До дня свята української Незалежності і з нагоди завершення підготовки до друку книги «Івченко об’єднує Україну», я вирішив поговорити з її автором, видатним сумським письменником, керівником Загону естетичного опору «Слобожанські письменника» (СПис), патріархом псільскої літератури Владиславом Валерійовичем Івченко.
- Владиславе Валерійовичу, в якому стані зараз книга, яку всі шанувальники красного письменства Сум чекають вже другий рік?
- З великою радістю, Владюшо, можу повідомити, що книга повністю підготовлена до друку, вже підписаний договір з друкарнею і десь у середині вересня «Івченко об’єднує Україну» нарешті вийде у світ.
- Будь ласка, розкажіть більше про саму книгу. В Сумах про неї знають і чекають з неабияким нетерпінням, але ось на українському рівні про цю книгу відомо не багатьом.
- З великим задоволенням розкажу, бо вважаю, що ця книга буди великою подією для нашої країни. Отже, «Івченко об’єднує Україну» то двадцять моїх оповідань, поділені на десять пар під газетними рубриками, такими як «Події», «Політика», «Економіка», «Краєзнавство», «Дозвілля» і так далі. В кожній з десяти пар одне оповідання українське і одне російське. Спеціально для книги один з найкращих українських шрифтовиків Дмитро Растворцев розробив шрифт «Єднання». Також за Дмитром непересічний дизайн книги, який, як на мене, є великим кроком вперед в українському книговидавництві. Окрім цього в «Івченко об’єднує Україну» є двадцять малюнків в стилі печерного реалізму від відомого сумського лірика Жоржа Бураченко і вірші з твоєї, Владюшо, збірки «Сім років без взаємності». Також в книзі багато інформаційних блоків, зроблених паном Растворцевим. Як на мене, «Івченко об’єднує Україну», то є 464 сторінки чистого задоволення, як візуального, так і змістового.
- Я так розумію, що «Івченко об’єднує Україну», то більше, аніж книга?
- Так. І прямому і в переносному сенсі. Тобто більше чим книга, бо це не просто набір текстів, так-сяк надрукований і впертий в обкладинку. Це відібрані тексти, які подані візуально бездоганно. Гармонія змісту та форми. До того ж не треба забувати, що «Івченко об’єднує Україну», то не просто книга, а книга з ціллю об’єднання нашої країни завдяки зняттю конфронтації між двома мовами, на яких говорить абсолютна більшість громадян.
- Отут трохи детальніше.
- Зараз я бачу велику недовіру між українською і російською. Вони майже не перетинаються, існують у ворожому вакуумі, в якому народжуються химери на кшталт «спасем русский язык» або «хто розмовляє російською, той не любить Україну». Я вважаю, що обидві мови повинні припинити ворогувати, а почати плідно співробітничати. І не просто тому, що так буде добре, а тому, що допоки Україна буде розділена по мовній ознаці, вона буде слабка. Моя позиція така: не лаятися через те, хто, коли і чию мову пригнічує, а вчити мови. Знаєш російську – вивчи українську і навпаки. Вивчи ще англійську чи татарську. Є відома цитата – «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Трохи пафосна, але правильна. І ось головна ціль «Івченко об’єднує Україну» саме зняти конфлікт і налагодити співробітництво. Люди, які знають і українську і російську, отримають від книги найбільше задоволення. Ті, ж хто знає тільки одну мову, можливо, візьмуться вчити іншу. І якщо так буде, то «Івченко об’єднує Україну» виконає одну зі своїх місій!
- Які ще місії?
- Я хочу провести презентації книги у якомога більшій кількості міст України. Це не буде звичайна презентація, коли автор читає, а глядачі позіхають. Ні! «Івченко об’єднує Україну» занадто класна для цього. Кожна презентація буде акцією розумного діяння, яка буде увінчуватися висадженням метафізичних Саджанців єднання, які своєю енергетикою працюватимуть на об’єднання України. Десь на початку жовтня планую провести першу презентацію у Сумах, а потім відкритий до запрошень у будь-який куток України. Не хочу розкривати усіх таємниць, але Владюшо, повір, презентації будуть не гірше самої книги, як просто чудова.
