

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12966
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО МЕТЕЛИКА СОНЦИКА

© Володимир ЧИТАЙ, 31-08-2008
1. Народження Сонцика Рано-вранці, коли ще усі лісові мешканці спали, а день поступово змінював ніч, разом з першими промінчиками сонця на цей світ з‘явився маленький метелик. Щойно він розплющив очі, жвавий сонячний промінчик залоскотав у носі і цієї ж миті метелик пчихнув. Пчихнув і розсміявся. Дзвінко та голосно. - Хто це тут мені спати не дає! – невдоволено прогудів джміль Джик. Він виліз з-під дубового листочка, потягнувся і нахмурено оглянувся навкруги. - Це я! – посміхнувся метелик. - Чого ж тобі не спиться, як усім малим комашкам? - Бо сонечко вже зійшо! Дивись яке воно гарне, блискуче, яскраве! – метелик подивився у бік сонця, знову пчихнув і засміявся. - Сонце, як сонце! Звичайнісіньке. Таке як зажди. – скривився джміль. - Та ні! Ти придивися добре! Воно чарівне! А небо! Поглянь, яке воно блакитне! Джміль подивився, але нічого особливого не помітив. Сонце і небо не відрізнялися від вчорашнього і позавчорашнього. „Дивак він, цей метелик!” – подумав Джик. - Ти взагалі-то хто такий? Щось я тебе тут раніше не бачив. - Я? Я сьогоднішній! Щойно народився! Разом із першим промінчиком сонця. - Як сам не назвався, то будеш... Сонциком! – усміхнувся джміль від того, що вигадав таке дотепне ім‘я. - Сонциком? Красиво! На честь сонця! Буду Сонциком! Я Сонцик, я Сонцик! – метелик радісно затріпотав крильцями. – Дякую за таке красиве ім‘я! Ось так маленький метелик став Сонциком, а джміль Джик його найпершим другом. 2. Важливі джмелеві справи - Все! – сказав, наче раптом щось згадав джміль. - Потеревенили та й годі. Мені вже час до роботи братися! - він дістав інструменти й заходився ремонтувати маленькі відерця. - Що це ти робиш? – не давав спокою Сонцик. - Хіба ж не бачиш? Мене бджоли попросили допомогти. Вони цими відерцями мед носять. Корисна справа! Багато набирають, що б зайвий раз з галявини до вулика не літати, і через це ручки обриваються. Ось я їх й ремонтую. З ранку до ночі... – зітхнув джмелик. - А чого ж ти такий сумний? - Бо я хочу ... – джміль щось мав сказати, але обірвав себе. - Та ні... це не важливо... Робота важливіша... – він знову взявся до роботи. - Що ти хочеш? Скажи мені! Я ж твій друг! – не відставав Сонцик. - Ні! Ти цього не зрозумієш! - Джміль мовчки лагодив відра і не зважав на малого метелика. Але той і далі чіплявся: скажи та й скажи, і таки допік Джика. - Добре вже, скажу. Бо все-одно не відчепишся! – джміль став серйозним і ще сумнішим, ніж був. - Я хочу полетіти до мами. Я її вже ціле літо не бачив. Скучив дуже за нею. - Джик опустив вусики і мало не заплакав. - То чого не полетиш до неї просто зараз? – здивувався Сонцик. - Бо в мене РО-БО-ТА! – по складах вимовив джміль. – Я знав, що ти мене не зрозумієш! Малий ти ще! Робота - це дуже важливо! - Для кого важливо? - Для бджіл! - А я думав, що важливе – це те, що важливе тобі. Хіба відра можуть бути важливіші за маму? - Малий ти ще мене вчити! – сердито прогудів джміль. – Йди і не заважай мені працювати! - Не сердься! Я скоро повернуся. – на льоту вигукнув Сонцик і швидко кудись полетів. Настала тиша. Джміль нарешті поринув в роботу. Сьогодні вона не клеїлася. Йому не йшло з голови останнє запитання малого метелика: „Хіба відра можуть бути важливіші за маму?” „При чому тут відра? Теж мені порівняв: відра і мама!” – злився Джик. – „Що він знає про життя, що б мене вчити?!” Та не довго джміль залишався на самоті. Скоро Сонцик повернувся, але не сам. Прилетіла з ним бджола Комірниця, яка у вулику всім господарством керувала і з відерних справ найстаршою була. - Ось! – метелик радісно затріпав крильцями. - Я тебе відпросив! У тебе сьогодні вихідний! Тепер уже джміль здивовано подивився на Сонцика, потім на Комірницю, яка похитала головою, підтверджуючи сонцикові слова: - Відпочинь, джмелику. Злітай до мами… Мама це ж… Вона ж одна. А відер у нас багато ще є. - А звідки Ви знаєте… про маму? - не встиг він ще навіть запитати, як з хитрого виразу очей Сонцика зрозумів, чия то була робота. - Дякую Вам, бджілка! - Летимо до твоєї мами! Не гай часу! Мерщій! – літав туди-сюди метелик як навіжений. Джміль поскладав усі свої інструменти і вони полетіли. 