Бог створив людину, а людина створила тролів. Маленьких та кусючих. І вони виникали після кожного необережного слова людини. Варто лише було лайнути сусіду, як з’являвся троль. А після особливо закручених висловлювань на світ Божий приходила й повисала на людині ціла низка тролів. По вулицях ходили вже не люди, а якісь різдвяні ялинкі, увішані тролями. І боротися з ними було неможливо. А коли накопичувалася критична маса тролів, людина сама перетворювалась на одного з них. Так за якийсь десяток років після створення світу, він – світ тобто – був заселений виключно тролями. Але Бог не планував цього. А до того щоби застосувати потоп його ще не довели. Треба було щось робити. І Бог створив Пробачення, химерне створіння, яке було настільки легким (легше воздуха), що могло взагалі вилетіти поза Землю, якби не чергове Боже диво (він любив їх творити): він примусив його не просто валятися на землі, але й зробив доступним до кожного. Якось один троль знічев’я підібрав його та кинув в іншого (їм, до речі, більше подобалося кидатися камінням, але це почало трошки набридати), той же чомусь почав перетворюватися на щось давно призабуте – людиноподібне. Зрештою, найбільша метаморфоза відбулася все ж з першим… ні, вже не тролем – людиною. Оцей перший і закидав скільки міг тролей Пробаченнями. Щоправда, у відповідь він отримав аж ніяк не подяку…
Минали роки. Маленькі тролі прийняли на озброєння теорію природного добору. І вижили з них найменьші та найнепоказніші (так їм легше було ховатися від людського ока). Але й людство вигадало чарівну мережу, в якій само і заплуталося. Проте й від неї, була якась користь – тролі ставали видимими. Причому не лише для людей, але й для себе самих. Внаслідок мутацій, пов’язаних із природним добором, у деяких тролів навіть розвилося гостре почуття справедливості, яку вони вимагали, щоправда, тільки для себе...
І знову людство повстало перед проблемою тролів: хтось потрошки перетворювався на них, а хтось гидливо відвертався від цього процесу, не помічаючи, що й на ньому висить чимало тролів. А про диво Боже всі й забули, а воно все так же валялося у всіх під ногами…
(Може подаруємо один одному Пробачення, навіть якщо ми ні в чому й не винні, а? Пробачте)
