

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19313

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Про Степана, що сам собі пан, козак нівроку (збережемо казку)

© Володимир Чернишенко, 22-07-2008
Записано від мого батька, Чернишенка Олександра, 1960 р.н. Ймовірно, Кіровоградщина. Якось у далекому королівстві правив король Сиґізмунд Надцятий. І мав він донечку, як квіточку – гарну на вроду, як чиста вода, з великими очима, округлими плечима, білими рученьками, стрункими ніженьками. Волосся мала шовкове, а як заведе мову – то усі принци і гафи, і телеграфи полишали свої принципи й кидалися стрімголов до неї, освідчуватися, присягатися, долі простягатися, стрілятися й вішатися. Але хотів король Сиґізмінд Надцятий щастя своїй єдиній дитині. Тому й журився без кінця – як йому і волю свою королівську проявити, і доні догодити. Розіслав він гінців у всі кінці своєї неосяжної країни, і привели ті йому трьох соколів на вибір. Звали одного Ваня, палке кохання. А іншого – Юзек, усі з ним друзі. А третьго звали Степан, сам собі пан, і буву він козак нівроку. І звелів король Сиґізмінд Надцятий поставити у найбільшій залі чотири ліжка королівські. Три по кутках, а одне посередині. І наказав покласти в середнє ліжко принцесу, а у три, що по куткам, хлопців-молодців. І мовив: «У кого в ліжку принцеса до ранку опиниться, той із нею, з моєї волі, ожениться». І так було. Лягла у середнє ліжко принцеса і прислухається, де ж її суджений. Поклали у одне ліжко Ваню, палкого в коханні, а в друге – Юзека, що всі з ним друзі, а до третього ліжка ліг Степан, сам собі пан, козак нівроку. Настала ніч. Лежать усі троє, лежить принцеса, прислухається. Лежить і Ваня, палкий у коханні, і Юзек, що всі з ним друзі – мовчки, аби хибного кроку не зробити. Але Степан, сам собі пан, козак нівроку дарма не лежить. Ще з дому неня наготувала йому торбочку з пряниками, коржиками, цукерками і яблуками. Тож витяг він з торби пряничка і жує, аж мліє, плямкає на всю кімнату. «Незнайомцю-незнайомцю, – озвалася раптом принцеса. – Що то ти таке там їси?» «Я, світла пані, вухо собі відрізав, то й жую,» – відказав Степан, сам собі пан, козак нівроку. «А дай-но й мені скуштувати!» – попросила принцеса і Степан дав їй шматок пряничка. «Ой, яке у тебе вухо смачне, солодке, з цукровою пудрою!» – захоплено вигукнула принцеса. Почувши таке, Ваня, палкий в коханні, та Юзек, що всі з ним друзі, повихоплювали ножі (а вони їх ховали під подушками, бо боялися підступів збоку конкурентів), повідрізали собі вуха, та й ну жувати! Кривляться, плюються, але жують, аж плямкають на всю кімнату. «Незнайомці-незнайомці, – озвалася раптом принцеса. – Що ви там таке їсте?» «Ми, – кажуть, – вуха собі повдрізали, та й їмо!» «Ану ж дайте, я скуштую.» «Смачного вам, принцесо!» Взла принцеса вуха, та й стала жувати, а вони ж гидезні, ще й кривавлять. «Ой фу! – закричала вона. – Які у вас вуха несмачні, смердючі, а у Вані, не знаю, в чому він там палкий, ще й із сіркою! Заберіть їх від мене!» Лежать вони далі. Прислухається пинцеса, журяться своєю гіркою долею Ваня з Юзеком, а Степан, сам собі пан, козак нівроку, дістає з торбинки коржика. «Друже мій друже! – озивається принцеса. – Що ти тим так смачно їси?» «Я, світла пані, носа собі відрізав, то й їм.» – каже Степан. «А дай-но й мені скуштувати!» – попрохала знову принцеса і взяла у Степана коржика. «Ой, який смачнючий у тебе ніс! Пухкенький, із родзинками!» - лагідно провуркотіла принцеса. Що ж мали робити, зачувши таке, Ваня, палкий в коханні, та Юзек, з яким всі друзі? Звичайно, вони повідрізали собі носи і почали жувати! «Що там знову у вас, чужинці?» – запитала принцеса. «Ми, перепрошуємо, носи власні повідрізали. Жуємо ось…» «Дайте й мені, чи що..» – нерішуче промовила принцеса. «Просимо, просимо…» – зраділи ті. «Ой фу-у-у! – закричала, ледь скуштувавши, принцеса. – Такі гидкі, аж верне! А у Вані, що в роду останній, ще й з козами! Заберіть від мене ваші носяки!» Лежать Юзек і Ваня, гірко плачуть, а Степан, сам собі пан, козак нівроку, вже цукерочку з торбинки дістає. «Степаночку, що ти їси там таке смачне,» – грайливо запитала принцеса… Заголосили на увесь палац Ваня і Юзек, повискакували з ліжок і побігли стрімголов у свої далекі краї. З того часу їх не бачили. А Степан, сам собі пан, козак нівроку, одружився з принцесою і мав з нею десятьох дітей. А як помер король – став правити усім королівством. Оце вам казка, а ще – пряничків в’язка. Ви знаєте, що з ними робити… Сайт автора
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Перша конкурсна казка
© Микола Цибенко, 22-07-2008

Браво!
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Барракуда (читач ГАКу), 22-07-2008

Згенеровано за 0.010283946991 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Про Степана, що сам собі пан, козак нівроку (збережемо казку)

Перша конкурсна казка

Браво!