

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19313

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фантастика

Перетворювач думок

© Ігор Скрипник, 01-08-2008
Воронін перехопив м’яч у Дзамброти, прорвався по флангу і навісив шкіряну кулю у центр штрафного майданчика. Захисники збірної Італії вибили її в аут. - От блін! Василь нервово тарабанив по клавіатурі. Йшли заключні хвилини півфінального матчу Кубка світу з футболу. Із сусідньої кімнати долинали звуки телевізора. Транслювали прямий ефір з якогось дійства, яке мало цікавило хлопця, більше його інтересував спецвипуск спортивних новин, котрий мав початися опісля тої нудоти. Він прикипів до монітора і завзято грав у комп’ютерну забавку. - Цей експеримент має покласти початок новій епосі в історії нашої цивілізації, - бубнів якийсь розумник, напевно професор чи академік. Василь лише краєм вуха дослухався до промови, ловив її клаптики. - … нове слово у науці… ми піонери в розвитку цих технологій у світі… зараз ви станете свідками експерименту… вперше ми спробуємо матеріалізувати думку в матерію… ось ця новітня розробка, перетворювач думки, що за моєю спиною…використано величезні матеріальні, енергетичні та людські ресурси…піддослідний думатиме про те, щоб у тій склянці появилася вода… Гусєв, тим часом, пройшов правим флангом і віддав пас на Шевченка. Той завдав удару по воротах кіпера італійців Буффона. Поруч зі стійкою! - Йолки-палки! Був би ти зараз тут, Шева, я б тобі показав, як треба бальон копати! Чорт забирай! Екран монітора погас і з німим зачудуванням дивився на Василя. Тишина панувала і в сусідній кімнаті. Якогось дідька лисого пропала електрика! Він устав поклацав вмикачем – безрезультатно. Підійшов і виглянув на агонію вмираючого дня. Вечір похапцем захоплював втрачені своїм попередником позиції, аби потім теж програти у двобої із ніччю. Сумно глянув на раптово знеструмлений комп’ютер і вперше пожалкував, що не купив ”упс”. Трохи подибав кімнатою, журячись з того, що нічим зайнятись. Квартира пустувала. Батьки поїхали відпочивати на море, а його не відпустила зі своїх пазурів робота. Пригадав, як давненько, здається цілу вічність тому, в скрутні для всіх часи, електрику відключали регулярно, а мерехтливе полум’я свічки освітлювало підручники та зошити, над якими він кропів, готуючи домашні завдання. Тепер він не міг довго чекати. Футбольний матч прийдеться почати заново, але він лише за крок від фіналу! Лишилося ще зовсім трішечки! Він зняв слухавку і набрав номер до чергового РЕМу. Ниньки, на тім боці дроту, мав бути його колєга, який докладно і розповість, що там таке стряслось. Лінія зайнята. ”Певно не один я хочу дізнатися, що сталося”. Набрав удруге. Гудки. Тарасів голос у трубці. - Алло. Черговий. - Привіт, Тарас! Що трапилось? Чому нема світла? Хлопець уважно чекав на відповідь, і чув, що збоку, десь біля друга, хтось розмовляє. Здається англійською. - То все ті експериментатори з Києва! Через їхні штучки знеструмило ледь не всю країну! Нічого думаю скоро світло появиться. Наші вже працюють над неполадками, - він засміявся. - Було значне перевантаження в мережі. - Чуєш, Тарасе, то в тебе радіо по-англійськи белендить, чи ти приймаєш якусь іноземну делегацію? - пожартував хлопець. Хвильку у трубці мовчали, а потім співрозмовник відповів і у його голосі Василю вчулося легке тремтіння. - Знаєш, я розмовляю із Шерлоком Холмсом і Доктором Ватсоном. - А ти нічого ліпшого не міг вигадати? Ти чим там займаєшся, що тебе так гребе? - Я лише читав Конан Дойля, а тут… - З тобою все зрозуміло. Ви там світло робіть, а то я новини пропущу і ще два матчі хочу дограти. Окей? Поклав телефонну трубку. Посміхнувся. Ну дає! Василь трохи потинявся квартирою, тоді взяв мобільник аби погратися забавками на ньому. А потім можна і на пивко махнути. Знадвору долетіло кінське іржання. Тупіт копит. Якісь крики, точніше навіть клич. Він спантеличився, а за мить кинувся на балкон – там відбувається щось цікавеньке! Вибіг. Зиркнув униз. Нічого. Лише діти бавляться на подвір’ї. Дивно. Мабуть приверзлося. Малеча вовтузилася з іграшками. Радісні крики і верески розривали вечірній спокій. Хоча ні! Таки щось незвичне відбувається! Он, маленький Дмитрик, хлопча його сусідів, захоплено катається на новому ровері навколо своїх