- Як людина, що бачила робочі варіанти книги, підписуюся під кожним Вашим словом, Владиславе Валерійовичу, але таке питання. Яким чином Ви будете торувати шлях книги до читача? Наскільки мені відомо, великі видавництва відмовилися від друку «Івченко об’єднує Україну».
- Так, видавництва злякалися, що «Івченко об’єднує Україну», то суцільний неформат. Аякже! Книга оповідань! Жах. Двомовна книга українською і російською! Двічі жах. Книга зі сміливим, почасти контроверсійним дизайном! Свят-свят-свят. Хто таке купить і кому таке потрібно, сказали у видавництвах та перехрестилися. Ну, кожному свій шлях. Наш шлях полягав у співробітництві з відомим сумським видавництвом «Ізда», яке давно вже працює у царині актуального мистецтва і зацікавилося «Івченко об’єднує Україну».
- Але якщо книга не зацікавила великі видавництва з їх досвідом і можливостями розповсюдження, то як вона зможе дійти до читача, Владиславе Валерійовичу?
- Будемо шукати альтернативні шляхи реалізації. Перш за все Інтернет. Вже в середині вересня кожен бажаючий зможе подивитися на зовнішній вигляд книги і її зміст у Інтернеті. Там можна буде і замовити собі книгу з доставкою поштою по післяплаті. Можливо вдасться зацікавити «Івченко об’єднує України» і книготоргові мережі. Але з огляду на революційну форму і зміст, я готовий до того, що книгу доведеться реалізовувати цілком поза традиційними каналами продажу.
- Не боїтеся провалу?
- Ні. Думаю, що «Івченко об’єднує Україну» знайде свого вдячного читача по обох берегах Дніпра. Це дуже якісний продукт, в який вклали серце і душу багацько талановитих і небайдужих людей. І це вдасться навзнаки.
- Знаю, що вже є критичні відгуки на кшталт того, що випуск двомовної книги, то намагання сісти на два стільця водночас, з відомими наслідками.
- Владюшо, критика вже є і далі її буде ще більше. Бо «Івченко об’єднує Україну» непересічна книга і вона знайде відгук у серцях багатьох. Нехай і відгук у вигляді лайки. Я знаю, чим будуть мене дорікати. Одні будуть казати, що я зрадив рідну мову, яка така бідна і нещасна, бідкається десь по закутках, у той час, як російська квітне і пахне, а я туди ж. Інші будуть дорікати, що от Івченко писав російською, а потім побіг поперед батька в пекло, почав писати українською, бо хотів схопити успіх за хвіст, але отримав облизня. З обох боків будуть казати, що вивчи спочатку до пуття одну мову, а потім зазіхай на іншу. Щоб не казали, нехай кажуть. Головне, щоб не мовчали.
- Владиславе Валерійовичу, трохи теоретичне питання. Ви давно займаєтеся літературою. Навіщо? Чи не вважаєте, що література вмирає, поступається позиціями іншим видам мистецтва...
- Чи взагалі не мистецтва (Владислав Валерійович посміхається. -ВБК)
- Чи взагалі не мистецтва. Немає у Вас відчуття борсання у вчорашньому дні?
- Ні. Мені важко сказати, чи вмирає література взагалі. Здається, що ні. Для мене особисто вона не вмирає точно. Бо писати то є задоволення. Велике задоволення. Українська ситуація така, що писати можна чи для задоволення, чи з хворої голови. Бо економічно письменництво невиправдане. За роман видавництва платять по двісті баксів, навіть не платять, а обіцяють заплатити, натякаючи, що це щастя. А роман великий шмат життя, емоцій, думок, відчуттів. Продати кілька місяців себе за двісті доларів? Ото така твоя ціна? Дешевка! Так само дурно писати через якісь можливі соціальні перспективи на кшталт слави, чи хоча б поваги. Бо їх немає. Навіть підбивати клинки до дівчат з прозою ні до чого. Хоча б ще з віршами. А краще заробити на велику чорну машину. То я бачу один сенс від письменництва – задоволення. Я отримую від цього велике задоволення. Кайф. Письменство мене збуджує і обнадіює, допомагає переживати труднощі, розуміти власні проблеми, рефлексувати над ними.
