Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47439
Рецензій: 92260

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Федір Лаврентійович

© Роман RemiK Котик, 02-09-2008
3. Федір Лаврентійович був особливим лікарем. Він не виймав куль, не вправляв кісток та нічого не тямив у серцево-судинній системі. Федір Лаврентійович лікував душі. Так любив казати він. Так казали про нього. І так повідомили мене у реєстратурі: „Дев’ятий  кабінет, Федір Лаврентійович, лікує душі”.
Не скажу, що це мене якимсь чином збентежило -  стан був не той, щоб звертати увагу на всілякі дрібниці. Хоча десь там в коридорах моєї голови вже чулося відлуння думок: „Лікує душі? Це як? Чим лікує? І чи візьметься за мою?”.  Ті думки жили своїм життям і не звертали на мене, мій стан та моє право втрутитись жодної уваги. Виявилось, що 9 кабінет був на другому поверсі.
- Тут усе навпаки, - прохіхікала молоденька медсестра, вказуючи нагору, після того як запитав її про омріяний кабінет.
І ось я вже волочуся сходами старого, навіть стародавнього польського будинку. Цікаво, коли його побудували? І чи його будували взагалі? Здається, тут зародилося життя, в підвалі приборкали вогонь печерні люди.  А далі – римська лазня, фортеця вікінгів, в’язниця франків, палац вірмен, театр флорентійців, бараки анлів, маєток польський і військовий госпіталь. Нічого більш нема постійного. Простір і час міняються у грі, не змінюється лиш будинок.

2. Кімната з номером дев’ять. Кімната, в якій лікують душі. Кімната-привид...
Вона виділялась з усього товариства кімнат другого поверху. Її двері були занадто білосніжними та масивними, а в мене надто боліла голова. І я подумав, під акомпанемент ледь чутних покашлювань і шарудінь, про святого Петра, що певно десь тут має бути. Я підійшов. Не буду брехати,  в цей момент мені стало страшно. Я нарешті відчув, чи навіть пізнав, що з минулої ночі, від того самого пекла, я не володію собою. Я, моє тіло, мій розум, мої відчуття стали автономними елементами. І звести їх докупи вже неможливо.
Підходжу до дверей. Читаю: „Федір Лаврентійович, 10-21, лікування душі”. Навіть на дверях написано. Не слово, з якимись там пікантними закінченнями „ог” чи „вг”, що так полюбляють люди у білих халатах. Я примружився і знову подивився на напис: „Психіатр”. Тепер зовсім збентежився. Не від самої назви, ні. Від зміни напису, такого реального, яким тільки може бути наша реальність. Постукав.
- Так-так, - бадьорий і дещо писклявий голос почувся за дверима.
Двері виявились зачиненими зсередини. Через хвильку вони відчинилися і на порозі з’явився лікар  в  білому халатику невисокого росту. Його волосся мало неприродній блиск і я на мить зупинив на цій деталі свою увагу. Точніше, моя увага зупинилася на цій деталі.  
Лікар таким самим бадьорим голосом звелів проходити та вмощуватися в одне з крісел, а сам взявся замикати двері. Далі він підійшов до столу і став метушитися прибираючи, якісь папери та піднос з кількома порожніми горнятами, тістечками та трьохлітровою банкою на третину заповненою кавою. Банка виглядала досить колоритно посеред делікатних горняток та не менш делікатних тістечок. Прибравши піднос на підвіконня позаду столу, він ляснув себе по голові та з посмішкою мовив, ніби вибачаючись: „Даруйте, бажаєте кави?”. Аромат, у який вдягнулась вся кімната, а з нею і  ранок, був дійсно божественним. Очевидно, що саме кава є причиною такої жвавості лікаря. Кава могла врятувати все, звільнити від відчаю... та я машинально відповів: „Ні”. Ідіот. Додав: „Дякую”. Кретин.  
Тим часом лікар вже встиг зручно всістися в крісло. Він підняв підборіддя і став вивчати свій новий експонат. Потім, постукуючи пальцями по столі якусь знайому мелодію, мовив: „Іван Дегтеренко?”. Я кивнув.
- Мені вже телефонували на рахунок вас. Ігор... Ігор... Ігор...
- Петрович.
- Так, - задоволено потер руки лікар, - Ігор Петрович. Він окреслив проблему в загальних рисах. Та звісно цього мало. Ми мусимо докопатися до справжніх причин такої, з дозволу, аномальної реакції вашої психіки. Розкажіть, будь-ласка, у деталях, що вас турбує та зрештою увесь інцидент. А я, з дозволу, занотую собі дещо... З дозволу.
Я знову кивнув.