однолітків. А звідки він у нього? Батьки ледь кінці з кінцями зводять, грошей не мають на новий велосипед, а тут таке. Хіба в когось позичив? А ось з проходу між будинками вийшла, на рік молодша від хлопчака, Іванка, яка волочила за собою кота. Точніше несла, і він був дуже великим. Ще й пробував допомогти дівчинці, перебираючи ногами, але це не дуже вдавалося, тож виходило, що його трохи волочило по асфальту. І судячи з його мармизи, це коту не дуже подобалося. Але й він великий! Стоп! Він уважніше придивився. Та він синій! Мала шибениця вимастила його від носа до кінчика хвоста у синій колір. І як він це відразу не вгледів! Похитав головою. Ну і дають малі! Коли він був у їх віці… Мандрівка у дитинство не вдалася. З квартири забубонів телевізор. ”Нехай буде світло! - сказав Тарас-електрик своїм англійським друзям”, - подумки всміхнувся Василь. Тут його увагу привернула нова цікавинка. У будинку навпроти засміялися освітлені очиці вікон. Зараз усе, що там відбувалося, було видно хлопцю, як на долоні. Он там, на третьому поверсі щось завзято прибирає дядя Боря. Він придивився… Ні хріна собі! Вся кімната завалена папірцями – баксами! А чолов’яга завзято їх спихає у шафу. Ого! Звідки?! Василь забігав по балкону. Звідки у нього стільки бабла?! Не з неба ж впали! Він мовчки спостерігав за сусідом і пробував заспокоїти себе думкою, що це не справжні гроші. Але навіщо ж йому бутафорні? Погляд ковзнув вище і зупинився на вікні п’ятого поверху. Нічого собі! У кімнаті на дивані лежав юнак, а перед ним танцювала стриптиз якась краля. Десь Василь її вже бачив. Здається модель. Знизу долинуло жалісне нявчання. Глянув униз. Іванка й не мала гадки випускати з рук бідного кота. ”Що ж це коїться?” – не міг заспокоїтися хлопець. Знову долинув стукіт копит. Він почав наближатися і ось, з-за рогу будинку, вигулькнув загін вершників. Василь придивився. Трясця твоїй матері! Це ж козаки! Що вони тут забули?! Загін, тим часом, зупинився, верхівці задерли голови і зачудовано дивилися на ліхтар, що освітлював подвір’я. Чухали потилиці й роззиралися навкруги. Василь не менш зачудовано глипав на них, зі свого балкону. Справжні козаки! І одіж, і зброя, і коні – все справжнє! А може це любителі з якогось клубу історичної реконструкції? Але звідки вони тут появилися? Щось забагато питань! А відповідей нема… - Оно, братця, кляті бусурмени! Бий гаспидів магометанських! – заволав один козак і вершники з гиком і криками покинули подвір’я, завбачливо оминувши не менш здивованих дітей. - Няяяявввв!!! – висловив свій протест синій котяра. Василь зайшов у кімнату і сів на диван. Що ж це таке твориться? Це я з глузду з’їхав, чи світ навколо мене? І коли це почалося? Стоп! Тарас щось говорив про київських експериментаторів. Ага! По телевізору щось розповідали! Він кинувся до пристрою, але той вже не працював. Точніше функціонував, але не так, як мав би. На кожному каналі транслювали мультфільми. Якесь ”Лебедине озеро” радянського зразка! - І кому потрібні ці мультики?! ”Кому? Кому? Дітям, – відповів внутрішній голос. – Думав хтось, щоб дивитися лише їх, от і одержав!” В одну мить він все зрозумів. Перетворювач думки, про який говорилося перед вимкненням світла. Експеримент пішов не так, як треба. Вийшов за межі лабораторії. Сягнув аж їхнього міста, а може й ще далі. Тобто, той піддослідний думав про свою воду, і певно її матеріалізував. А інші, звичайні люди, в ту мить, коли щезло світло, думали про щось своє, мріяли і отримали це в руки. А хтось фантазував… Все стало на свої місця. Василь зрозумів, що трапилося із Тарасом, дітьми, дядею Борею та іншими. Зі всім навколо. ”Оце катавасія зараз почнеться!” – засміявся хлопець. Долинув гуркіт вибуху. Перелякано затремтіли вікна. У місті щось вибухнуло. ”А якщо хтось думав про лихе?” І тут він згадав про себе! ”Про що я думав, перед тим як вирубало світло? Про що? Здається про Шевченка. Фу… - полегшено зітхнув. – З ним було б непогано потеревенити.” Заграв дверний дзвінок. ”Мабуть Шева!” Василь підбіг, відчинив двері і відсахнувся. Засмерділо сіркою. На порозі стояв чорт і скалив зуби. - Ну! І кого тут забрати?!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0179522037506 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Перетворювач думок

[ Без назви ]