Кайфувати від власних твоірв - це святе. Я теж кайфую. Іноді. День, найбільше - два.
Як говорити - це право кожного. Я кажу "похожий", "которий", хоча за всіма правилами треба "схожий" і "котрий".
Ну що, ж на все Ваша воля. Останнє слово - завжди за автором. Все одно вірш хороший.
Дякую на добрім слові. Радий, що Вам щось сподобалося. Так само дякую п. Миколі. Більшість Ваших порад вважаю небезпідставними. Проте, повірте, я ці всі деталі бачив і сам. І залишив так не тому, що лінь було шукати щось інше, а тому, що в мене на все це є своя логіка. Ну, наприклад, слово «обіцянка» я завжди вимовляю тільки з наголосом на другому складі, і в пропонованому варіанті вірш для мене звучав би штучно. А пишемо ж передусім для себе! А те, що в останній строфі збитий ритм, здається мені хорошим спецефектом. Не думаю, що варто наводити аргументи щодо решти. Та й не в деталях річ. Якщо вірш органічно сприймається як цілість, то всі претензії до техніки автоматично втрачають сенс. Це так само, як коли подобається жінка – чи варто тоді робити розбір деталей? А я, зізнаюся, кайфую від власних віршів. Інакше якого біса їх писати? І ця втіха для мене – найперший показник правильності форми й змісту. І цілком природно, що те, що для когось є ілюзією ідеального, для іншого такої ілюзії не створює.
Словом, дякую за Ваші думки і доброзичливість.
Р. К.
