вомбате, "А. Зланіч теж звіря, мале і кучеряве" (с) :)))
головне, друже, аби ми з вами не стали героями Деппа та Дель Торо у славнозвісному "Страху та ненависті..." :)))
АЗ
не потрібні мені частини піратів карибського моря. расчлєньонка якась:))))
до зланіча - едвардом рукі-ножиці - прикольно, але не зручно. та головне, щоб не лінчевською головою-ластиком:))))
вомбат
на мого улюбленого джоні депа - мені іноді здається_ що це не стільки актор, скільки архетипове щось. ну... таке прекрасно-своєрідне, як андрійко, чи... вомбат.
а я би без коментів автора так ніколи і не зрозумів би сенс вірша повністю:( не вкури би...
а про негатив-позитав чориниці в молоці - зірки в небі - красиво...
тупе звірятко вомбат
Тьотки, припиняйте :))) Якщо будуть стріляти, звичайно відступлю :)))
Насправді, я в жодному разі не хотів би про певні особисті речі розмовляти пафосно чи патетично, разом з тим це в жодному разі не означає, що про такі речі я не думаю, або не переживаю.
Знаєте, кишенькові злодії, аби надати пальцям надмірну чутливість, зрізають з них шкіру. Іноді, аби відчути/згадати щось таке особливе, ми також маємо зрізати певний шар шкіри, психологічних захистів, які огортають, мов слимак, перлину нашого підсвідомого. Трохи покулупавшись в своїх глибинах, мені й виплили ті чорниці. Пам*ятаю, дуже давно, років 15 назад, ми з татом назбирали в горах повну торбочку чорниць, пам*ятаю, що дома найкращі ягідки я відбирав в невеличке горнятко, а оскільки й тоді був трохи егоїстичним, то всьо розсипалось на підлогу... Не знаю чому, але це запам*яталося. Тепер це всьо мов негатив в пам*яті, мов плівка. Видалося цікавим, що якби можна то всьо було проявити - то кольори вийшли б навиворіт. Так чорниці стали б зірками... А де зірки там і Бог, і всьо інше також.
Не забувайте про своїх близьких. Це найцінніше, що ми маємо в житті. Сподіваюсь, що тут ми також іноді стаємо один одному трохи ближчими.
АЗ
Звісно, Андрій відкрив чи, краще сказати, розкрився ширше і глибше :) Означивши у одній строфі звертання і до Ісуса і до свого татка.... Андрій, очевидно, подорослішав... У такі миті ми усі дорослішаємо...
Досі ми звикли читати-спілкуватися із задерикувато-провокативним Андрієм, а він і його творчість виявилися значно просторнішими за нашу уяву. Це свідчить про те, що не можна підходити із шаблонними мірками до людей...
Щиро Ляна Килимник :)
