

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19313

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Архаровці

В гостях у Петра

© Калита Василь, 20-06-2008
Будинок Петра знаходився рівно посередині між двох паралельних вулиць – Кульпарківської і Любінської, тому додому від університету він міг тролейбусом їхати як на одну, так і на іншу. Жив Петро на квартирі своєї бабці, людини строгих моральних принципів і старої закалки. Вона, будучи противником розпусти, п’янок і нічних прогулянок, тримала Петра в єжових рукавицях. Той думав, поїде далеко від дому, на інший кінець України, вчитиметься у Львові і матиме повну свободу. Аж ні! Рідний Харків був за сотні кілометрів, а свобода йому тільки снилася. Вся американська молодь стремиться до незалежності від батьківської опіки, а Петрові диктують, що робити. От і Юзик живе окремо від батьків, вже твердо знає, чого хоче від життя і час від часу дражнить Петра фруктово-овочевим монстром. Петро був переконаний, що Юзик як справжній чувак зміг прийняти власне рішення і почати самостійно будувати собі долю. Він і не здогадувався, що того за черезмірне захоплення комп’ютером батьки самі вигнали із дому на сусідню вулицю до рідної тітки. Свободою Петро міг на повну насолоджуватись тільки тоді, коли бабця їхала до родичів, найчастіше в Харків. Кілька днів справжнього щастя. Ніхто не набридав першими стравами і фруктово-овочевими салатами. Щойно бабця зачинить за собою двері, як Петро поспішав за кількома великими пачками чіпсів на вечерю. Кухня до приїзду бабці закривалась, а зранку до вечора хрумтіли чіпси та сухарики під дебільний регіт американських комедій і стогони екстазу попсових співаків. Цієї “культурної” програми бабця точно не стерпіла б. Та переглядати голівудські блокбастери на комп’ютері від зорі до зорі Петрові набридало, адже він не переносив самотності. Дівчини у нього не було – бабця б не дозволила, та і він сам, чесно кажучи, представниць протилежної статі побоювався. В уяві створив собі утопічний образ "красуні“ в американському стилі, і всіх, хто хоч на йоту під нього не підходив, вважав потворами. У друга Юзика до цього був більш демократичний підхід. Надивившись голівудських нісенітниць, він міг зрадити своїй малій із першою ліпшою. Тому то і називав Петра “женоненависником”, коли той при виді дівчат на вулиці робив кислу міну. Зате, яким був Петро ловеласом на словах. Він же не міг визнати своєї слабинки, тому і корчив з себе неабиякого знавця жіночих душ. А поки ідеалу не зустрів, самотність йому скрашував Юзик. Ті ж уподобання в кіно та музиці, той же раціон харчування, а ще купа сучасних тем для розмови. На цей раз Петрові не пощастило. Саме тоді, коли бабця забралась до Харкова, у Юзика був аврал на роботі. Отримавши його відмову, Петро на пари перестав ходити і втупився в комп’ютер, щоб стати ще продвинутішим. Вже й чіпсів собі закупив на період відсутності бабці, думав, так цей тиждень і проведе за компом, та у двері невпинно стукала самотність. Неодноразово Петра навідувала думка запросити кількох дівчат-одногрупниць і тут, у інтимній обстановці, повторити з ними усі дії героїв молодіжних комедій. Переглядаючи кадри цих новинок кінематографу, він собі думав, як класно отим чувакам – жодна дівчина не сміє відмовити. Та тільки фільм закінчувався, і Петро опинявся віч-на-віч з реальністю, еротичні мрії щезали. Помріявши на дивані про пишногрудих блондинок, він взявся за книжку, але читання не йшло. Фільми на дисках всі були майже вивчені напам’ять, а нових не було де взяти. На магнітофоні без перестанку крутились наймодніші хіти, але то не було заняттям, а лиш фоном, без якого Петро на самоті просто збожеволів би. Довелось йому іти на крайнощі. Вимкнувши для пристойності музику, Петро набрав на телефоні Васю і запросив у гості. Від самотності він був згідний на усі умови архаровця, тому безвідмовно прийняв, що Вася прийде після пар з Додіком. Терпіти ці кілька годин сил не стало, і Петро рушив до універу, де зустрів архаровців. Друзі зауважили, з Петром щось негаразд сьогодні – навіть “Правди” не зайшов почитати, натомість пішов з ними за випивкою і чимшвидше повіз їх на Любінську. До сих пір Додік неодноразово бував у Петра, якому то футбол ні з ким було дивитись, а то раптом закортіло в шахи пограти. Юзик до цих справ, звісно, непридатний, тому виручав Додік. Кожного разу Петро привозив його на Кульпарківську, і Додік гадав, що вже сам може знайти дорогу. Знаючи у Львові тільки два маршрути – до Мазепи і на заняття, Додік навіть не запідозрив, що його везуть на іншу вулицю. Уже на зупинці Додік заявив, не зважаючи на сонячну погоду: “Минулі рази тут якось світліше було.” Друзі розсміялись, а Додік зрозумів, знову щось не те ляпнув. Щоб переконати їх в своєму неперевершеному вмінні орієнтуватися в просторі і розвіяти всі сумніви стосовно цього, Додік побрів між будинками, залишивши позаду Любінську, а з нею і петрову домівку. Те, що хлопці перетнули вулицю і на протилежному боці заливалися сміхом з його нерозторопності, Додік вважав просто розіграшем.Своєю звичною старечою ходою він плентався, раз-у-раз оглядаючись в надії, що Вася з Петром його наздоженуть. Але ті і не думали переходити дорогу. “П-п-придурки, ви вернетесь!” – гукав їм Додік, а хлопці ще більше згоряли від цікавості, куди він попаде. Нарешті об’єкт їхнього спостереження зупинився, бо дійсно вже не знав шляху. Будь, що буде. Діждавшись зеленого світла на переході, Додік все ж вернувся. Його зовсім не хвилювало, що зараз пошиється в дурні. Хай ведуть, куди хочуть, лиш би не чекати. Але виявилось, що прикалуватися ніхто не мав наміру, адже скоро вони опинились у Петра. Цієї ж миті, коли закрив за друзями двері, а Додік зняв свої кросівки, Петро пошкодував, бо квартиру наповнив незабутній аромат. Запах шкарпеток Додіка змішався з його власним, утворивши при цьому вибухову суміш. Вася, вдихнувши на повні груди повітря, на цілий під’їзд вибухнув реготом. Додік збагнув, що викликало таку реакцію, тому аж побілів зі злості: “Бебку ти. Бараню дурний!”, а Петро зіщулився, бо знав, що сусіди навіть про найменший у них гамір зразу сповістять бабцю після приїзду. Але міняти що-небудь було пізно, і вигнати гостей Петрові не дозволив західний такт. Він ввічливо запросив їх до кімнати, увімкнув телевізор, а сам метнувся на кухню варити пельмені, бо звичних його харчів ці гості не їстимуть. Не встиг Петро і воду на плиту поставити, як архаровці вже почубились і зламали при цьому крісло. Знову ж через посилену увагу Васі до пахощів Додіка. Сяк-так заспокоївши їх, Петро повернувся на кухню. Думав, угомоняться. Счас! Тільки закинув пельмені, як на порозі з’явився Додік і давай нити: “Мені негайно треба їсти, у мене гастрит.” По будинку прокотилася луна реготу Васі, а Додік, тримаючи руку в області шлунка, кинувся його ловити по всій квартирі, залишаючи свої аромати в кожному закутку. Ніякі вмовляння не діяли. У кімнатах дзвеніли шибки і люстри, з грюком падали крісла, долунали регіт і мат. Петро попри всю неквапливість своєї натури з космічною швидкістю готував і розносив закуску, щоб тільки запобігти руїні. Розлитий по рюмках коньяк і гаряча страва заспокоїли архаровців, та ненадовго, бо Додік традиційно розповів про свій родовід. Не встиг Вася до кінця виплеснути свої емоції, як Додік різко змінив тему і похвалився, що кілька днів тому відвідав хірурга. Здавалося, Вася смівся з кожного додікового слова, та на цей раз сприйняв усе серйозно, поки Додік не проявив ініціативу заспівати “Осеннюю” ДДТ. Видно, гастрит давався взнаки, бо перший куплет цієї пісні він заспівав тоненьким-тоненьким голоском. Вася зразу ж згадав хірурга і припустив, що той Додіку міг відрізати. Реакція стандартна. Петро нарешті оцінив спокій, який до сих пір його оточував. Самотність здавалася дитячою забавкою в порівнянні з тим, що буде після приїзду бабці. “Хоч би сусіди промовчали, - хвилювався Петро. – Теж знав, кого запрошувати.” Та вороття не було. Хильнувши з горя кілька стопок, Петро відчув якесь полегшення. Вже здавалось, що архаровці не так буянили. Він з досадою думав, як було б класно в цей вечір хрумтіти чіпсами і любуватися Юлею по телевізору, але все ж поліз в шафу за гітарою і видобув з її струн кілька акордів Шевчука. У Васі з Додіком стався ще один шок. Виявляється, Петро не тільки захоплюється модними хітами на зразок “я – машина, ти - машина”, а