

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фантазія

Таємниці розкриваються, коли сонце сходить

© Моріка, 14-07-2008
- Ти хто? - Ніхто. - Ніхто взагалі, чи вже ніхто, чи, може, лише збираєшся стати ніким? - Ніхто. Нею була, нею є і нею перестану зараз бути, якщо ти не заважатимеш мені. - Від чого ти рятуєшся? - Від себе. - Ти боїшся того, що ти могла б зробити, чи того, що могли б зробити з тобою? - Я боюся не зробити того, у чому ти мені заважаєш. - Чому? - Що чому? - Чому ти робиш це? Чому ти одна вночі на цьому мості стоїш, перелізши через перила і дивишся униз? - Занадто багато питань чому... Чому? Та я й сама тебе спитати хочу: чому ти один вночі на цьому мості стоїш тут біля мене і говориш зі мною? - А ти як думаєш, чому? - Може, я смішно виглядаю? А, може, тобі просто цікаво, як це, коли помирають люди? А, може, ти мій янгол-охоронець, прийшов попрощатися зі мною? Ну, прощай... - А-а. полегше. Не відпускай рук. Поговори зі мною. Мені треба, щось хтось зі мною просто побалакав. - Про що? - Про зірки. Правда, їх багато? Кажуть, що в кожного є своя зірка, і коли вона гасне, то закінчуються дні людини. А моя так і не гасне... Я часто сюди приходжу, тоді, коли здається, що життя вже зупинилося. То ти мені тепер нагадуєш мене, бо я теж так перелізаю через перила і лише чекаю, щоб вітер сильніше подув, а моя зірка погасне на небі, але вона так і не гасне, а вітер сильно не віє, і я змушений приходити сюди наступної ночі. А сьогодні ти звідкілясь узялася. Чому ти сюди прийшла? - Чекаю, коли зірка впаде. - Чому? - Я не бачу того, що може бути далі, заради чого прокидатися щоранку, вмиватись, йти в університет. У мене є минуле, я живу теперішньою хвилиною, але не бачу я майбутнього. Я не хочу перетворитись на механічну машину споживання їжі. - А чому саме тут? - Саме тут все починалося. - Що? - Яскраве, справжнє життя. Тут воно й повинно закінчитись. - Ти знаєш, що це за місце? - ... - Це міст закоханих. Ти колись кохала? - Не знаю. Тепер я уже нічого не знаю. - У мене теж тут колись все починалось. - Що? - Життя. - Чому ж ти хочеш його закінчити? - Все має початок і кінець. Я хочу поставити крапку. Але те, що між початком і кінцем, назавжди залишиться в мені... - Ти бачиш оці хустинки? Їх зав`язують, коли кохають, ними ніби закріплюють ті почуття, що є, на віки... вічні... - Ти коли-небудь зав`язувала? - Одного разу. - І? - Не допомогло. Я зв`язала лише себе цією любов`ю, а він так і лишився чужим. - Жаль, що темно, що я не бачу твого обличчя. Яке воно мало б бути? Ти плачеш? - Ні! Це просто зайва волога... - Чому ти плачеш? - Я не знаю, що робити. У мене було рішення, але ти завадив... А давай зробимо це разом? А? буде веселіше. Тут все починалось, хай воно й завершиться тут. - Давай... Я тільки перелізу... Давай руку... На три... Стоп! У тебе пальці тремтять. Ти боїшся? - Боюсь. - Чого? - Не зробити цього. - Чому ти хочеш цього? - А ти чому? - Я хочу разом з собою погубити свій біль. - Тебе тіло болить? - Ні. - Душа? - Серце. - ... - Вона мені його розбила. - Хто вона? - Все починалось тут. Минулого літа. Була неділя й було тепло. Я йшов через цей міст з друзями, а вона назустріч, теж не сама. Знаєш, як у пісні: я оглянувся за нею, але, на жаль, вона не зробила того ж. - У мене теж все починалось тут. Він теж не оглянувся, хоча мені здавалось, що я відчуваю чийсь погляд на собі. Коли я оглянулась, він йшов далі...Віддаляючись від мене. - Що це таке, коли пронзає серце, мов стрілою, коли дні і ночі перестають існувати, а лік йде лише від миті до миті, коли ти побачиш її? Це було мов доля... Вона навчалась недалеко від мене, ми часто їздили в одному автобусі. Іноді я стояв годинами, вичікуючи, коли вона вийде з корпусу, за нею зачиняться великі важкі двері, вона попрямує до метро, а за нею буду йти я... - Мені здавалось, що це точно доля! Той, кого я бачила тоді, у саду, у кого закохалась з першого погляду і кого вже навіть не мріяла зустріти в цьому тримільйонному місті, виявився зовсім поряд! Я не знаю, навчався він чи працював, але я часто бачила його на вулиці, ми їздили в одному транспорті. Часто, коли я спускалася в метро, здавалось, що відчуваю його дух, що він точно десь тут, але оглядалася і не бачила нікого, крім десятка незнайомих лиць. Мені здавалось, що він був усюди, у кожному кроці, ковтку повітря, у кожному подуві вітру й блиску сонця... - Тобі зручно, може, краще переліземо назад? От так... Сідай... А, може, краще лягти? - Щоб дивитися на зорі? - Щоб дивитися на зорі, якби їх було видно. Надто темно... - А чому ти не познайомився з нею? - Боявся. Вона розбивала мене на частини. Вона забирала в мене здатність говорити, вибивала землю з-під ніг. Кілька разів в метро я хотів до неї дотягнутися, повернути її до себе, сказати хоч щось... але потік безумних людей відносив її все далі, і я знов залишався ні з чим... Це смішно? Чому ти смієшся? - Я плачу. Ти нагадуєш мені мене. У нас багато спільного. Я теж боялася його. Я дивилася на те, який він, як він посміхається, ходить, як поводить себе з іншими, і кожен раз виникала дурна думка, що надто хороший він для мене. Коли він проходив поряд, я вигадувала тисячу способів, щоб сказати йому бодай щось, але всі спроби були провальними. Чи треба жити далі, коли в тебе нема світла твого життя? - Я жив. - Але ж ти приходив щоночі сюди! - Я приходив. Але продовжував жити далі, бо знову згадував те, що завтра чекатиму її, буду йти за нею у метро. І, можливо, в один момент, коли я протягну до неї руку, шалений потік людей не віднесе її від мене. - Чому ж ти тут? - Я дещо відчув. - Що? Я повинен був сюди прийти. - Чому? - Мене щось кликало... Може, це щось хотіло, щоб я прийшов сюди і врятував тебе? - Ти – посланий мені небом...Дивися, сонце сходить! Обернись до мене, я хочу подивитсь в очі того, хто мене врятував... - Зараз... це ж ти!!!! - Це ти... - Як же довго я тебе чекав! 2007 р.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00987386703491 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Таємниці розкриваються, коли сонце сходить

[ Без назви ]