

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12482
Рецензій:	19314

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авторська проза

Мертвий каштан

© Negin, 17-06-2008
Присвячується другові дитинства, якого, на жаль, вже не існує. Приємно ось-так сидіти на даху, відчуваючи під собою шелест пожовтілого сухого листя, вдихати його осінній аромат. Осипаю себе цим листям, заграю з ним. Хочеться зануритися у нього, стати таким же легким і безтурботно летіти, віддавшись на милість грайливого вітру. Підставляю обличчя під промені сідаючого сонця, а воно щедро розливає на мене своє золото. І я люблю це. І я насолоджуюся цим. День повільно закінчується. Попереду – довгий вечір, наповнений легким сумом. Не знаю, що примушує мене сидіти тут, вдивлятися у сусідній двір, пригадувати дитинство. Пригадувати те, що ніколи не зможу повернути. І це змушує мене відчувати терпкий сум. Я не маю сили піти, повернутися у інший бік - я прикутий. Відчуваю гірко-приємні спогади, такі святі для мене. Відчуваю тебе, мій справжній Друг. Відчуваю якийсь невловимий страх, бо не в змозі пригадати своє дитинство минаючи твою постать. Адже ми були разом. Нас було двоє. У всьому. Але зовсім скоро ти пішов так просто і безглуздо, хоча і зараз це дуже схоже на тебе. Мені дивно і незрозуміло, як міг ти бути таким справжнім і тоді, у нашому дитинстві, і навіть зараз залишатися таким же. А твій двір, куди з роками усе частіше поглядають очі, тайкома від мене - він вже зовсім не такий, і люди там інші. Я не знаю їх. У твоєму дворі, що розкинувся знизу переді мною, бачу стару похилену гойдалку. Я добре знаю її, це моя давня знайома. Зараз вона німа. Зовсім постаріла. Схилилася. Уже давно-давно ніхто не чув її гучного скрипучого сміху. Відчуваю гостре бажання потрапити у той двір, пройтися по стежці, доторкнутися до неї, погойдатися на ній, як у нашому дитинстві, почути її до болі знайомий голос. Ці звуки! Вони поселилися у мені назавжди звуками наших дитячих голосів, криками наших матусь і друзів. Я вірю, що цій гойдалці зараз теж сумно, бо зроблена вона для розваг та сміху. А поруч із гойдалкою росте такий химерний, коренастий каштан. Він так щиро розкинув свою могутню крону, мовляв: « Заходьте сюди, любі діти, ближче до мого серця, я обійму вас моїми могутніми покрученими руками. Тут вас ніхто не скривдить, ніхто не образить.» І це було так. Ми погодилися з ним і зробили в його казковому вбранні невеличку затишну хатинку. І то була казка. Ми жили у ній. А крона дерева надійно охороняла нас від усього небажаного у світі, та й була вона для нас, дітей, цілим світом. Мовчки вислуховувала наші бесіди, ігри та такі щирі і наївні дитячі одкровення. Каштан! Можливо, знаю кожний сантиметр його зелено-коричневого стовбура, знаю де прочитати на ньому потайні знаки та символи, які ми вирізали з такою пристрастю нашими «індіанськими» ножами. А матусі потім, ще довго сварили нас за ті забавки із ножами. Так далеко це тепер. Здається, що було то не зі мною, ніби просто читав колись у забутій книжці. Цього вже не досягти. Та і каштан наш зараз мертвий. Осінь у твоєму дворі. Каштан скинув пишне вбрання і стоїть нікчемний і безпомічний, як і наша стара гойдалка.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Дуже добре
© Галина Михайловська, 21-06-2008

[ Без назви ]
© Андрій Бачинський, 19-06-2008

хз
На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© В:тал:й, 18-06-2008

Згенеровано за 0.0125668048859 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Мертвий каштан

Дуже добре

[ Без назви ]

хз