

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12969
Рецензій:	20346

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ГОЛУБА СИЗОКРИЛА ТА ГОЛУБКУ ПІР‘ЇНКУ

© Володимир ЧИТАЙ, 22-07-2008
ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ГОЛУБА СИЗОКРИЛА ТА ГОЛУБКУ ПІР‘ЇНКУ 1. Голуб і голубка Малий сизокрилий голуб, якого усі так і звали – Сизокрил, змалку знав, що коли виросте, буде поштарем. Так вже повелося звіку-зроду. І батько, і дід, і прадід його - усі поштарями були. Підріс Сизокрил за літо, літати навчився, ось вже й у лісову школу час йти, науки різні вивчати. А що для поштаря найважливіше? Правильно! Географія. Тож урок географії малий голуб ніколи не прогулював. Про вчителя географії, сивого та поважного голуба Чуба, казали, що він півсвіту облітав. Чи правда то, чи вигадка, ніхто не знав. Але коли розказував Чуб на уроці про міста та села українські, по степи широкі, про гори високі, учні слухали, мов зачаровані. Чи не на кожному уроці Чуб наказував: - Літайте та бігайте усюди, тільки Дикого лісу стережіться! Обходьте його десятою дорогою, бо й пір‘я від вас не залишиться! - Чому? – не втримався і запитав одного разу Сизокрил. - Бо краще тобі цього не знати! Повір мені, старому: там не літай. Більше Сизокрил не питав, але йому завжди кортіло дізнатися, що ж там, в Дикому лісі, таке страшне, що Чуб навіть сказати боїться. Мав Чуб доньку – білу-білесеньку, тендітну голубку Пір‘їнку. Батька вона не соромила, вчилася добре. Особливо подобалося їй домоведення. Навчилася полотно ткати, вишивати, борщ та галушки готувати і робила це вправно та з душею. От тільки зі співом у неї не склалося. Стидалася Пір‘їнка на уроці співати. Сизокрилові вона одразу сподобалася; байдуже, що не співала. Якось він їй додому провів після уроків. Якось зранку зайшов, що б разом в школу піти. Якось в очі її глибокі зазирнув. Пір‘їнка сором‘язливо погляд убік відводила, шарілася. Не угледів голуб молодий, як закохався. На весну став голуб поштарем працювати. Чужих листів, на відміну від сороки Тріскоті, не читав. По зернятку за кожного листа брав і цього йому вистачало. Це зернятко Пір‘їнці приносив, їли разом з двох боків. Сизокрил завжди більший шматок їй віддавав. Вечорами злітали на високу гілку і милувалися заходом сонця. Мріяли, як скоро поберуться, зів‘ють своє гніздечко і малих голуб‘ят висидять. Зайшло сонце, заснули. ПОВНУ ВЕРСІЮ ЦЬОГО ТА ІНШИХ ТВОРІВ ВОЛОДИМИРА ЧИТАЯ ЧИТАЙТЕ в АВТОСРЬКОМУ ПРОЕКТІ "ЧИТАЛЬНЯ СЛОНИКА ДЗВОНИКА" 10. Разом. Назавжди Голубка прокинулася, Сизокрила поруч не було. „Де ж він?” – заметушилася Пір‘їнка. Злетіла на дерево, оглянулася навкруги і не знайшла. Кинулася вона до яструба: - Ти не бачив Сизокрила? - Ні, не бачив! - Ти ж чергував! Чи спав? – прискіпливо подивилася йому в очі голубка. - Я... я... спав... – яструбу було соромно. Але ж справі той сором ані на йоту не допоміг. - Сину! Крилатику! – закричала голубка. – Лихо! Лихо! Щез мій любий! Злетів яструб попід хмари, очима кожен шматок землі проглядає, а Сизокрила не бачить. Ось вже й південь, а його все нема, та й нема. А голубка плаче, місця собі не знаходить: - З‘їли його вовки хижі! Ой чує серденько лихо. - Не плачте, неньо. Смугар все знає. Лечу до нього, розкажу правду. Немає іншого вибору. Прилетів Крилат до тигра Смугаря, вклонився і каже: - Ясновельможний царю! Розкажу Вам правду, яка за душу хапає сильніше за будь-яку вигадку чи