Прелюдія
***
А под ребрами сердце
Под сердцем пиджак
Недуша неразбитая
Черный наждак
Недоплыть неуслышаться
Поезд сгорел
Рельсы кончились весло
Черный пробел
Многоточье двусмысленно
Точка не то
Так и меряем крысами чье-то пальто
Рукава долговаты
Да черт с ним
Пойдет
Так уж лучше
Чем голым да с чистой душой
Черной радугой кончится дождь голубой
Небо тучами корчится
Им бы домой
Так сидим на асфальте и смотрим в окно
Забывая что всем навсегда все равно
Людія
***
Вийти звідкись, щоб залишитись там назавжди.
Виходжу з приміщення, вдихаю повітря. Воно не вдихається. Констатую факт. Від цього стає прикро. Неприємно боляче в грудях. Тисне і тягне вниз. Поспішаю. Виймаю цигарку, підкурюю. Знаю не допоможе. Не Треба. Того робити всього не треба. І роблю, роблю, роблю.
Звертаю у двір. Лавка під похиленою абрикосою. Цвіт вже зник. Сідаю. Знову курю. Дежавю.
Телефон.
- Привіт.
- Привет. Как у тебя дела?
- Да так.Як ти там? Працюєш?
- Да ничего. Нормально все.. В пробаке стоим. Лучше расскажи как ты там?
- Ніяк. Могло бути краще.
- Чего так? Что случилось?
- Да нічого такого. В брата проблеми. Точніше в його друга.
- Что начудили что-то уже?
- Да ні. Просто здвиг у пацана. Клемануло.
- В смысле?
- Та нічого.Зустрінемось якось може… розкажу...
- Понятно. У меня сегодня еще 4 точки, я не знаю корда освобожусь.
- Та нічого. Я розумію. Нормально все …
- Ладно. Мы. подъезжаем уже. Мне разгружать надо. Давай я тебе перезвоню, когда освобожусь.
- Хорошо.
- Пока
- Пока
«Хто б оце мене розгрузив?..», - думаю тепер. Знаючи, що в змозі це зробити лише я сама. Але не маючи сил для того. Зараз. Зараз не можу. Нездорова потреба в комусь. Думаєш, що хтось повиганяє за тебе твоїх тарганів з твоєї власної голови. Але цього ніхто не зробить. Я це знаю. Знаю все.
Найчастіше повторюються в моїй голові вербальні думки: «Я це знаю», «Це ненормально», «Так не повинно бути», «Все нормально», «Чому мені галімо», «Чому все так тупо виходить»
Чому у всіх навкруги близьких людей рве клему, чому її рве в мене. Все ж добре. Ззовні все добре. Чому гидко всередині. І що зробити для того, аби попустило. Тикання писком душі в інших людей не допомагає. Знаю наперед, що бажаного не отримаю і все одно … не можу говорити з іншими нормально.
Постлюдія
***
- З тобою все нормально?
Коли тобі передзвонюють за півхвилини по телефонній розмові і таке питають, стає стрьомно. Розумієш, що твоя поведінка словесна (…і власне будь-яка…) неадекватна. Це трохи лякає.
Але все буде добре. Точно буде.
Що для того зробити?
Розібратися з собою. Тчк. :) !
Як?
тчк тчк тчк