3. Страшна правда Джмелева мама жила на іншому краю Чарівного лісу. Друзі кілька разів перепочивали в дорозі і десь опівдні вже були вдома. - Мама! Мама! – радісно вигукував Джик, коли вже побачив її поблизу рідної домівки. Старенька джмелиха почула голос сина і оглянулася. - Ой, синку! Як ти виріс, як ти змужнів… Тепер ти вже не той малий джигунець, якого я знала, а справжній джміль. - мама обійняла крильцями довгожданого сина і заплакала від несподіваного щастя. - Я вже навіть не сподівалася тебе побачити… Ти, кажуть, дуже зайнятий важливими справами. Думала, що вже й дорогу сюди забув. - Ні, мама, не забув. В мене вихідний. Я давно вже хотів прилетіти. - А хто цей метелик, що з тобою? - Це мій друг – Сонцик. Це його заслуга, що я тут. Дякую тобі, друже. Як би не ти… - джмелик подивився на метелика і похитав головою. - Та що ти! Я просто сказав бджолам, що в тебе є важлива справа – провідати маму. Вони одразу погодилися! В них теж є мама. На честь приїзду сина джикова мама накрила стіл, покликала всю родину і всі дружно сіли обідати. Гості давно не бачилися й гуділи про все на світі: про лісову школу, про погоду, про дітей. Всім було весело і цікаво. Тільки-от дядько Шершень крутив вуса, мовчав і сумно споглядав на Сонцика, наче знав якусь страшну таємницю. - Чого це ви, дядько, сумний-невеселий? – спитав Джик, так що б інші не чули. - Ех! Дивлюся я на друга твого, Сонцика, і сумно мені… Бо сьогодні його останній день. А мені так би цього не хотілося. Такий він хороший. Шкода. - Як? Що? Не може бути! – стривожився джміль. - Так. Це правда. На жаль, така в нього порода. Такі метелики живуть один-єдиний день, поки сонечко сяє. Зажурився Джик. Сидять з дядьком Шершнем, дивляться на Сонцика, який весело літає поміж гостей, і мало не плачуть. Побачив той, що джміль сумує і до нього: - Чого це ти, друже, сумний такий, наче захворів? Мовчить Джик, очі донизу опускає, сказати правду боїться, що б друга не засмутити. - Чого сумуєш, питаю? - Не хочу казати. Це тобі не сподобається. - Кажи! Я правди не боюся! – вигукнув метелик. Всі гості це почули і вмить настала тиша. - Ти… ти… навіть не знаю як сказати… ти сьогодні… коли сяде сонечко за обрій… тебе не стане... - джміль підняв очі, які блищали від сліз. Оглянувся Сонцик, а всі на нього жалісними очима дивляться. Засумував на мить, а потім посміхнувся і каже: - Але ж зараз я живий! Чому ви сумуєте з того, що я вечором помру, і не радієте з того, що я зараз живий? В мене ще є час! Я ще багато зроблю! Хто хоче мені допомогти - за мною! – метелик підстрибнув, змахнув крилами і полетів на галявину. Всі дружно полетіли за ним. 4. Останній промінь Не знати звідки взялося стільки сили, чи то обід був такий ситний, чи то слова Сонцика так всіх підбадьорили, але комахи почали робити ті справи, які завше відкладали на потім. Дядько Шершень залатав старого кожуха, тітка Оса заходилася гострити спиці та гачки, якими в‘язала шкарпетки своїм онукам, сестриці-комариці Кома і Крапка нарешті домовилися, коли хто з них говорить по черзі, а коли можуть разом. Всі щось робили. Сонцик теж крила не складав. То тут, то там допомагав, чим міг. За день переробилося стільки роботи, що на кілька тижнів було б. День добігав кінця. Сонце вже торкнулося лісу і поступово почало перетворюватися на червоне півколо. Стомлені, але задоволені комашки, сиділи навколо Сонцика і жваво обговорювали цей незвичайний день. - Добре, Сонцик, що ти є. Це був найцікавіший день в моєму житті. - Джик по-товариські поплескав метелика по спині. - Кожний день цікавий. – посміхнувся Сонцик. - І таким його робиш ти сам. Сонце вже майже сховалося за обрій. Сонцик подивився на друзів, наче запам‘ятовував кожного з них, і посміхнувся: - Дякую, друзі, що ви були зі мною! Це був найкращий день в моєму житті. Цієї миті останній сонячний промінь слизнув по верхівкам дерев і щез. Сонцик підстрибнув, наче намагався наздогнати його, і впав на землю: не рухомий, з посмішкою на обличчі. Ніхто не заплакав, як зазвичай буває, коли друзі йдуть у небуття. Всі комахи одна перед одною переповідали, який Сонцик був жвавий та цікавий, веселий та добрий. Всі пам‘ятали його життя і здавалося, що він десь поруч, сховався за листочком, все слухає, і от-от вийде зі схованки і дзвінко засміється. 5. Сонцик повертається Не спалося Джику цієї ночі. Все про Сонцика думав. Цей маленький метелик відкрив йому велику таємницю життя: живи сьогодні, радій сьогодні, бо завтра може не бути! Заснув десь під ранок. На ранок Джика знову розбудив чийсь дзвінкий сміх. - Хто тут? – джмелик почав виповзати з домівки. - Це я! – обізвався хтось і... пчихнув. Джміль підняв очі і закляк від здивування: перед ним стояв точнісінько такий самий метелик, який збудив його вчора. - Ура! Ура! – радісно заплескав крилами Джик і почав літати, пританцьовуючи навколо метелика. - Дивися, яке сонечко яскраве! Яке воно чарівне! – метелик узяв джмеля за лапку і потягнув на верхню гілочку, що б краще бачити. Обійняв джмелик малого, як батько сина, сіли разом на гілочку і дивилися, мов зачаровані, як сонце сходить. - Так, малий! Життя прекрасне!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

гарно
© Олексій Тимошенко, 11-10-2008

Деякі думки про долю казки
На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Микола Цибенко, 02-09-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 01-09-2008

Згенеровано за 0.0107498168945 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО МЕТЕЛИКА СОНЦИКА

гарно

Деякі думки про долю казки

[ Без назви ]