

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	750
Творів:	11345
Рецензій:	17201

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

Стрільби

© Калита Василь, 27-06-2008
Архаровці як фанати військової справи не могли обійтися без зброї, навіть пневматичної. Тому в усіх тирах поблизу універу їх знали в обличчя. Цілою ватагою ходили вони вправлятися у вогневій підготовці, але стріляли тільки Вася з Вовою, а Макс і Додік були моральною підтримкою. Перший не стріляв, бо визнавав свою невлучність, а другий навпаки твердив, що завжди попадає в десятку. Як би там не було, розвага подобалась усім. Традиційні мішені використовувались лише для пристрілювання, справжня ж війна велася по квадратиках на стенді. Збив три з них - маєш приз. Вася і Вова швидко наловчились, і влучність по квадратиках у них була майже стовідсотковою. Та великих виграшів годі було очікувати. Нагорода обмежувалась “малим” призом – жувльною гумкою або теж гумкою, тільки іншого призначення. Після кожного походу в тир архаровці виходили з повними кишенями латексних виробів, використати які їм завжди вистачало фантазії. Часто прохожі ставали свідками моторошної картини: при виході з тиру Вася розпаковував гумку, розтягував її і гнався за Додіком, норовлячи зімпровізувати йому костюм “караля” на маскарад. Коли по всьому факультеті висіли надуті “кульки”, з вікон туалетів шугали вниз наповнені під зав’язку водою “пакети”, а викладачі з огидою відсмикували руку, виявивши натягнутою на клямку незвичну знахідку, весь курс знав, архаровці успішно відвідали тир. Самим же друзям таке оригінальне використання засобу приносило масу задоволення. Більше радості вони отримали тільки тоді, коли Васі вдалося затягнути до тиру Юзика. Приманкою для цього слугував мультимедійний тир, який майже не відвідувався архаровцями, оскільки мішені там були віртуальними, а влучність пострілу визначав лише клік мишки на адміністраторському комп’ютері. Стрільбище якраз для Юзика. Цілу дорогу він хвалився архаровцям, що на морі відвідував не тільки дискотеку з негритянським стриптизом, але і в тирі стріляв. Перші спроби опанування Юзиком “калаша” викликали дружній регіт хлопців – він так і норовив обхопити долонею магазин як “командоси” з американських бойовиків. Були б тут гранати, Юзик і чеку б зубами висмикував, незважаючи на особливості її будови. Так можуть хіба всесильні американські герої, що завжди нехтують закони, одним з яких і уявив себе Юзик, коли на екрані почали з’являтися типові голівудські терористи арабської і слов’янської зовнішньості, а він, один у полі воїн, чергами повинен був їх перемагати. Щодуху тиснучи на курок, Юзик верещав як свиня недорізана в той час, коли адмін клацав мишкою по зображеннях противників, від чого вони ефектно падали, а в Юзика виникала ілюзія щодо своєї вправності. Розігрітий азартом Юзик погодився на пропозицію Васі відвідати тепер звичайний тир. Мовляв, якщо тут він показував такі чудеса ведення бою, то там точно все буде розгромлено. Окрилений “успіхом", Юзик вірив кожному слову архаровців, не вбачаючи в них ніякого іронічного відтінку. Слова Вови, що навіть він на пару з Васею не міг положити стількох терористів, Юзик гордо сприйняв як належну похвалу. У звичайному тирі не було надскладних автоматів, а лишень звичайні гвинтівки. Одну з них, яку зарядити допоміг йому співчутливий Макс, Юзик опустив до рівня живота і випалив поперед себе, не здогадуючись про існування прицілу. Побачивши перед собою такого снайпера, хазяїн тиру ввічливо, але з побоюванням за безпеку свого закладу, пояснив, що спочатку слід вибрати собі мішень. Юзик за порадою звернувся до своїх досвідчених товаришів: “В яку з мішеней попасти найлегше?” “Он, бачиш, - з серйозним виразом обличчя показав йому Вася, - на мотузку висить пляшка. Прострелиш мотузок – пляшка з усім вмістом твоя. Ймовірність попадання майже стовідсоткова.” В шнурок Юзик, звісно, не попав. “Нижче треба цілитись” – радили архаровці. “Так?” – допитувався “стрілець”, зайнявши позицію. “Ще нижче,” – командував Вася, поки ствол не був спрямований на пляшку. Пролунав постріл, і осколки розлетілися по усьому залу. Регіт архаровців лякав людей далеко за межами тиру. Зрозумівши, що з нього глузують, Юзик істерично кинув гвинтівку і зник в невідомому напрямку. Сміх із тиру ще довго лунав у його вухах. У такі миті, коли архаровці вміло затикали його за пояс, Юзик вдавався до самозаспокоєння. Правильно постановив він собі не мати зазвичай нічого спільного з військовими витрибеньками. А тут блиснути вирішив. Чим і перед ким? Перед архаровцями, отими “даунами”? Та хто вони такі?! Чернь, мразь, недолюди. Ні, знатись треба із рівними собі – розумовою елітою. А тут кульки, пушки, мішені. Кам’яний вік якийсь. Ще не вистачало продвинутому чуваку гвинтівку піднімати, м’язи лишній раз напружувати. Навіщо? Скоро його величність комп’ютер прогу запустить, що разитиме ціль без людської допомоги. Час іде вперед, а “дурбецли” далі тупцюються у радянській епосі. Нічого, побачимо, хто посміється… А сміялись тільки архаровці.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00959920883179 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design