- Письменство, як наркотик?
- Ну, це таке красиве порівняння, але не дуже коректне. Так, дійсно, є звикання. Я не можу довго не писати. Я не можу не вигадувати, не збирати якісь ідеї, образи, слова, людей, яких зустрічаю в житті, книжках або фільмах. Але це звикання не має якихось руйнівних наслідків для мене, як особистості і як суспільної одиниці. Бо якщо порахувати скільки часу я проводжу займаючись творчістю, то це буде десь стільки, скільки пересічний українець дивиться телевізор. Я соціально активна людина. Я працюю, плачу податки, приймаю участь у житті країни, маю друзів, з якими мене цікаво. Не зачинився в якійсь башті із слонової кістки і для мене вигадки не цікавіші за життя. Навпаки, я люблю вигадувати, бо захоплююся життям у всій його строкатості і бурхливості.
- У Вас не було побоювань, що видавати книгу самотужки, то така затратна форма графоманії?
- Жодних. Я люблю ті оповідання, які увійшли в «Івченко об’єднує Україну». Я в захваті від шрифтів та дизайну, всієї роботи, яку зробив Дмитро Растворцев. Я ще не бачив готову книгу, але я вже фанатію від неї. Це якісний продукт з яким приємно йти до людей. І я думаю, що «Івченко об’єднує Україну» буде цікавою і важливої для її читачів.
- Ну що ж, дякую Владиславе Валерійовичу. Це інтерв’ю буде розміщено на сайті «Гоголівської академії», одному з найкращих літературних ресурсів України. Сподіваюся, що читачам ГАКу станеться в нагоді інформація про «Івченко об’єднує Україну». Зі свого боку зобов’язуюся відслідковувати долю книги і сповіщати про неї відвідувачів ГАКу.
- Дякую, Владюшо.
- Може якесь заключне слово?
- Лозунг «Івченко об’єднує Україну» - «Напружтеся і отримайте задоволення». Це дуже важливо у наш час, коли всім радять розслабитися. Але довге розслаблення перетворює людину на вареник. Треба шукати, бачити, відчувати, намагатися зрозуміти. Життя цікаве і заради нього треба напружитися і отримати задоволення, як і від «Івченко об’єднує Україну». Чого всім і бажаю.
Інтерв’ю у Владислава Валерійовича Івченко взяв Владюша Бар-Кончалаба
Прес-досьє: Владислав Валерійович Івченко народився в 1967 році в Сумах. По легенді був зачатий на ліжку в будинку-музеї А.П.Чехова, що спричинило подальшу літературно-центричну орієнтацію. У дитячому садку написав свій перший твір "Пісочниця", який, нажаль, не зберігся, бо був стертий нянечкою за наказом виховательки. У школі продовжував літературні розвідки, експериментував з формою. Закінчив три курси економічного факультету у Сумському філіалі Харківської політехніки, але був виключений через поему "Лженаука, блядська донька" в який стверджував, що економіки, як науки не існує, а те що є, то банальне шахрайство. Після виключення з інституту поступив у життєві університети, де досі складає іспити, почасти успішно. Працює охоронцем у приватній фірмі, багато творить. Батько-засновник "Загону естетичного опору "Слобожанські письменники", найбільш впливової письменницької організації від Лопані до Сейму. Патріарх літератури так званого "Сумського вибуху". У творчому доробку двадцять дві книги (збірки оповідань, романи, поеми, нариси та есе). У прозовій творчості Владислава Валерійовича Івченка помітний тренд від метафізичного мудрування до поміркованого капреалізму (кілька романів у стилі виробничої прози). В поезії стояв і стоїть на засадах оспівування прекрасних дам та їх шляхетних поціновувачів. Остання поетична книжка "Лицарі сісі та пісі" була заборонена, як непристойна і порнографічна. Рішенням Зарічного райсуду Сум Владиславу Валерійовичу Івченко було на дванадцять років заборонено писати та видавати власні вірші. Тому для книги «Івченко об’єднує Україну» були взяті вірші зі збірки Владюші Бар-Кончалаби "Сім років без взаємності".