знайомий і з творчістю ДДТ. Здивовано переглянувшись, вони підхопили пісню. Додік був уже в голосі, тому приколи про хірурга не послідували. Пісня зайняла архаровців надовго, це було чи не найулюбленіше їхнє заняття. Гітара ходила по колу, і кожен вносив у вечір щось своє. Петрові вже було байдуже, що спів потривожить сусідів, основне, що Вася з Додіком крісла перестали трощити. Змирився він і з репертуаром, який хлопці вже й без гітари виконували, хоча неодноразово намагався їх просвітити в сучасній музиці. Та його поривів ніхто не підтримав. Архаровці, хоч і хильнули чимало, та відмовитись від співу нісенітниць їм вистачило розуму. Те, що Петро запросив у гості, не означає диктатури музичних уподобань. Вони співали по-своєму. „Комбата” і „Берёзьі”, „Давай за...” і „Оперів”, „Смуглянку” і „Танкістів”, „Есть только миг” і „Тихий огонёк” – все переспівали Вася з Додіком, поки Петро не включив біатлон по телевізору. Пісня перервалась. Додік зірвався з місця і заходився теребити пальцями нижню губу: “Я за біатлон хвилююся.” Вася теж перестав співати – спостереження за Додіком було набагато цікавішим. І посміятися можна, коли той, сновигаючи по кімнаті від кутка до кутка, мичав щось під ніс. Після кожного шквалу реготу, Петро прислухався до дзвінка, чи бува сусіди з міліцією не явились. А потім ще й бабця дізнається… Така постійна напруга його неабияк виснажила. При нормальних умовах він хоч до ранку міг сидіти за компом, а тут уже на сон хилило. Петро не пам’ятав, коли востаннє він стільки випивав, а ще потужня енергія архаровців обтяжувала не на жарт. Нічого не сказавши, він посунув до сусідньої кімнати і заходився стелити собі на дивані. Вася це зрозумів як натяк, тому через кілька секунд за ним і слід простив. Додік же залишився додивлятися біатлон в надії, що Петро і його десь покладе між теплих перин. Той про друга не забув. Теж постелив… На підлозі. Життя в селі навчило Додіка невибагливості до побуту, і він невдовзі смачно захропів, закутаний з головою в стару ковдру, яку йому кинув Петро. Вдосвіта Додіка знову потривожив гастрит. Не знайшовши в петровому холодильнику нічого поживного, він невпевненим кроком сунувся в туалет, де перекинув відро з водою. Не тямлячись від похмільного синдрому і болів у животі, Додік проігнорував унітаз, після чого розбудив Петра і, не згадуючи ні слова про аварію в туалеті, наказав: “Їсти дай, у мене гастрит!” В Петра хоч і не було проблем зі шлунком, та після вчорашнього самопочуття було препаскудне. Він ніколи не матюкався, але тут зробив виняток, коли побачив, о котрій годині його підняв товариш. Від стіни до стіни ішов Петро в напрямку туалету. Один крок через поріг зміг привести його до тями – під ногами був справжній потоп. Додік вдруге почув “ласкаві” слова в свою адресу. Сніданку йому не бачити. Ліниво надягнувши кеди і джинсову фуфайку, він так і покинув Петра з ганчіркою в руках. Проте приховати сліди перебування архаровців у квартирі перед бабцею не вдалось. Петро, хоч і прибрав туалет, та провітрити квартиру за один день було нереально. Розтоптані на килимі пельмені і пролитий кетчуп з порога кидались у вічі. Будучи людиною новітньої цивілізації, у якої обидві руки ліві, Петро і з поламаним кріслом не справився. Ковдра, якою вкривався Додік, за одну ніч так ним пропахла, що її залишалось хіба спалити як під час епідемії чуми. А ще після приїзду на бабцю чекав сюрприз у шафі – захований Васею BOSS з конспектами на ім’я Додіка. Петрові оправдання не мали сенсу. Про пакет цей він і сам був ні сном ні духом, як і про окурки, виявлені бабцею у смітнику. Неприпустимо, у них вдома курили! Огляд квартири тривав довго в надії знайти порожні пляшки чи щось гірше, по закінченні якого Петра тут же вигнали на заняття. Лафа закінчилась. Тепер бабця надовго засіла у Львові. Свобода для Петра залишилась мрією. Він знову мусив кожного дня вставати на пари, їсти фруктово-овочеві салати, вчасно приходити додому, робити покупки, заїдати десятками жуйок перегар від пива, а ще придумувати нові докази своєї незалежності перед Юзиком.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00949311256409 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design