

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12968
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Cповідь чорнолапого їжачка

© Анастасія Грім, 13-09-2008
Я завжди був не схожим на інших. Мої лапки були чорного кольору (чесне слово, чорні-пречорні, як матінка-земля), ніс був надто великим, навіть колючки і ті стирчали не так як у всіх. Одним словом, потвора та й годі. Ще з дитинства мене дражнили інші їжачата. Дитячі образи типу: « - Га! Ти – смердючка!!! - Чому це я смердючка? - Бо не миєшся ніколи! - А от і неправда! Миюсь! - Справді? А чого ж у тебе лапи чорні? Ха-ха!» боляче ранили маленьку душу. Я сумував на самоті, плакав, і навіть до крові натирав свої чорні лапки білою крейдою. Нічого не допомагало. Інші звірі теж не хотіли зі мною гратися, бо я був колючим. Вони не розуміли, що я в цьому аж ніяк не винен, це природа створила мене таким. Згодом я зненавидів себе сам. Я досліджував нові землі (колись навіть був на сусідній вулиці!), дивився на зорі, вивчав світ… Але це не рятувало від самотності. Жодна їжачиха не зустрічалась би з таким як я. Навіть при спробах просто поговорити вони спочатку поглядом оцінювали мої колючки, а потім той же погляд наповнювався відразою до моєї персони. Я ж просто хотів мати друзів, кохану… Невже мені не можна отримати хоч краплинку щастя? Щоночі я лив гіркі сльози, витираючи їх чорними лапками. Так було доти, поки я не зустрів Її. Навіть наше знайомство було вкрай дивним: коли Вона підійшла до мене, я від страху видатися огидним згорнувся в клубок, тим самим ховаючи свої лапки і частину носика. « Привіт!» - розвіяв тишу її ласкавий голос. Я мовчав. Боявся, що заговоривши буду змушений пояснити чому ховаюсь. На моє здивування Вона не пішла, не почала ображатись чи ображати мене за неприязність. Вона просто залишилась… Далі відбувались цікаві речі: Вона приходила і сиділа поруч, розповідаючи про своє життя, про далекі землі та інші цікаві речі. Хоч кожного разу я з нетерпінням чекав нової зустрічі, проте продовжував згортатися в клубок перед її приходом, щоб не бачила, що я – потвора. Одного разу я боляче поранив Її своїми колючками. Вона пішла… І на душі відразу стало сумно. Можна було наздогнати, сказати щось… Та я не знав, як з Нею спілкуватись. Я боявся. Боявся бути висміяним і покинутим. Скоро Вона повернулась. Без образ за той біль, що я заподіяв, без дорікань за мою поведінку. Вона знову прийшла в моє життя. Я не витримав, розгорнув свій клубочок, тим самим показуючи себе справжнього. Вона посміхнулась і я з жахом зажмурив оченята, чекаючи коли ж Вона засміється з моєї огидної морди та бридких лап. Сміху не було. Замість цього Вона звично продовжила розмову. Весь наступний час ми розмовляли про все-все на світі: чому річка завжди тече в одному напрямку, чому слова ранять сильніше ніж удари і чому вночі буває так самотньо. Я все дивувався чому Вона не запитує про мою зовнішність. Чому не звертає на неї уваги, як це робили інші. Невже Вона не бачить цього? - В мені все не так. – мовив я коли Вона знову прийшла. – Великий ніс, чорні лапки і навіть колючки… - Я знаю. – відповіла співрозмовниця. - Я – потвора. - Зовсім ні. Ти просто не такий як всі. Ти – особливий. - Звісно не такий. – маленькі слізки скотилися по довгому носику. – Я – гірший. - Неправда! Ти – найкращий з усіх. - Я?! – очі-намистинки здивовано поглянули на Неї. – Чому? - Бо в душі ти не чорний і колючий, а білий та пухнастий. Раптом я зрозумів, що я – найщасливіший, найгарніший і, взагалі, найкращий. Тому що у мене є Вона. А Вона – це найпрекрасніше та наймудріше, що може бути в житті. Не тому, що їй неважлива моя зовнішність, не тому, що здатна пробачити навіть біль від колючок і зігрівати своєю добротою. Просто Вона – чарівниця. І простими очима може бачити душу. ****************************************************************************************************************** В житті бувають такі часи, коли хочеться заховатись від всього світу, згорнувшись в клубок. І найбільше щастя мати поруч людину, яка любить тебе і в тебе вірить. В мене така людина була… Спасибі тобі за все. Ти навчив мене протистояти проблемам і переконав у тому, що насправді я – біла та пухнаста.=)
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© _Спр@вжн1й_, 11-10-2008

Пухнаста душа за колючою оболонкою
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Грішна Анна, 07-10-2008

Згенеровано за 0.0101110935211 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Cповідь чорнолапого їжачка

[ Без назви ]

Пухнаста душа за колючою оболонкою