Не знаю що сказати, шановна Ольго Василівно, не знаю. Передусім – дякую за увагу. Поважаю "класицизм", як Ви, напевне, встигли помітити. Але він для мене - не сухе наслідування якихось форм, а щось більше, напевне - настрій. Можливо - проста, ясна форма. А може - ще щось. Та світ розвивається і в оточення входять різні нові слова і поняття, які досить вичерпно пояснюють щось те чи інше. І відмовлятись від них свідомо заради якоїсь надуманої чи соломіць притягнутої форми, тільки тому що вона класична, чи яка інша за канонами, буде не зовсім недоречно. Це – обмежувати себе. А обмеження в творчості – завжди штучне і шкодить в першу чергу авторові. Як то кажуть: для митця немає заборонених форм, для поета немає заборонених слів. І що таке класицизм саме у цьому віршеві? Це, скоріш за все, Ви маєте на увазі простоту вислову, традиційність образів, які й дозволилиВам віднести оцей вірш до вищеозначеної катгорії. Але це ще не класицизм. Український класицизм знає і набагато складніші форми. Просто це простий, ясний, короткий вірш, написаний мовою мого оточення. З використанням деяких новітніх іншомовних слів і понять. І для мене тут немає критичного кровозмішування форм. Навпаки – використання іншомовних слів, які вже досить міцно вросли в сучасний побут, додає деякого нового бачення. Хоча, нічого абсолютного нового тут, звичайно ж, немає. От, приблизно, коротенько і все. Хоча, цю тему можна розвинути на сторінок декілька, як мінімум.
А що таке отой можернізм я – невіглас – також не знаю.
З повагою за вашу увагу - Т.
© анонім, 07-09-2006 |
