Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48092
Рецензій: 92839

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ностальжі

© Ірина Новіцька, 23-08-2008
Мій син заснув, розкинувши руки на безмежному – як на його дитячий вік – двоспальному ліжку, вкритому зеленою капою з геометричним візерунком. Ту капу мені подарувала на день народження мама, а вона відкупила її у заїжджих поляків. Капа проста, дешева і недовговічна, але для мене чомусь мила, може, тому, що вже порядно вичовгана, а я маю якусь незрозумілу, певно, вроджену пристрасть до старих, бувалих у бувальцях речей. Чомусь я сьогодні мала передчуття, що щось напишу, коли ми верталися додому, – таку погоду я вважаю творчою: холодно, помірно сухо, небо заволокло свинцевими хмарами, але я знаю, що сьогодні з них ніщо не поллється. І на заході хмари зачервонило вечірнє сонце розмалювавши ландшафт майже плакатними тонами. Вечірні тіні стали різкішими, як спогади, а спогади дістали строгі готичні контури, як вечірні тіні від шпичастих ялин і шпилястих бань готичної римо-католицької церковці на польському кладовищі, порослому шипшиною.
Я згадую всі розмаїті капи, ліжники і покривала, застелювані на наших ліжках від часів мого наймолодшого дитинства, відтоді, коли ледве чи вміла ходити. Шафранового кольору капа на маминому ліжку, колись салатова, набула від сонця, що послідовно день у день випалювало її зелену траву, вишиту блискучими нитками, і жовті золотисті квіти. Потім трава вкрилася пляжними коциками різнобарвних латок (це було в часи перебудови), і капа зрештою вийшла з ужитку. Парадова вишнева капа з рожевими ружами, пов’язаними в гірлянди жовтими стрічками, спочатку ревно оберігалася бабусею від зазіхань дітлахів (нас), але бабця вмерла й відтак капа перейшла з покоєвого ліжка, до стелі закладеного великими старосвітськими подушками (у ранньому дитинстві їх були цілі піраміди, вишитих, яскравих), на мамине ліжко, а вже мої племінники доїхали їй кінця за пару років, коли я вчилася у Львові, і вже в часи аспірантури я приїхала в той останній раз, коли застала її, латану-перелатану, на сінешньому дивані, куди збігалася бавитися ціла зграя наших і сусідських дітей. Особливим мистецтвом моєї бабці було шиття покривал і хідників з квадратових і прямокутних клаптиків товстого сукна чи плащової саржі; хідники вже всі стерлися, крім одного дуже старого, який я врятувала з трактора зі сміттям і забрала до своєї хати, а те покривало, яке лежало спочатку на тапчані, де я ще малою спала в обід, а потім а сінешньому дивані. Час не міг його стерти, бо надто на совість воно було вшите бабусиними руками, що вигадливо припасовували шматочок до шматочка, дбайливо фастригували, а потім зшивали й застрочували на машинці; виріб був стійкий, як твердиня, і врешті сестра винесла з сіней диван, а покривалом на стриху прикрила оті самі старосвітські подушки, що вже без вишитих наволочок, а в простих білих лежать разом із перинами в ящику і згодом, певно, будуть перешиті на менші, вже не для паради, а для повсякденного вжитку, бо наш час, на відміну від старого, належить повсякденній утилітарності. Не знаю, на якого біса я оце все згадую. Але нитка моїх роздумів привела до того, що минає час, і нас, людей, за способом його впливу на нашу зовнішність і внутрішність дуже близько можна порівняти з окремими простими ужитковими речами, що побували в бувальцях.
Більшає з роками зморшок на лицях моїх добрих подруг, тих, що ще з днів мого дитинства і моєї брикливої молодості, телячого віку, що викликає теплу ностальжі. Одна з них помітно постаріла останніми роками. Я пам’ятаю її юне округле обличчя зі смішним носом і ямочками та злегка припухлими повіками. Зморшки під очима вона ховає під тональним кремом, але їх уже нічим не підлатати. Я наївно, певно, думаю, що від того старіння її рятувала релігійність і часом напівмістичний філософізм у міркуваннях, і від такої особливості вдачі вона навіть у найгірших злигоднях не втрачала сердечного спокою, завсідньої великодушності та тонкого добре темперованого англійського гумору. Нам дедалі важче спілкуватися: сучасна релігія меркатилізованих клопотів ніби здрібнила її, насіяла навколо очей сітку щоденних турбот, якою вона, напевно, почувається оплетеною, а місце благородних духовних поривань заступила постанова вийти за іноземця, якій вона фанатично вірна, як і давнішим переконанням. Іншій моїй подрузі, навпаки, ніц не бракує: не убуло ні краплі її разючої модельної зовнішності, не прибуло ні півкілограма стрункій фігурі, і їй, вічно юній дівчині з копицею золотого волосся, ніхто, ручуся, не дасть її років. Так само від університетських захоплень вона нічого не затратила: однаково вільно з нею можна годинами спілкуватися про книги, фільми, музику та живопис. Узагалі мої вечори в її домі – ніби заповідник анахронічного студентського життя-буття, але мене не покидає важке відчуття, що колись настане сесія, випускний і буремна осточортіла дорослість, у яку моя золотокоса андерсенівська русалонька досі не може, а скоріше не хоче виплисти. Тому ми часом не розуміємося… Натомість сліди студентської безалаберності в стилі життя моєї третьої подруги, з ряду останньої, - це швидше потуга вернути утрачений романтизм із почуття тої таки ностальжі, тому вони видаються просто необдуманими екстравагантними вибриками, не властивими її прагматичній стабільній натурі. Вона викликає ті сліди й спогади вміло, як медіум або літератор духів із благословенних давніших часів, – щоб опинитися у готичному чи вагантському флері яскравого емоціо на противагу набридлому раціо або ж щоб з них зі смаком поіронізувати, утвердивши котрий раз міцність практичного розуму чи морального кодексу. Доросле життя зробило з неї помірно в’янучу, переконано незаміжню і тому розкуту та блискуче насмішкувату інтелектуалку з періодичним потягом пофорсити належністю до міфічного золотого покоління, вилізши з повсякденної неуспішності – хронічного літературомана. Та що це я? І взагалі чи я до чогось усім цим веду?
При змалюванні цього невеликого ряду мене не полишала думка про речі – звичайнісінькі побутові речі, скажімо, поназбирувані з розмаїтих сервізів чашки чи тарілки, які опинились разом на студентській антресолі і з яких одна ніколи не може повторити іншу. Роки лишають сліди: на тій надщербився край, ту місяць за місяцем невблаганно точить тріщина, поки не розколе навпіл, та пожовкла і поруділа від наливаних у неї чорних, зелених, жовтих, червоних, усіляких чаїв, кав та інших напоїв, на тій від окропу чи ще від чогось ущент потріскалася старосвітська емаль із гуцульським візерунком…
По балконній поперечині повільно повзе брудно-білий нічний метелик, якого моя бабця колись називала «тьма». Перебирає ніжками, підлазячи сантиметр за сантиметром ближче до мого вікна. Стемніло, свинцеве небо стало тьмяно індиговим з чорними прорізами вечірніх тіней. Жовті промінні смуги від ламп на дорозі пролягають, мов дитячі класики в давній грі, коли дороги ще тільки малося перейти то одною ногою, то двома, до останньої клітинки. Балконною поперечиною, стиха ворушачи вусиками, наближається нічна тьма, і вечір обвіває мене вогким прохолодним вітром.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Рекомендую!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Марія Берберфіш, 08-09-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67967200279236 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …