

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19313

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Архаровці

Помилка Казанови

© Калита Василь, 26-07-2008
Єдиний раз за всі літні канікули Васі вдалось витягнути Макса на футбол.Цілу дорогу Гуру розказував товаришу, як давно він не був на стадіоні “Україна”. Розуміється, ішли вони не з порожніми руками – пластикові пляшки пива так і спокушали хлопців під палючим сонцем. З центру Вася і Гуру, зарання знаючи про переповнені тролейбуси напередодні матчу, добирались своїм улюбленим транспортом – ногами. І вже скоро крокували алеєю Снопківського парку під пищалки наздоганяючих фанатів. Народу перед “Україною” зібралась сила-силенна. Як не піти в погожий сонячний вихідний на гру улюбленої команди. Тому біля кас була неабияка штовханина. Всіма правдами і неправдами дістав Вася білети собі і Максу з його двома знайомими дівчатами. Тепер навіть за нудної гри скучати не прийдеться – подруги Васі припали до душі. Скромні, навіть трішки сором’язливі, вони зовсім не нагадували тих кадрів, що снували довкола в компанії “блатних пацанів” і лаялись з ними на рівні, попиваючи пиво і вішаючись усім підряд на шию. Максові подруги прийшли просто згаяти час і були раді зустріти знайомі обличчя. Матч ще не почався, а компанія вже зайняла місця в секторі. Подякувавши Васі, що так оперативно впорався з квитками, дівчата ненадовго відлучились. А стадіон гудів… Гудів в очікуванні виходу своїх улюбленців. Кобіти довкола ще дужче тислись до “чуваків” і дзвінко верещали зовсім не ради підтримки “Карпат”, а лиш від міцних рук своїх друзів, що теж не до кінця розуміли, з якою метою сюди прийшли. Яка символіка тільки не виднілась у фанів – від зелено-білої до червоно-чорної. Одне другому не заважає. Народ був би хворий, якби разом з підтримкою “Карпат” не рекламував перед східними гравцями і вболівальниками своїх закоренілих поглядів. Написи довкола стадіону ще раз нагадували гостям, в яке місто ті приїхали. Слово “Львів” уже нікого не надихало, бо здавалось фанам надто близьким до російського аналогу. Всюди лишень рясніли плакати з гордими іменами “Лемберг” і “Бандерштадт”, від яких безумовно віяло західним духом свободи і торгівлі. Таким тільки волю дай. Вслід за “Бандерштадтом” підуть “Рейхштрасе” і “Гітлербульваре”. Зверху за видивом сумними очима спостерігав дядько Степан із портрета, який приволокли до повного щастя львівські вболівальники. Комплект готовий, аж тепер суддя може давати свисток. Побачений цирк з націоналістичною символікою надихнув Васю на фантазії: “Вони, Гуру, сюди б ще вуйка Миколу з Пацєтич притягли. Знаєш, той, в кого Додік свою модну сорочку і джинсову фуфайку позичив. Був би талісман для команди, як сіркова рука для козаків у битвах. А нашим чого патичкуватися, ціле тіло би прихопили. Прибрати б трішки. А то Додік фуфайку зняв, і бідний вуйко Микола лежить, як каже наш Петро, "топлєсс“. От баба Мотря помагала команді очки здобувати, знявши з неї порчу, то чому б з вуйком Миколою не спробувати. Львівським вболівальникам, знаєш, до всякої містики і чортівщини не звикати. Вигляд вуйка Миколи з трибун набагато дієвіший буде ніж чари старої знахарки. Вздрить суперник сині ноги, в свої ворота забивати почне…” Макс піднятим пальцем перервав філософствування друга. На горизонті з’явились дівчата. “Олена! Олена!” – став гукати їх Гуру. Дівчата сіли поряд з архаровцями. Вася активно заходився з ними знайомитись. Поруч із ним сиділа блондинка Оксана з молочно-блакитними очима, яка, мабуть, могла б стати голлівудським ідеалом Петра, якби не вдумливий погляд, сповнений водночас наївністю і розумом. Її чорняву подругу зі швидкими блискучими очима Марічкою звали. Де Макс Олену побачив, для Васі було загадкою. Почувши пожвавлену розмову товариша з дівчатами, Макс усвідомив свою помилку і став оправдовуватися: “У мене дуже багато знайомих представниць прекрасної статі, тому не всіх імена вдається запам’ятати.” Але на цьому Максові промахи з дівчатами не закінчились. Під враженням гри Вася і подруги після матчу розійшлись так же непомітно, як і зустрілись. Далі почались навчання, посиденьки за чаркою, приколи… Про чарівних вболівальниць Вася згадав аж пізньою осінню, коли дощі і постійно зайняті набором курсових друзі наганяли на нього печаль. Симпатичні дівчата скрасили б його сірі будні, і Вася, не гаючи часу, взяв у Гуру номери Оксани і Марічки. На побачення запросив Оксану, а Марічку прихопив для Вови, якого теж одолівала осіння хандра. Як не дивно, білява красуня погодилась зустрітися. Не зважаючи на похмуру погоду, архаровці мужньо чекали дівчат в назначеному місці, перед Оперним театром. Швидко сутеніло, до кісток пробирав мороз, але друзів гріла думка про майбутню зустріч. Серед чисельного натовпу дівчат Вася ніяк не міг помітити знайомих, хоч його телефон раз-у-раз подавав сигнал. Голос Оксани в трубці вів хлопців у потрібному напрямку, поки Вася не наткнувся на двох дівчат, що очікували їх якраз перед входом в Оперний. Не підозрюючи нічого лихого, Вася почав: “Дівчата, знайомтесь, мій друг, товариш і брат Вова. Вово, це – Оксана, це – Марічка.” “А ти, виходить, Вася?” – запитала Оксана з підозрою і вже без оцієї своєї дитячої щирості. В цю мить вона здалась архаровцю якоюсь не такою як на стадіоні, і він не помилився. Безумовно, його могло заплутати, що білява Оксана і чорнява Марічка були майже одного зросту і тілобудови з його давніми знайомими, та, якщо приглянутись, зовсім інші риси обличчя і відмінність у поведінці. Дівчата архаровців зустріли агресивно. Мало не побили вони Васю, коли дізнались, що ходили разом з ним на футбол. Той в свою чергу старався загладити незручну ситуацію, запрошуючи дівчат в кафе, але все було дарма. Погрозивши трохи, Оксана і Марічка залишили горе-залицяльників ні з чим. Тепер сміявся Макс. Як Вова і Вася не намагалися пояснити, що знову всьому виною його погана пам’ять на дівчат, Гуру твердив своє: “Це я з вас так пожартував.” Пожартував, так пожартував. Вася на це ніколи не ображався, а звик відповідати приколом на прикол. Ввечері, як тільки Макс повернувся з пар, до нього подзвонила Оксана, та сама, яку кликали на побачення архарвці. Спершу він нічого не зрозумів, бо дівчина обурено в перемішку з брутальними лайками відмовлялась приходити до нього в гості, тим більше так пізно. Коли емоції вляглись, Макс зрозумів, що це він, сам того не відаючи, написав SMS-ку з Інтернету. Гуру лишень знав, що Вася таким полюбляє забавлятися, і висловив свої припущення Оксані. У неї більше питань не виникло.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0101940631866 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design