1. Намагаючись підкреслити власну втомленість та байдужість, я почав розповідати досить мляво: „Нас привезли вчора. Багато хто ще й місяця не відслужив. Я, наприклад, служу вже третій. Але скажіть, це має значення? Перший? Третій? Факт один: привезли зелених новачків, що ще до ладу зброї в руках не тримали. Коли їхали, нам повідомили, що все тут у вас більш-менш спокійно. Ми ж не знали, що у вас вже три тижні йдуть бої за це кляте місто. Чого ж за нього так битися? Якщо скоротити розповідь про весь вчорашній день, то нас готували. Як могли. Казали, вночі тут просто пекло і обов’язково треба діяти „акуратно”. Казали, що ще з чотири дні мусимо триматися, а далі -  підмога з заходу. Вони, як виявилося, усім новоприбулим розповідають цю байку про чотири дні. Іскра надії, так би мовити. Так от,  з чверті новоприбулих та кількох досвідчених сформували групу для оборони вулиці Річкової. Казали, що цим шляхом противник може намагатися атакувати склад з боєприпасами. Хоча навряд. Більш ймовірно, що вночі він піде через Брегівську. Вона ширша, більш ладна для швидкого наступу. Тому порадили не перейматись, ніч для нас може пройти спокійно. А вразі чого, нашим завданням є протриматися до прибуття підмоги і перегрупування військ. Я й досі не втямив, що тут у вас означає це „більш-менш”, але та славнозвісна підмога, нам потрібна була вже о дев’ятій. Той магазинчик, в якому я та ще кілька хлопців зайняли позиції, перетворився на груду сміття. Я дивом вцілів. А далі нам наказали дертися через верхні поверхи будівель вниз по вулиці і атакувати противника. Чудом нам це вдалося. Ми зайняли досить хорошу позицію, навіть дуже хорошу позицію. Але діяти треба було несподівано, тому ми швидко розбили цілі. Я мусив зняти двох, що якраз ховалися за танком. І от я беру та й прицілююсь в одного. Все як вчили, все як в інструкціях, все як на полігоні. Прицілююсь... І бачу там себе. Такого реального, що навіть моторошно. А палець вже грається з курком. Я цілюсь і відчуваю свою мішень. Водночас. Здається, ніби я присів за танком. І цілюсь теж я. А хто з них справжній в моїй голові уже не ясно.  Ясно одне, мене зараз не стане. Щойно я натисну той курок, мене не стане. І мені стає страшно і гидко. Я кинув автомат на землю. Далі все дуже швидко: мій автомат стріляє в п’ятку Сергію, сам я падаю, тому що не можу триматися на ногах. Чую тільки свист куль, розбиті вікна. Але це не ми стріляємо, а в нас, в нас стріляють. Нас засікли. Через мене. Троє одразу... Сергій і ще один - поранені. Так все й було. Зараз до вас має приїхати колона з пораненими. Принаймні, я так думаю. Протягом ночі я  пробував націлити зброю і знов така  ж сама реакція. Наших багато загинуло, а на мене дивилися як на покидька. Не житимеш - казали. Я не знаю, що сталось, не розумію. Розумію одне, що якщо й залишуся живий, то зброю націлювати на інших просто не зможу. Мені порадили до вас...”
Федір Лаврентійович поставив на стіл нотатник.
- Випадок, скажу вам не перший. Та й мабуть, не останній. Таке буває. Для його вирішення можна піти двома шляхами. Я  - хороший лікар і знаю нові методи. Через місяців зо три така незвична реакція зникне або зміниться. А розв’язати причини такої жорсткої реакції твого суперего ми зможемо тільки за років три. Неясно, що з тобою буде. І чи проживеш тут хоча б один день. Сам розумієш. Але варіант такий є: належне лікування, яке займе багато років.
- Але як мені залишитися живим?! Здоровим?! Солдатом?! - запитав риторичним тоном.
- А все дуже просто, пане Дегтеренко. Бачте, я люблю повторювати, що я лікую душі. Я не класичний психіатр, хоча добре знаю новітні методи лікування. Я вирішую складності. Душевні, моральні, етичні, практичні. Ви мені сподобалися, я одразу бачу в людях перспективу. Ви ж певно зі старого славного роду? Це одразу помітно. Я зроблю виняток і запропоную другий варіант. Це – пігулка. Щойно ви її проковтнете, вона засвоїться вашим організмом і дороги назад вже не буде. Це така форма угоди, якщо бажаєте. Вона вирішить усі ваші сьогоднішні проблеми. Згода? Вона допоможе покращити вам певні  якості, вміння, змінить звички. Ви станете вночі краще спати, а в день краще працювати. І з нею, я гарантую, що ви спокійно дослужитеся до генерала. У вас є відповідні схильності. Я ж бачу. Той хто лікує душі, мусить їх бачити. Ви ж хочете стати генералом? Звісно, поганий солдат, що не хоче. Але в вас це інше. Саме в вас це - сильне бажання, розвинуте бажання, важливе бажання.
- Одна пігулка все це дасть? Має ж бути якась умова?
- Умова дуже проста. Я допомагаю задовольнити ваші бажання, ви допомагаєте задовольнити бажання мої. Я працюю на певних осіб, так би мовити. Наше товариство володіє особливими знаннями, за нами стоять могутні сили. І ми хочемо, щоб ви до нас приєдналися, от і все. Пігулка ця зробить своє діло, тому не переймайтеся. Обіцянок можете й не давати. Прийде час... Так може кави?

0. Іван Дегтеренко був хорошим генералом. Він нічого не тямив у стратегії і тактиці, не знав усіх нормативів та статутів. Але він добре знав своїх солдатів: їх бажання, примхи, сильні та слабкі сторони. А головне – він завжди знаходив спільну мову. Принаймні так любив казати він. Так казали про нього...
- Заходьте, рядовий!


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2802381515503 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …