Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2627
Творів: 47995
Рецензій: 92786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Півники

© ISV, 07-06-2008
- А щоб ти сто років жив та не хворів ніколи! От гадська дитина,  знову м’яча мені в города закинув! Та совість в тебе є? Чи в  твоїх батьків вона була, як тебе на світ божий пустили? Ой, наплачеться твоя мама, ой наплачеться! Та ти ж подивись, що ти мені з півниками наробив, аспид! Бідні півники ще й не прийнялись до путя, а ви  їх м’ячем! Іроди, а не діти, просто іроди повиростали! Та як  же тихо було на вулиці, просто благодать божа! Попідростали вони, півники м’ячем давить!
Хлопці слухали цю «молитву» над півниками здаля, на безпечній відстані. Всі вони насупились і мовчали – відповідати було небезпечно, бо м’яч, проскакавши по безпорадних, посаджених 2 дні тому півниках, нахабно проігнорував  паркан і  тепер лежав у полуничній грядці під вишнею.
Тітка Людка, що так несамовито верещала над півниками, була небезпечною - трофей могла повернути лише батькам, попередньо прочитавши їм, як молодшим за віком,  проповідь, а батьки, в свою чергу, прочитали б своїм чадам лекцію про ігри на дорозі, про  місця, де можна грати у футбол та про ті трикляті півники, які зловредна тітка насадила саме для того, щоб було за що чіплятися до хлопців.
А вони, якщо чесно, абсолютно ні в чому не винні. Ну хіба винен хто, що Іллюха класно тримає м’яча, а Ігор вперше за останні три дні пропустив гола на цю сторону? Ну де тут справедливість? І взагалі, тут десять років крім бур’янів над дорогою ніхто нічого не садив, і ось на тобі – просипаються хлопці позавчора, очі розтуляють від гуркоту -  а там якийсь невідомий пацан  міні-плугом їхню обочину.. того….  На город  перетворює… А потім тітка Людка з відром напівзів’ялих півників півдня по тій «клумбі» повзала, півники садила. От чесно, якби там щось путнє росло, а то – півники… Такі «квіти»- у кожному подвір’ї. Воно й на квіти не схоже, так, замість буряну росте… Ну трохи охайніше виглядає, та й все. І  про футбол вона, капосна, теж неправильно кричить. Вже забула, що її хлопці також тут у  футбола грали, коли малі були. Це зараз вони дядьки, але ж років п'ятнадцять тому грали! Це факт, Ігорів батько сам з ними грав, він брехати не буде, нащо йому? Він не тітка Людка…
А огрядна тітка все голосила над півниками, намагаючись попіднімати прибиті до землі листочки:
- Та ви ж  подивіться на цих дітей! От скажу батькам, будете завтра всі гуртом  квіти садити! Бузувіри! Сашко, мама дома?  Ану позви мені її, нехай подивиться, що ви тут натворили!
Сашко приречено зітхнув та непевною ходою зробив кілька кроків. Хлопці насупились ще  дужче – мама в  Сашка було сувора, якщо тітка Людка наполягатиме – не бачити їм Сашка з тиждень на футболі. Все, без захисту залишаються!  А триклята тітка репетувала все дужче
- Любомире, де бабуся? Зараз я їй все розкажу!
- Тю, а шо ми зробили! –вирішив не здаватись Любчик.  –ми ж не хотіли! Ну просто м’яч відскочив, та й все!
- Ото зви бабусю, та й розкажеш їй, як ти м’яча мені в города закинув!
- То не я!- Любомир  про всяк випадок відійшов на кілька кроків ближче до свого двору.
- А хто тоді? –суворим голосом допитувалась на всю вулицю тітка Людка - Хто? Я сьогодні три рази виходила, ганяла вас, щоб тут не грали?
- А де грати? Стадіон закритий, а з педухи нас ганяють! А тепер і біля двору не можна!- подав голос Сашко. – мені мама не дозволяє далеко ходити. Сказала, що велосипеда їй досить.
Почувши про велосипеда, тітка Людка на хвильку замовкла. Історія з велосипедом Сашка наробила багато галасу на кутку, нариватись на неприємність їй не хотілось, та зупинитись вона все рівно не могла – така вже порода!
-Ігор, мама вдома?
-У мене батя вдома! Покликати? – Ігор вже піднявся з обочини біля свого подвір’я . - Я зараз покличу!
Хлопці  стиха переглянулись та всі, як один, хитро посміхнулись – минулого разу спроба баби Наді поскаржитись на  Ігоря закінчилась пропозицією його батька займатись своїми справами, висловленою коректно, але таким тоном, що дискусія вмерла, навіть не розпочавшись. Його трохи боялись  і тітка Людка, і баба Надя. Інші просто не чіпали. Батько у Ігоря був  льотчиком, служив у Закавказзі, навіть воював там, за що його всі чоловіки поважали, а тітки навіть трохи боялись. Бо хто знає, що в нього в голові?
- Ну то що, кликати? -  голос у Ігоря ламався, батькові нотки прозвучали в ньому так чітко, що тітка Людка знову переключилась на Сашка.
- А ти що стоїш, де мати? Клич давай, притих!
Сашко нерішуче обернувся до хлопців, намагаючись зрозуміти, що ж робити –покірно плестись через дорогу та кликати таки когось з рідні, або ж втекти. Але часу на роздуми вже не лишилось - тітка Людка репетувала так голосно, що мамки та бабусі на всьому кутку сприйняли цей репет як сигнал тривоги.
Баба Надя, Сашкова мама – тітка Люба, а також мама Ігоря з’явились (кожна зі свого двору) практично непоміченими - тітка Людка намагалась для чогось попіднімати поламані півнячі листочки. Саме тому вона і зустріла можливих союзників тилом,  голосно проголошуючи чергову молитву над «загиблими» :
- Та що б же вам отак ручки і ніжки….
Закінчити фразу не  вдалось – питання дітей, їх наявності та стану здоров’я  було болючим (з різних причин) і для баби Наді, і для тітки Люби, і для родини Ігоря. Тому, зачувши прокльони на адресу своїх чад, всі жінки моментально втратили будь-яку солідарність до тітки Людки, загиблих півників та виховних мотивів та об’єднались у ворожий для неї табір.
І тут почалось! Тьотя Люба загнала Сашка додому, Любомир швиденько заховався за бабусину спину та шаснув у двір, Ігор демонстративно повільно пішов на подвір’я, стиснувши кулаки…
Кожен з них був страшенно сердитий на свою маму або бабцю, але як же вони хотіли залишитись! Там таке починалось!! Ні, півники  вже були забуті… Надворі стояв такий  ґвалт, такий крик! … слухати який хлопцям не дозволили. Однак хитрий Ігор тихенько відкрив кватирку у власній кімнаті, вікно якої виходило просто на злощасну дорогу, Сашко сидів за дверима у маленькому коридорчику, майже не дихаючи, а Любомир, зайшовши у двір, причаївся просто у густому винограді.
Йо, скільки нових слів дізнались хлопці того дня! Як же вони сміялись потім, наступного ранку, безтурботно ганяючи м’яча по тій же дорозі, намагаючись однак не потрапити знову по нещасним півникам та поступаючись місцем нечастим автомобілям…
Як же вони сміялись 5 років по тому, коли, перед від’їздом Сашка та Ігоря до вишів вирішили згадати дитинство, поганяти м’яча та знову потрапили футбольним м’ячем у розкішні кущі придорожніх півників…
Як же згадували вони ці півники…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

У пошуках утраченого часу

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олег Derim, 09-06-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48821496963501 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …