

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	722
Творів:	10880
Рецензій:	16565

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

ТРИЛЕР

© vanda, 11-07-2008
Дев’ятикласники Олег і Вітя бадьоро крокували вулицею, обговорюючи свої справи. Стояв теплий осінній день, який не віщував ніякої біди. Попереду кроків за тридцять понуро тягнув рюкзака Федько з 7-А. Федько – класний сусіда, хоча й на два роки менший за Олега й Вітька. За своє життя він прочитав силу-силенну книг. Останнім часом, відколи йому купили комп’ютера, Федько постійно зависає в Інтернеті й там теж постійно щось читає. При цьому Федько не з тих, що відмовляються допомогти. І реферат скачає, і якусь ілюстрацію знайде й скине на диска. Потай від татка (бо той не дозволяє) може скачати фільм чи гру. Одне слово, класний пацан. Трохи, правда, слабак. Фізична підготовка у хлопця слабкувата, шкода, що він приїхав до нашої школи лише рік тому. Але Федько подобається дівчатам. Причому це було помітно ще з самого початку. Ну, зрозуміло, новенький, та ще й розумненький… Ввічливий, посміхається стримано. Втім, на дівчат він не звертав особливої уваги, ні на кого не задивлявся, записок не писав, персонально не телефонував. На тому дівчата й заспокоїлися, і всі до Федька ставилися нейтрально-привітно. Хто ж знав, хто знав… Олег тим часом розповідав фінал нового трилера: – І тут з печери почулося вовче виття… Вдарила блискавка… – Диви, Федя зник! – пхнув його в бік Вітько. Олег глипнув очима, хотів говорити далі та й замовк, роззявивши рота. Хлопці спинилися. – Тю, де ж він дівся? – Кажу тобі, зник! Ось так йшов і раптом немає! – Інопланетяни? – Та сплюнь. – Впав у люк? – Немає там люків! Сунув прямо посередині вулиці. Хіба що в інший вимір провалився? – Звідки тут інший вимір? Хоча все може бути. Якась геозона... Ось так люди й пропадають… – Що будемо робити? Вони розгублено подивилися одне одному в очі. У обох в очах був розпач. У цей момент щось ніби верескнуло і одразу непомітно для них на шляху знову з’явився Федько. Він ніби завис у стрибку, а потім якось одразу з ходи перейшов на біг. Явно хотів від когось втекти. Не озираючись, він зник за рогом. Хлопці все ще стояли стовпами. Федя зник, розчинився, а тоді знову з’явився. І нібито від чогось чи від когось утікав! Оце так-та-а-ак… Вони невпевнено рушили з місця, уважно вивчаючи асфальт. Нормальна вулиця, подекуди є вибоїни. Але ж зникнути у них неможливо! Пройшли кілька разів туди й сюди по ділянці, де зникав Федько, подивилися на дерева. Дерева як дерева, всі ростуть за парканами. Паркани у тому місці з обох сторін були глухі й високі, хотів би – не перелізеш за якусь мить. Вітькові здалося, що з-за паркану за ним уважно стежать чиїсь очі. По спині у нього пробіг холод. – Казна-що, трилер якийсь, – прошепотів він, пересмикнувши плечима. – Спитаємо Федька? – Ні! Давай самі розгадаємо таємницю. Будемо стежити, – теж чомусь пошепки відповів Олег. Наступного дня вони чекали Федька за рогом школи і, коли той відійшов на чималу відстань, пішли слідом. Федько йшов понуро і приречено, аж ноги йому запліталися. Порівнявшись з високими парканами, він зіщулився і, здавалося, хотів дременути. Хлопці не спускали з нього очей. Раптом праворуч прочинилася хвіртка і… Жах! Звідти простяглися величезні лапи й схопили нещасного Федька за груди! Він мовчки пручався, розчепіривши ноги й руки, щоб не потрапити у хвіртку. Нарешті він вирвався з лап, мало не впав і побіг вулицею, затуляючи від жаху обличчя. ЩО він там побачив?! У будь-якому разі, ні Олег, ні тим більше, Вітько ЦЕ побачити не мали бажання. Вони пригнулися, ніби непомітні, і, зігнуті удвоє, побігли навшпиньки у провулок. Відсапалися вже на іншій вулиці. Дорога додому виявилася довшою, але безпечнішою. – Що це було? – нервово торохтів Вітько. – Його загіпнотизували! Його викрадали! Давай викличемо міліцію! Нам повірять… Олегові забракло слів і він лише хитав головою. І втретє хлопці знову вирушили за нещасним Федьком. Цього разу вони йшли за ним кроків за двадцять, для сміливості розмахуючи величезними палицями, ніби збиралися воювати з собачою зграєю. Вони не крилися: Олег щось насвистував, а Вітько робив вигляд, що балакає з ним, для сміливості голосно запитуючи якісь дурниці: – Як ти думаєш, сьогодні буде дощ? А завтра, як ти думаєш, буде дощ? Федько озирнувся, побачив хлопців і привітно махнув рукою. Плечі його сміливо розігнулися, він пішов впевненіше й повільніше. Ось і глухий паркан праворуч. Хлопці, не змовляючись, замовкли, тихо наздоганяючи Федька. Знову! Хвіртка прочинилася навстіж, дві величезні лапи схопили Федька, який вже не чекав нападу, і затягли у двір. Почулося голосне людожерське „ЧМАК"! і Федьків писк. Раптом він – живий! – вистрибнув спиною на вулицю, мало не впав і дременув щодуху. З хвіртки визирнув страшний людожер і переможно дивив услід Федьку, мовчки взявши могутні руки в боки. Хлопці зігнулися удвоє і непоміченими шмигонули навшпиньки в провулок. Через деякий час вони покидали палиці і впали на шпуриш, задихаючись від сміху. – „Геозона!” „Міліцію!” – передражнював Вітька Олег. – Любу-футболістку ніяким бісом не злякаєш! Вітько тицьнув його в плече: – От блін - Люба-футболістка! Не можу! Вона ж на цій вулиці живе, як ми забулися?! – він качався зо сміху. Так, за високим парканом жила товстуха Люба з 8-В. Вона грала у захисті в юнацькій футбольній команді класу. І як грала! Любка-футболістка була така грізна й велетенська, що її ні обійти, ні облетіти не можна було. І кулаки в неї – гай-гай… Трохи пересміявшись, Олег сказав: – Це… не трилер. Це любов! – Ги, по-твоєму, Любина любов – це не трилер?! – Умгу. Ти правий. – Олег зітхнув і на мить насупив брови. – Взагалі, неподілене кохання – це теж жахливо. Бідна Люба! Немає нічого гіршого від неподіленого кохання… – Особливо жіночого! – гигикнув Вітько, знову переводячи все на смішки. – Федькові її поцілунки не припали до серця… Треба виручати пацана. – Будемо виручати. Нічого йому не кажи, просто завтра проведемо оцим провулком. Він, дурень, мусить знати іншу дорогу додому. – А „бідна” Люба? – Облом Любі. Рано їй ще, – солідно додав Олег. – У футбола нехай грає. А то з любові виходить трилер... 10.07.2008
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0158290863037 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ТРИЛЕР

це Любов!