допомогала. Анічка теж мала допомогу від своїх подруг. Одного разу мене викликали із казарми тривожним сигналом. Не було зв’язку із містом. Капітан запитав двох добровольців для перевірки телефонного кабелю. Хлопці швиденько зметикували кому треба йти, бо чергувала у місті Анічка. Так я з’явився у лавах добровольців. Порушення кабелю виявилося майже біля вузла зв’язку у місті і місцеві зв’язківці вже займалися ремонтом. Отже у нас виявився час і нагода заглянути до місцевого комутатора. Як на біду Анічка була дуже завантажена роботою і встигла лише на мить виглянути з дверей комутатора, як її одразу покликав назад настирливий дзвінок. Лише на одну мить наші погляди зустрілися... і мить закінчилась. Одна мить за довгі півтора роки нашого знайомства... Підійшов час демобілізації. Під час нашої останньої розмови Анічка плакала і просила мене залишитися з нею в Угорщині. Серце щеміло від болю. Та я вибрав Батьківщину... Михайло ДІД. Алчевськ.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

добре, аж занадто
На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Василь Приймаченко, 22-09-2008

Привабливо і просто цікаво
На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 20-09-2008

Як казав Остап Бендер
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© onore_de_balzam, 20-09-2008

Згенеровано за 0.00998282432556 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Аничка

добре, аж занадто

Привабливо і просто цікаво

Як казав Остап Бендер