Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2653
Творів: 49349
Рецензій: 93988

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Якщо перевірити гармонію алгеброю

(Рецензія на твір: ТЕНІСИСТИ, автор: Юрій)

© Галина Михайловська, 04-12-2009
Пане Юрію,
почну з найпростішого. З певної "нестиковочки" в біографічних даних героїв.
Ну от дивиться самі: Вітьку 58. Коляну, певно, десь стільки ж. Тоді 12 років назад, коли померла його мати, йому було 46. Він найстарший з п'ятьох дітей. То, певно, його мати вийшла заміж молодою, якщо встигла стільки діточок народити. Скажімо, народила першого в 20 років. Тоді на час смерті їй було 66 років. Добре, накинемо трохи. Хай 70. І де ж тут старенька, що може тільки мовчки чекати смерті на своєму диванчику?
Сільська жінка в 70 років ще працює. На ній ще тримається вся родина. Вона не потребує догляду. От до мене вчора завітала героїїня мого першого оповідання, Романівна, з села. Приперла на собі лантухи з овочами. Їй за 70. А її сестрі Мурочці, теж моїй героїні , далеко за 80. Та прихворує. Але ще порається на городі, в хаті, і вирішує сама всі свої проблеми.
Ніколи, мабуть, не забуду ще одну сільську тітку (ну, не можу сказати "стареньку"), десь теж добряче за 70. Ця зранку взялася копати грядки біля хати. Коли півгороду перекопала, нарешті розігнулася і з подивом зауважила:" Ти диви - спина болить.... А що ж воно буде, як старість прийде?"
Звісно, різні люди, різні фізіології. Але ж Ви наголошуєте, що Ваша героїня померла від недогляду, від недостатнього пілкування... Незрозуміло, нащо воно їй здалося?
Нестиковочка друга. Ця жінка повинна була мати сталевий характер - сама підняла п'ятьох дітей! Вона звикла сама приймати рішення. То чого ж вона дозволила. щоб її кохані діти судилися через неї? Чому сама не вирішила, з ким їй бути? І чому зголосилася на ідіотське рішення суду? Адже зрозуміло, що треба доживати з дочкою, а не з невісткою, якщо маєш дочку. Неможливо жити разом і не посваритися. Але рідна кров - то справа інша. Дочка і матір і образяться одна на одну, і вибачать одна одній. Невістка ж не вибачить ніколи....
І тут хочу вже висловити одну крамольну думку - а чи була та старенька таким от невинним створінням? Чому вона власне писала на стіні імена своїх дітей, а не написала їм листа? Не подзвонила? Не хотіла скаржитися - не треба. Сказати, мовляв, скучила, хочу погостювати. А там вже вирішити, як далі змінити обставини на краще. Та справа в тому, що старість - не радість за будь-яких обставин. І, якщо людина, старіючи, змінюючись, не зуміла вчасно відповідно змінити свій світогляд, свій спосіб життя, вона буває нещасна, хоч як би прпо неї не пілкувалися. А ті, хто пілкуються, відчувають це, і почуваються винними, що не можуть повернути рідній людині її 20 років.
Звісно, це не випадок невістки з Вашого оповідання - та просто монстр, без серця й сумління. Оті шокуючі подробиці, що Ви їх знайшли, оті слова на стіні, під килимком, розкраяли серце не тільки синові, а й читачам.
Тільки -Ви вже, пане Юрію, пробачте мою прискіпливість :) - тут теж трохи не виходить, з датами. Похорон був восени, через півроку після ухвали суду. Тобто, оті тортури холодом, що їх вигадала невістка, припали саме на весну й на літо. Тож опалення було не так вже й потрібне.
Ще незрозуміло, де мати жила до цього. Адже молодшому синові теж повинно було на час її смерті бути років 30-35, то ж навряд, що він оженився щойно. Дочки теж не вчора заміж,. мабуть, пішли.
Тут з датами можна трохи попрацювати, чи завуалювати, - не в цьому річ. Я чому причепилася саме до того, що пов'язане з віком? Бо Ваше оповідання, сильне, яскраве, є таким, що тяжіє до традиційного погляду на проблему старих батьків.
Але ж - часи змінилися. Людство старіє. Старіє і наша нація. Вже сьогодні виникають ситуації, коли людині середнього віку доводиться доглядати два покоління старих - батьків і дідів-бабів. А в цієї людини ж свої діти, може, й онуки. Цілком нові відносини - відповідно має змінюватися і проблематика. Так мені здається.
Суспільства патріархальні вирішували проблему, як бути зі старими одним чином, урбаністичні суспільства вирішують по-іншому. Мій однокласник, що живе за кордоном, не розуміє, коли я плачуся йому про свої проблеми зі своїми старими. Його мама у будинку пристарілих. Він запевняє мене, що їй там значно краще, ніж було б вдома, хоч би як він не старався її доглянути. Може, це так і є. Але це не наш шлях. А який наш?
Тут багато питань, і не відмітаючи традиційних відповідей,.до яких я відношу першу частину Вашого оповідання, я все ж таки скажу, що, мабуть, на часі шукати нові підходи до цієї вічної проблеми.
Що ж стосується Коляна - тут Ви справжній новатор. Рішення, яке Ви підказали цьому своєму героєві, нестандартне, але, на мій погляд, єдине вірне. Він був дурнем три роки тому, коли вирішив, що можна купити жінку за гроші. Можливо, він був дурнем все своє життя. Але тепер він нарешті вчиняє правильно - звісно, для себе. Моральності в нього від почутого не додалося, на жінку й доньку йому начхати, хоча, певно, голими-босими їх не залишить. Але він второпав,що як він вже прогавив свій шанс кохати ійбути коханим, то нема чого й ловити. А, може, ще й задумається над своєю системою цінностей - переглянути своє життя ніколи не пізно.
Мабуть, непереконлива моя рецензія. Такі речі треба доводити не в диспуті, а художніми творами, де було б сказане те ж, але не так :).
Але за цю проблему мені, наприклад, страшно братися - надто болюча. Може, у Вас вистачить сміливості колись поглянути на неї й під дещо іншим, нетрадиційним, кутом.
З повагою, Галина М.

Всі зауваги доречні. Навіть для мені самому вони більш цікаві і потрібні. Тут така історія, що звичайним мірилом (математичним, "натовкти пику", піти до сусідів, дім людей похилого віку, зателефонувати, хай на Паску, інше свято і спитати про маму) не міряється.
Добре, що у вас виникає питання, чи могло таке бути. Як правило,ви це знаєте, в житті ще гірше, не все люди розповідають друзям.
Так само відомо, що на старість людям душевні рани набагато болючіші. Не раз ви чули від старих людей "де та смерть, чого не прихидить? Нащо така житка?" не виключено, що мати просто захотіла померти сама, коли закінчилося сімейне щастя.
Але повторюсь, ці думки не притулити в даний твір. Краще, хай вони виникають у читачів.
Завжди з повагою,
Юрій.

© Юрій, 05-12-2009

Завжди добре, коли запитання залишаються. Це ж не інструкція, не проповідь. Внутрішніх протиріч краще щоб не було, а запитання хай залишаються - щоб читачам було де з Вами співпрацювати :). Та, може, тих протиріч і немає, пане Юрію. Просто це для мене тема , на жаль, близька, отож і влізла з заувагами, може, й недоречними.
Ні, героїв там більше не треба, як на мене.
З повагою, Галина М.

© Галина Михайловська, 04-12-2009

Дякую вам за ваші думки. Мабуть, добре, коли є про що говорити. Я й сам бачу, є багато питань по ходу твору. Тільки не можу зрозуміти - добре це для твору чи ні? Композиційно, щоб висвітлити всі проблеми цих героїв не досить. Вводити інших – тоді це не теніс. Там грають двоє. Є ще суддя – в даному випадку це Бог-дзвін.
Син не розкаже правди, бо не хоче і боїться традиційно розказувати правду юристу. Юристу ця правда не дуже треба, бо з одного боку він не хоче ятрити душу колезі по тенісу і бізнесу, втрачати клієнта,а з другого - думає над своїми проблемами.
Отож, як все відбувалося насправді з мамою і чия там вина - невідомо. Чи потрібно все встановлювати – не знаю.
Ну, а те, що читачі задумаються над головною темою – старість, як її доживати, як бути з дітьми, без дітей – для мене головне. А висновки хай кожен робить свої.
Завжди з повагою,
Юрій.

© Юрій, 04-12-2009

Тема дзвону - це гарна думка. Я її і так наче не забувала, коли читала далі. Але посилити однією-другою влучними фразами буде не зле.
Може, мені не вдалося пояснити своєї думки, але я б, наприклад, не стала засуджувати сина. Він і так картає себе 12 років. А, власне, за що? Він же хотів насправді взяти мати до себе? Хоча було б їй краще в нього - теж питання...
Я б хотіла побачити (сама писати боюся, от правда) колись і оповідання з поглядом немов би з іншого боку. Як зробити так, щоб твої діти не почувалися винними через тебе? Бо - це вже з власного гіркого досвіду - зробити щасливою людину, яка сама не вміє бути щасливою в старості - неможливо. Що не роби, а будеш почуватися винним - що тобі менше років, що в тебе вільніші рухи, що краще бачиш, що легше дихаєш. Що з цим робити?
Я чому кажу, що ситуація змінилася. Раніше люди не доживали такого віку,бо були неподолані інші хвороби. Страшні для тіла, але не зачіпали розум, пам'ять. А чи не в пам'яті живе наша душа? Хіба ми не є те, що пам'ятаємо, те, що пережили?
Ваша ж героїня ще наче з інших часів - вона постарілася тілом, а не розумом і душею. На жаль, тепер все частіше трапляється геть інше. І як бути з цим, новим, шо приніс нам прогрес? Доглядаючи своїх батьків, які вже не впізнають тебе, як не замислюватися над тим, як зробити так, щоб цього не довелося переживати твоїй дитині?
Оце проблематика, що, з моїх спостережень, витісняє традиційну. Кусень хліба, ковдра - цим мало хто не поділиться зі своїми старими. Поділився б і душею - так неможливо ..
Але, звісно, все це роздуми, мабуть, до зовсім іншої теми іншого оповідання. Не сприймайте, як критику. пане Юрію. Просто наболілу тему Ви зачепили. Може, і сама щось насмілюся написати, за Вашим прикладом...
З повагою, Галина М.

© Галина Михайловська, 04-12-2009

Дякую, пані Галино. Дуже багато питань, на які і в мене немає пояснень. Про алгебру. Можливо, треба й прибрати деякі точні дати й дані, щоб читач менше думав про математику.
Чесно вам скажу, не для виправдання, а для уточнення творчого процесу, історію цю розповів мені мій знайомий тренер по тенісу. Він навіть дещо й молодший. Я чомусь вирішив не змінювати дати, хоча можна було б підкорегувати.
Зрозуміло, що мати померла не стільки від холоду, скільки від того, що зрозуміла - її життя закінчилося, коли діти стали не потрібні один одному через неї. Ще більше поглиблювати цю тему дуже важко, бо немає кому про це розповісти. Син зацікавлений себе обілити.
Я теж коли почув розповідь товариша, теж хотів кричати, а де ж були сусіди, родичі - це ж село. Неправда, в селі важко заморити голодом чи холодом. Пішла до родичів - і живи в них.
З іншого боку, може хай читач сам задає ці питання, не вірить автору, сумнівається в правдивості, рахує роки, перевіряє своїм досвідом викладене.
Другий персонаж - це теж мої знайомі ,тенісисти в тому числі, які на грошах втратили розум і вирішили, що вони можуть все. Протверезіння приходить рано чи пізно.
Спасибі вам. Запитаю у вас поради, хочу посилити тему дзвону, який пробуджує у нас душі каяття, роздуми. Чи не буде лишнім, коли ще десь підкреслю, що на розповідь сподвиг дзвін? Чи досить і так?
Дати зараз передивлюсь і підправлю.
Завжди з повагою,
Юрій.


© Юрій, 04-12-2009

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85780000686646 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …