

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19314

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ЖАБУ ДУШЕЧКУ ТА ХОМ‘ЯЧКІВ-СУСІДІВ

© Володимир ЧИТАЙ, 13-08-2008
1. Нова сусідка відвідує Тама Жили в лісі на горбочку два хом’ячки. Одного звали Тут, бо жив він тут, а другого - Там, бо жив він там, на іншому боці. Були вони друзями нерозлучними. Вдосвіта прокидалися і сонечко зустрічали за чашкою чаю. Для цього столика між своїми норками зробили, рівно по серединці, що б кожному однаково йти було. Потім до роботи бралися, поле обробляти та зерно на зиму готувати. Тут йшов в поле направо, а Там – наліво. Врожай чесно порівну ділили. Вечором знову чай пили. Так було завжди. Жили не тужили друзі і горя не знали. Якось, коли йшли в поле, побачили в долині земляну жабу. Вся її шкіра була вкрита бородавками та прищами. За спиною мала футляр зі скрипкою. І вона їх побачила: - Доброго дня, хом’ячки. - Доброго дня! – відповіли вони разом. - Я – жаба Душечка. Ви не проти, як я тут в долині влаштуюся? Хом’ячки переглянулися: - Та ні, не проти. Влаштовуйся, жабо! Тільки зерно наше не їж. - Дякую вам, сусідоньки. Щиро дякую. Зерна вашого не чіпатиму. Так в долині біля горбочка, де жили хом‘ячки, оселилася жаба. Вечором, коли хом‘ячки попили чаю і розішлися кожен у свою нору моститися до сну, до Тама хтось постукав у двері. - Хто там? - Це я, твоя нова сусідка, жаба Душечка. Там впустив сусідку. Та зайшла, присіла. - Я тобі комариків в‘ялених принесла. Подякувати хотіла, що дозволили тут оселитися. - Комариків? Я їх не їм. – скривився Там. – Але мені все одно приємно, що ти прийшла подякувати. - Розказуй, як живеш. – Жаба вмостилася і приготувалася слухати. - Живемо добре, дружно. Кращого сусіда, ніж Тут, годі шукати. І виручить, і допоможе, і порадить. Щастя, а не сусід. Поки Там розказував, жаба усіх тих комариків, котрих принесла, з‘їла. Коли хом‘ячок усе розказав, жаба глибоко зітхнула, похитала головою, прищурилась і каже: - Не справедливо. - Що не справедливо? – здивувався Там. - Все несправедливо. Ділитеся ви порівну, а в сусіда твого нора більша. - Жаба подивилася через вікно на небо. – О, вже місяць зійшов. Мені час йти. В мене концерт. – Відкланялася і пішла. Скоро Там почув, як десь заграла скрипка і лісом полинула „Місячна соната”. „Як красиво” – замріявся хом‘ячок. Але музика несподівано стихла. Саме час засинати, але не спиться Таму. Жабині слова з голови не йдуть. „Нора у Тута таки більша. Хай не набагато, але ж більша. То чому ж ділимо все порівну, як домовилися, а нора більша? Таки не справедливо.” Якось образливо йому на душі стало. Крутився цілу ніч, так і не заснув. Душило щось у грудях. На ранок очі червоні, лапами ледь соває, з боку в бік його хилитає. Не пішов чай пити. Тут прийшов до столика, приніс чайника, а Тама немає. Здивувався. Не було ще такого, що б Там чаю не пив зранку. Певно щось сталося. Пішов до друга. - Доброго ранку! А Там мовчить, не вітається. - Що з тобою, друже Там? – намагається Тут йому в очі заглянути. - Нічого. – Буркнув той і відвів погляд. - Ти чому чай не прийшов пити? - Бо не хочу. – Там зібрався і пішов в поле. „Дивно” – подумав Тут, але теж зібрався і в поле пішов. СЛУХАЙТЕ В АУДІОВЕРСІЇ та читайте в ЧИТАЛЬНІ СЛОНИКА ДЗВОНИКА 8. Велике кохання Настав день. Жаба щогодини виходила на горбочок і виглядала принца. Але не знала, звідки він з‘явиться, то ж крутилася на всі боки. Але він не йшов. Ось вже і зірка зійшла. Час концерт розпочинати. „От, - думає жаба, - здурив мене хом‘як. А я йому, дурепа, повірила. Я ж прищава і потворна... Хто ж мене таку полюбить”. Сумно їй стало.... Навіть довгоносиків перехотілося... Але ж режим, є режим. Почала грати українську „Місяць на небі, зіронька ясна”. Тільки-но програш заграла, як почула, що хтось співає чарівним голосом. Жаба грала, не зупинялася, а голос наближався. Раптом вона побачила жабія в красивому чорному костюмі, білій сорочці з маленьким метеликом на шиї, та з букетом волошок. Він наближався до неї і співав під ту мелодію: „Місяць на небі, зіроньки сяють, Тихо по річці човен пливе..” В човні жабчина пісню співає, А жабій чує - серденько мре. Пісня та мила, пісня та люба Все про кохання, все про любов. Як ми любились - тай розійшлися, Тепер зійшлися навіки знов. Ой очі, очі, очі жабочі... Темні, як нічка, ясні як день Ви ж мене, очі, плакать навчили, Де ж ви навчились зводить мене? Жаба грала, думала вже не про довгоносиків, а лише про те, що б цей чудовий спів не припинявся. Жабій став поруч. Її серце тьохкало та палало від невідомих раніше почуттів. Довгоносики, що позліталися на концерт, теж милувалися тією парою, а коли пісня закінчилася, дружно зааплодували. Вони раділи ще й тому, що жаба вперше не з‘їла тих, хто запізнився. Жаба знову заграла, а Жан-Жаб заспівав. Поки не переспівали усіх пісень, які знали, – не зупинилися. Коли завершили спів, жабій уже впритул наблизився до жаби: - Я - Жан-Жаб. Милішої музики, ніж твоя, Душечко, я ніколи не чув. – Він вклонився, поцілував жабі лапку, як справжній французький кавалер, дав їй квіти. - Дякую, Жан-Жабе. Ви перший, хто мені про це каже. – Знітилася жаба. - Милішого співу, ніж ваш, я ніколи не чула. - Душечка, давайте співати та жити разом! Переїжджайте на моє болото! Я пропоную Вам свою лапку і серце! – Жабій став на коліно і схилив голову. Жаба радісно кивала головою і плакала від щастя. Може й тому, що ніхто ще її так лагідно та ніжно не називав: „Душечкою”. Почали вони жити разом на жан-жабовому болоті, співали, і кращого дуету, ніж в них, в Лісі не було. Тепер по гастролям їздять, а глядачі їх годують, ще й з собою дають. Лише зараз зрозуміла Душечка справжнє значення батьківських слів. Коли той казав „Скрипка годує”, то мав на увазі, що справжній музикант завжди собі на хліб заробить. Скоро Душечка почала радіти сама за себе, бо знала, що щасливішої за неї жаби немає. Кому ж заздрити? Хіба що самій собі. Так і вилікувалася від заздрощів. Любов‘ю! Правду старий Феня-шуй казав: любов лікує все! Тут і Там знову оселилися на горбочку, зруйнували усі паркани, разом відбудували Тутову нору, і знову щоранку за чашкою чаю зустрічають сонце. Усім дякую, хто почитав та відгукнувся. Володимир Читай
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
© Джеси, 05-11-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 15-08-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© elfiyka, 13-08-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Андрій Бачинський, 13-08-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Златослава Матуш, 13-08-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 13-08-2008

Згенеровано за 0.0106430053711 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ЖАБУ ДУШЕЧКУ ТА ХОМ‘ЯЧКІВ-СУСІДІВ

[ Без назви ]

[ Без назви ]

[ Без назви ]

[ Без назви ]

[ Без назви ]

[ Без назви ]