Моя маленька Батьківщино, мій рідний Львове, саме тобі я завдячую усім, що зараз маю. Саме твоїм повітрям я дихаю, саме ти подарував мені друзів, з котрими я блукаю саме твоїми вуличками, і, повір, що це нам ніколи не набридне.
Перша літописна згадка про тебе, Львове, міститься в Іпатьєвському літописі і датується 1256 р. Пожежу, що сталась навесні того року в м. Холмі під час нападу татарського хана Куремси на Волинь, було видно з твоїх мурів.
За часів князів Галицьких ти мав назву Львігород або Львівград. Ти вже тді славився своїми принадами, адже вже у 1292 р. про тебе згадували греки, називаючи тебе Літбон, Літбона.
Ти, Львове, завжди був напрочуд гостинним містом. Після захоплення тебе польським королем Казимиром, ти надав прихисток багатьом німцям, які величали тебе Лембергом. Поляки. Котрим ти теж дав притулок, називали тебе Львув. Латиною ти звучиш як Лембурга, Леонтополіс, Леон, Лівовія, Леополія. Турецькі автори називали тебе Ілі, Ілібот, Ілібов, Ільбадір, а російською мовою ти звучиш як Львов. Тепер я зрозуміла, чому у мене так багато друзів, не лише з Укрїни: це ж я в тебе вдалась!
Твій успіх та розвиток зумовило твоє унікальне розташування на перехресті торгових шляхів. Ти ж найрозумніше місто, ти знав, де тобі найкраще розміститись.
Історія твоїх вуличок, котрими я обожнюю гуляти, нерозривно пов’язана з твоєю історією. Кожен камінчик у тобі дихає минулим...
Чому я розповідаю тобі все те, що ти й без мене добре знаєш? Можливо, я просто не можу нахвалитись тобою, хочу, щоб ти знав, наскільки я тебе ціную. Ти ніколи не перестаєш дивувати, ти завжди загадуєш загадки і змушуєш згадувати твою історію, щоб їх розгадати. Ти захоплюєш, підштовхуєш на шалені вчинки і ніколи не розчаровуєш. Ти зберіг свою самобутність ще з часів Середньовіччя і майже не змінився відтоді. Я не маю на увазі ні наукового, ні технічного прогресу, бо твої характерні корки на дорогах і відсутність тепла й води в помешканнях усі вже сприймають як ще одну з твоїх особливих неповторних ознак.
Львове, ти пробач, якщо щось не так зробили ми, твої мешканці. А наробили ми достатньо дурниць, але, повір, лише з добрими намірами і величезною любов’ю до тебе. Бо ми, твої корінні жителі, такі ж самобутні і ціківі, як і ти (все ж таки ми не чужі). Я хочу, щоб ми зберігали цю гармонію, пронесли її через віки.
Я дуже пишаюсь тобою, рідне місто, і я сподіваюсь, що це взаємно. В тебе неможливо не закохатись – в тебе закохані усі. І спасибі тобі, що ти дбаєш про нас, своїх городян. Залишайся завжди таким рідним, величним, загадковим, самобутнім містом, що поєднало у собі непоєднуване – містом Лева.