казку. Якщо не повірите, накажіть мене подати вам на обід до столу, а якщо повірите – допоможіть в тому, що я попрошу. - Гаразд! Розказуй! – кивнув Смугар. Розказав Крилат Смугареві всю історію Сизокрила та Голубки Як сам знав. Все, як було, і як тут записано. Зачепило царя слово яструбине. За живе зачепило. Рикнув він три рази і за мить вовки перед ним з‘явилися. Подивився на них суворо і питає: - Голуба білого із стрічкою хтось сьогодні їв? Переглянулися вовки поміж собою, плечима знизають. - Ні, Ясновельможний Царю! Не їли голуб‘ятини. - Добре! Тож розійдіться по лісу і знайдіть голуба Сизокрила ще до заходу сонця. Живого! А не знайдете, то всіх вас зі служби повиганяю і по три шкури з кожного поздираю! Розбіглися вовки по лісу. Вожак, мудріший, побіг до того місця, де гніздо Сизокрилове було. Принюхався, підняв голову догори, а потім по сліду пішов. А слід той вивів його до старого пенька. Під ним в коріннях сховався голуб. Почув він, що вовки його помітили і навкруги пенька поставали. „Ось тут мені і смерть. Добре, що чекати довго не довелося”, - подумав голуб і вийшов із схованки: - Ось я! Хто хоче попробувати голуб‘ятини, давай, підходь! - А вовки стоять, наче вкопані. - Гей, ви! Повилазило? Я тут! Не боюся я вас! Хто на мене? Будь-кого з вовків зараз задеру! - А ті не ворушаться. Тут з неба, як завжди, не відомо звідки, узявся яструб Крилат. А за ним голубка Пір‘їнка. Почорніла вона ще більше, жодного білого пір‘ячка на ній вже не залишилося. Та й чорного мало що залишилося. Усе пір‘я на ліжечко для хворого Сизокрила пішло. Обскубана, стара і літати вже не годна. Обійняла вона голуба, притулила голівоньку до грудей його і він відчув, як б‘ється її серце. І не було жодного сумніву, що так може битися тільки любляче серце. Голуби якось вміють це відчувати. Погладив він її чорну голівоньку, обійняв, і серця їх з‘єдналися в одне. Стояли біля старого пенька на галявині пара потріпаних, покалічених голубів. Навколо сиділи вовки, позліталася уся яструбина родина, невідомо звідки взялися інші мешканці Дикого лісу, про яких тут і слова не було. Усі мовчали і не ворушилися. Боялися сполохати мить. Ніхто не побачив, як підкрався Смугар. Зараз він не хотів бути царем. Царем зараз було кохання, яке оселилося в серцях цих маленьких беззахисних голубів. Смугар розчулився, відчув як з ока побігла сльоза, і пригадав розмову з Крилатом: „Правду казав. Хапає за душу! Ще й як хапає!” Смугар наскладав молодим цілий кошик добра і наказав яструбу Крилату віднести їх до Чарівного лісу. Той залюбки наказ виконав, бо зробив би це і без наказу. Голубки звили гніздечко, де собі хотіли, а от де саме - нікому не сказали. Повідростало у них нове пір‘ячко. Любляться собі, голуб‘ят виховують. Фарма розказала цю історію тим, кого знала. Особливо докладно зупинялася на техніці пілотування молодими яструбами. Може б і не повірили тій старій змії, але ж на те я тут, що б підтвердити, що усе це - чиста правда. Справжнє кохання сильніше за лютих ворогів. І не сумнівайтесь! Володимир Читай 31.03.2008р.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

в
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олексій Тимошенко, 23-07-2008

Початок захопливий
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 22-07-2008

Згенеровано за 0.010351896286 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ГОЛУБА СИЗОКРИЛА ТА ГОЛУБКУ ПІР‘ЇНКУ

в

Початок захопливий