

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19314

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Етюд

Я мертва

© Ольга Мігель, 31-07-2008
Присвячується Ш.В.А. Ну от і все, я мертва. Я сиджу на кріслі опустивши голову з закритими очима. Я труп, що вміє дихати, але кожний подих роздирає йому груди. Я труп, що вміє ходити, але кожен крок веде до пекла. Я труп, що має серце, але воно розірване на частини, а кров з нього витікає сльозами з моїх очей. Я туп… це ти, лише ти вбив мене. Ти розбудив у мені все добре і світле… а потім знищив його разом з усім ішим. Ти дав мені мрію, а потім забрав її у мене. Що ти насправді відчував до мене і чому вбив, так і залишиться для мене таємницею… можливо так само, як і для тебе. Але це не змінить суті: більше я не зможу любити, бо не зможу довіряти. Я більше не хочу цього, більше не хочу нового болю. Ти думав, я залізо, камінь, якому нічого не страшно. Але ти помилився, бо я жива. Я не холодне лезо, я жива істота, що тонко відчуває світ. Якщо ти не зрозумів цього, то знав про мене значно менше, ніж я здогадувалась. Ти був сліпішим ніж я думала. Ти сприйняв брехню за правду в той час, як найщирішу правду назвав брехнею. Звісно, так тобі легше: якщо ти не віритимеш в те, як сильно мені боляче, тебе не мучитимуть докори сумління. Ти не бачиш нічого крім себе. Ти не чуєш нічого крім власної брехні, в яку сам, певно, і повірив. Мої сльози тебе дратують. А може це ти сам себе дратуєш? Весь світ не може бути проти тебе, скоріше це ти проти усього світу! Можливо усе сталося б інакше, якби ми не були так далеко один від одного. Якби я знала… якби я могла… якби ти дав мені ще один шанс, почекав трохи, відпочив від усього… я б потім покинула все і прийшла до тебе. Але тобі начхати на мене, ти хочеш забути мене… ти уже дивишся в чужі очі шукаючи там любові. Але в жодних очах у цьому світі ти не знайдеш ті почуття, які лелися з моїх. Тому ти не залишишся ні з нею ні з будь ким іншим, бо жодна дівчина ніколи не дасть тобі того, що дала і могла б дати я. Мабуть це я винна. Жоден чоловік не наважиться бути з такою сильною дівчиною, як я. Тому всі, як і ти, шукатимуть слабшої за себе. Тож мені більше не варто навіть намагатися шукати любові, бо не знайду нічого крім болю. Так, ти побачив мою силу… і вона настільки тебе засліпила, що ти перестав бачити мою слабкість. Я догораю, залишилося зовсім не багато. Лише ти можешь врятувати мене: не йти до іншої, а дати трохи часу, трохи надії; замість того, щоб наступити на мою простягнуту руку, схопити її і витягти з вогню. Але ти нічого не робиш, лише підкидаєш хмизу, відвертаєшся і йдешь, йдешь до неї. Тому я догораю. Можливо я помру, а можливо твій Фенікс відродиться з попелу. Але якщо це станеться, я більше не буду такою, як раніше. Одна частина мене, та сама, яку ти своєю любов’ю врятував, навіки загине. Ніжного янгола в білій сукні та з серпанком у волоссі доб’є безжалісна амазонка зі скривавленими руками. На мені будуть сталеві обладунки, а в руках – меч, проти якого не встоїть ніщо. І якщо я відроджуся, якщо любов до тебе до краплі піде звільнивши місце для ненависті… то я не хочу відроджуватись, я хочу померти! Бо тоді, мій любий, єдиний, коханий, тоді мені страшно від однієї думки про те, що можу зробити з тобою! Не хочу, не хочу кривдити тебе, завдавати тобі будь-якого болю! Не зважаючи на весь завданий тобою біль ти – найпрекрасніше, що лише могло статися зі мною! Врятуй мене, благаю, врятуй, не перетворюй мене на чудовисько, яке знищить тебе, потім весь світ, а потім і себе! Я не хочу цього, я хочу лише звичайного людського щастя, хочу знову побачити твої очі, торкнутися долонею твоєї щоки, попестити кучері, припасти до вуст… Я люблю тебе, тільки тебе… Тому краще вбий мене, якщо не бажаєш рятувати, бо інакше я стану тим, чого боюся сама. Не бійся, ти не зробиш нічого поганого, бо я уже мертва. Я труп, я мертве тіло, яке досі функціонує терплячи нелюдські муки. Добий мене, щоб моє життя більше тобі не заважало. Я надто сильно люблю тебе, аби жити без тебе. І це не брехня, не фарс, це єдина щира правда! Цей біль справді НАСТІЛЬКИ сильний! Невже ти не віриш мені? Звіди в тобі стільки ненависті? Чому? За що? Ти вбив мене, я мертва, я труп… …Але навіть трупом я, мов хвора, все одно йду за твоєю тінню.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00954914093018 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design