Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2660
Творів: 49663
Рецензій: 94160

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Зачепило

(Рецензія на твір: Ідіотка, автор: Михайло Нечитайло)

© Сергій Вікторович (93.175.235.—), 18-02-2016
Зачепило за живе. Точніше за віджиле. Мій батько завжди жартував: «Прожив життя, а так і не зрозумів звідкіля береться пилюка в хаті і куди діваються гроші». А я до того ж так і не зрозумів значення прапора. Так, в книжках написано, що це символ держави, що до нього треба ставитися з повагою. Все це я розумію, але не розумію, коли заради символу ризикують життям.
Як всі з мого покоління був комсомольцем. Тоді в комсомол не брали тільки тих хто мав приводи в міліцію. Якось в нашій інститутській групі проходили всесоюзні комсомольські збори. Обговорювали подвиг сільського хлопця ( нажаль забув прізвище), який загинув, рятуючи з пожежі колгоспний трактор. Зазвичай комсомольські збори у нас проходили весело. Обговорювали що завгодно. А потім сідали разом з комсоргом, до якої був не байдужим, і писали протокол, де все було так, як потрібно. Та цього разу на збори прийшла представник парткому інституту. Тут уже про футбол, або хто з ким випив зайвого не поговориш. Щоб виручити комсорга вирішив спровокувати дискусію і виступив з промовою, якою засудив дію Героя. Головна ідея мого виступу була така: «А чи варта життя купа заліза, хай і у вигляді колгоспного трактора?». Та дискусії не вийшло. Всі мене підтримали. Не буду казати як репетувала представник парткому, це теми не стосується. Але я сам собі несподівано поставив запитання: « Чого варте життя людини?».
Тодішні ідеологи, починаючи з жовтенят, вчили нас, що людське життя нічого не варте. Головне ідеї і фетиші які цю ідею ілюструють. І лізли одурманені діти, ризикуючи життям, в полум’я рятуючи прапор. Або робітники з тою ж долею ризику рятували чавунного ідола від переплавки. Коли відкрили на володимирській гірці музей Леніна, то там на мармуровій дошці був напис, що на Україні встановлено двадцять тисяч пам’ятників Леніну в більше ніж десяти тисячах населених пунктах. З точки зору прожитих літ, рятувати одного з них з ризиком для життя цілковите безглуздя. Але ми так були виховані.
Так склалося життя, що моя сестра вийшла заміж за росіянина і живе зараз під Москвою. Чоловік її страшенний шовініст зі Сталінським ухилом. Ми часто сперечаємося про наше радянське минуле. В запалі дискусії свояк видав геніальну фразу: « В радянські часи твою голову тримали в правильному напрямку. А тепер вона теліпається у всі боки». Коли читав оповідання, згадав, як було боляче, коли відпустили голову і я побачив, що існує інше життя, відмінне від того, що бачив раніше. А ще цей період співпав з тим, що мої доньки увійшли в вік, коли все заперечують. Якось, коли я патетично журив доньок за байдуже ставлення до історії вітчизняної війни, одна з них випалила: «Зрозумійте тату, для нас що вітчизняна війна дев’ятнадцятого сторіччя, що двадцятого то далека історія. І досить носитися з нею, як дурень з писаною торбою!». Як я тоді образився! Мало того що наплювали на мої псевдопатриотичні почуття (це я зараз розумію), так іще й дурнем обізвали.
До чого я все це написав. Автор в коротенькому творі заставив згадати прожите, знову звірити цінності життя, заставив знову заглянути собі в душу (хоча це ой як боляче). Від болю захотілося знайти якийсь ґандж в тексті і розмазати автора. Але, на жаль для мене, все на місці. Нічого зайвого, та й нічого додати. Так що вимушений дати оцінку відмінно.

Дякую, пане Сергію, за таку розлогу рецензію. Ви підняли дуже варте уваги питання про цінність людського життя. І в той же час людство на протязі всієї своєї історії винаходить все нові й нові ідеї та фетиші, аби поставити їх того життя вище. Частіше за все це вдається. Хоча, як на мене, вартувати життям можна хіба заради збереження іншого життя чи життів. Все ж інше з часом стирається гумкою часу з пам'яті людства. Абсолютно все. Навіть не стільки стирається, скільки просто стає історією - без вибухів у серці. Можливо, це й цинічно стосовно тих, хто жертвував у війнах життям, чи кого примушували жертвувати, але від правди нікуди не дінешся, чим би її не пробував затулити. Так, як ми сприймаємо зараз війни з монгольською навалою чи значно ближчі наполеонівські, так з часом сприйматимуться всі війни. Так, у згадках нащадків лишається повага й можливо, вдячність, але на струнах душі ті війни вже не грають. Як не гратимуть згодом і недавні, й нинішні. Не грають війни, смерті, біди, що вже казати про прапори. Факти не завжди є такими, якими ми їх хотіли би бачити, вони є такими, як є. Історії зовсім байдуже, гірко нам від неї чи весело, вона є такою, якою її створили свого часу люди і з якої випливає сучасність з невдячними нащадками.
З повагою М.Н.

© Михайло Нечитайло, 19-02-2016

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80509400367737 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …