Поки писала Вам відгук на перший допис, Ви вже встигли надіслати другий. :) Дякую Вам ще раз! Безмежно-безмежно!!! Подумаю над тим, що Bи сказали. Справді, дуже і дуже приємно.. :)
Сонечка Вам і блакитного безхмарного неба над головою, дорога Любо! :)
А я побігла думати. :)
О, Любо, дякую Вам ще раз. Може, і для Вас ці прогулянки стануть ліками для душі? Знаєте, коли відчуваю, що в житті настає якийсь такий застій чи просто засиджуюся на доному місці одвго, душа почанє рватися за новими враженнями - а найкраще вдається тамувати її спрагі, як ото Ви влучно сказали, саме мандрівками чи просто прогулянками - думки тоді налаштовуються на зовсім іншу хвилю - і тоді, наче стаєш начебто якесь радіо, що вловлює на ультракоротких хвилях і високій частотності потаємні сигнали..
Дякую Вам, солодка Любо, і гарного Вам літнього дня - адже незабаром буде магічний день літнього сонцестояння! :)
І ще одне - Вам ні в якому разі не треба ніяковіти від похвали. Тому що це не перебільшення, це справедлива оцінка Вашої праці, Вашої творчості. Просто спокійно і впевнено сприймайте себе такою, як Ви насправді є - талановитою, чарівною, дуже чутливою і дуже красивою жінкою!!!
Насправді - ні в якому разі не треба себе применшувати, зайва скромність непотрібна. Вам Бог дав дуже багато - і Ви дуже багато маєте зробити. Тому це не похвала - я стимул працювати і далі, робити те, що Ва м написано там, вище...
Віко, будьте завжди собою - сонячною і красивою!
І передавайте людям свої почуття - світ стає добрішим і світлішим- завдяки Вам!
І це - правда!
Відгук мені не пишіть - просто подумайте пр те. що я написала.
З любов"ю - Л.Д.
Тепер розумію, звідки такий чудовий настрій. Дуже рада за Вас, Віко, що можете отакими мандрівками втамувати спрагу своєї душі. Треба й мені перейняти у Вас досвід - піду блукати львівськими вулицями...
Гарного Вам настрою, сонячна моя!
З приязню - Ваша Люба.
Дорога Любо, Ви стільки гарних слів написали, що я аж знітилася - не надто звикла до такої похвали... лиш би не зазналася після цього... :) Може, навіть і не уявляєте собі, як мені дуже-дуже радісно, що Вам мій вірш до душі. А що йому передувало? Ну, гадаю, щось отаке находить на мене останнім часом, що багато думаю про "речі останні", може, це ще на мене впливає отак свіжа червнева погода.. не знаю, але ще недавно випадково потрапила на одне місце... Спробую описати, бо якось навіть слів не вистачає передати свої враження. Маю інколи такі свої "заскоки", що кидаю все і йду мандрувати, оскільки дуже люблю прогулюватися пішки, можу інколи за день находити багато кілометрів. Так от, якось то йшла-йшла і опинилася біля старого цвинтаря, яким і закінчувавався старий квартальчик на околиці Праги. Цвинтар було обгороджено білими стінами, вздовж них мов на сторожі височіли кремезні липи.. щойно розквітлі, розкішні липи.. це місце мене заворожило: так тихо, так мирно, як у раю... А за західною стіною - простір! чистий, осяяний... сонце вже сідало за лісистим пагорбом, своїми променями озолотило верхівки лісу, скелі, і соковиті луки, що простягалися по схилах пагорбів, шипшиновий розквітлий чагарник, цвинтарну стіну і липи, що від них віяло так млосно-духмяно - і я просто оніміла...
Ще раз Вам безмежно дякую, Любо! Щасти Вам!
