Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47422
Рецензій: 92244

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

НЕНАВИДЖУ (кілька кольорів мого життя. ти не Море. щось подібне до нігірійських бегемотиків. марно)

© Олесь Барліг, 10-07-2008
***
Тепер синій личить мені частіше. Раніше ж з цим коліром творився цілковитий жах – коли я надягав щось синє, моє обличчя набрякало, ставало блідішим, з’являлися темні кола під очима. І сам я в цілому виглядав якось гладше. Потім синій трохи вгамувався. Чи то звик до мене, чи то просто втомився від моїх настирливих спроб приручити його, вдягаючи спочатку його потроху – якусь шведку з тоненькою темно-небесною смужкою. Потім, вже десь за рік – синю кепку, або синій шальок. А ще через рік я наважився вдягнути повнокольорову сорочку. Так, мабуть я все ж таки його приручив. Причому робити це треба було лише в такий спосіб, адже заходити по-інакшому не виходило. Скажімо, я спробував активно носити бузковий. Потім бузково-бузково-бузково-синій. Потім бузково-бузково-синій. Потім бузково-синій. І от коли вже дійшла черга до того, щоб взагалі позбутися того відтінку фіолетового, як синій одразу ж схаменувся і показав свій характер. Але те все в минулому. Він хоч і вибрикується ще часом, та в цілому веде себе доволі слухняно.
А от червоний... Його я не пробачу ніколи, за те, що він був твоїм кольором. Кольором твого намиста. Твого рюкзака. Твоїх кросівок. І моєї пристасті до тебе. Тієї пристрасті, за яку згодом було соромно і яка зараз нагадує рибу. Річкову. Бо саме прісну рибу я ненавиджу сильніше за іншу. Вона чимось схожа на тебе – не має смаку і містить безліч тоненьких гострих кісточок, що так і прагнуть застрягти поглибше у десна. Пустити кров. І виправдати цим своє існування. Я б ще міг пробачити червоний за те, що це колір полуниці, маски щогла, горобини, старого бабусіного пледу, в якому я грію взимку свої ноги зі звуженими судинами... Але це все дрібниці в порівнянні із тим, що в першу чергу, червоний, це – ти і шість місяців мого життя, яким заздрити не варто нікому, навіть надто романтичним особам...

***
Ніколи не забуду ті дві секунди під час яких моє тіло летіло. Це був серпень. Спека страшенна. Куди не подивись – усюди продавці морозива та холодного пива. Постійно спітнілий лоб. Несамовита спрага. Пісок гарячий. Не те слово, який гарячий – прямо пече! Моя жовта футболка, що вже почала вигорати, лежить на зім’ятому покривалі. Вітер сухий не зважаючи на те, що до річки рукою подати – не більше трьох метрів. Куйовдить мої вже майже чверть року не стрижені пасма. Була б тут поруч мати, то обов’язково сказала б: «А ну, вдягни негайно кепку! Ти що, сонячний удар отримати хочеш?». Але мати далеко, а я вже надто дорослий хлопчик. Настільки «надто», що впевнений в тому, що здатен когось звабити. Проте ця упевненість розбилась об твою скелю й залишилась пошматованою моїм персональним кракеном. Відтепер я кораблетрощ. Ой, ні! – Тоді я був кораблетрощем, який гоїв свої поломки психами, новими знайомствами і старими друзями. Того разу харківські приятелі вмовили повезти їх на нашу Набережну. Купатися у річці я ненавиджу не менше, ніж прісну рибу, проте піддався на вмовляння. Не знаю, чому погодився стрибати з пірсу. В цьому було щось нове і гостре для мене. Перший – шубовсьх! Другий – шубовсьх! Третій – шубовсьх! Я завмираю на мить і не розтягую її до того, щоб хтось не витримав і вигукнув мені нетерпляче: «Ну!». Лечу в повітрі немов якесь жабеня, що зроду не мало крил. Незграбно. Широко розкинувши довгі ноги й зігнувши у ліктях руки. Дніпро, що вже почав цвісти, наближається. Його темна поверхня перетворюється на блискучий екран. Мені здається, що зараз я вдарюсь об це дзеркало, розіб’юся на друзки і вже ніколи не згадаю про тебе...
Мабуть, вже стало зрозумілим, що замість річок я полюбляю море. Саме море. Якось мене, ще малого, возили на солені озера під Євпаторію й казали, що це майже те ж саме, що і Азовське. Брехня! Азовське, це справжнє видноколо, а солені озера – велетенські похмурі калюжі, в яких живе щось подібне до Лох-Неського страховиська. Або до тебе. Бо попри всі твої прагнення, тобі ніколи не бути морем. Мені ж вдалося трішки побути небесним жабеням.
Вибач, ми ніколи не будемо друзями.

***
Під час нашої перед-передостанньої зустрічі твій погляд свердлив мене. Випробовував на міць. Дивно. Пам’ятаю, що ти, це червоний, але ніяк не згадаю кольору твоїх очей. Вони також карі – це точно. Але не такі, як в мене. Мої нагадують статуетку бегемоту, яку мій хресний привіз з Нігерії. Це як вишневі ягоди... Ні, надто віддалено! Скоріш, як волога древесина дикої яблуні. А от які вони в тебе? Форму носа пам’ятаю точно. Губи також – в тебе нижня трішечки скошена вліво, через що тобі ніяк не вдавалося симетрично її проколоти. Волосся трішки світліше за моє (а я справжній брюнет). Очі ж... та грець з ними!
Ти – альбом для малювання з купою відривних аркушів. Тебе можна малювати кожного року і малюнок постійно буде інакшим. Паперу для цього безліч, от тільки боюся, що фарби не вистачить...

***
Тепер вже я нагадую собі пиріг, що змусив усих гостей повернути під ранок усі з’їдені з нього шматочки. Рум’яний, запашний лежу на підвіконні і холону. Запах від мого крему приваблює пухнастого кота і маленького хлопчика, якого лякають спадковим цукровим діабетом. Вони і не підозріють, що уся моя самовпевненість та пиха, це лише спроба приховати від них відсутність маленької серцевини, яка так і не добрела назад до мене. Цей шматочок те, чим я дозволив тобі бути – липкою грудкою з плямами від бензину і пилу, що застрягла десь в каналізаційній решітці на півшляху до мене.
Так. Не хотів підступно у спину. Мені завжди ніяково бути підступним. Але позбавитись життєвих принципів дуже легко, коли втрачаєш інстинкт самозахисту. Ти стільки усього не знаєш. І попри кінець моєї ганьби смішно щось пояснювати. Розтлумачувати. Доводити. – Страшно відчути жалість до самого себе.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Червоний + синій =?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Маріанна Малина, 22-07-2008

тіні за деревами...

© Сана Праєдгарденссон, 12-07-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98594188690186 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Купить или заказать доставку цветов и букетов в буковель.

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …