Отож, пані Оксано, відвідав вказану адресу і вірш прочитав. Так в нім же зовсім інші акценти! Це скидається на картину художника - реалістичну і чисту. Там гарний сайт, але на все просто немає часу. Бажаю і далі насолоджуватися чистою красою і природи, і людських взаємовідносин ! З повагою М.Ц.
Любий Миколо! :)
Після твоїх чарівних сонетів, виставлених на форумі ГАК, будь-які протиріччя зникають :) (а чому їх тут нема, до речі? мусила умикнути на севаму, мо' і автора також? ;))
Маю віршика із цицею (і не тільки віршика) http://sevama.uaforums.net/--vt613.html
О.Я., sevama
Люба Оксанко! Ти не зрозуміла – я ж не проти цього слова, а тільки за бережне поводженням з ним! Щоб довести, що я підтримую також і гумористичне трактування, подаю свій жарт.
Таке привиділось мені:
Як слово «перса» в однині?
Ти – амазонка. Як в’юнок,
Поставою – хмільницька…
Відомо – перса у жінок…
А в амазонок? Цицька!
Хто ще мало знає про амазонок – пошукайте в мережі… не пожалкуєте.
Веселих свят! М.Ц.
Шановне панство !
Мій відгук може бути сприйнятий неоднозначно, і слава Богу, що кожен нині має можливість вільно висловлювати свою думку - щось я почала із занадто великим пафосом...
Я ось про що:
Слово "цицьки" у однині родового відмінку вживається в українській приказці "жаба цицьки дасть", яка вивчається, до речі, у школі ;)
Миле слово "циця" .... мммм.... таке рідне і любе, що будь-які епітети є замалими для нього! :)
Є зображення богині плодючості із безліччю циць, чи персів (кому як миліше).
Михайлів вірш є доволі чистим і ніжним. Він ніде не перейшов межу. І судити його за наші (ваші) думки, пане Миколо, передчасно :)
До речі, Михайле, плакати чи робити страшні очі, розказуючи дітям, що їхні матері вигодовували їх цицями, цицьками чи персами саме пора, бо більшість матерів вигодовують дітей із пляшечки штучною сумішшю...
Пане Михайле! Це ж Ви написали у відгуку, що Ваша дружина "відреагувала нормально" на вірш, тому я так і відповів, а не ідентифікував героїню вірша з дружиною. Справді, дискусія себе вичерпала. І вона потрібна була не стільки для нас, як для молодих авторів. Вони вже самі визначаться - що краще в подібних ситуаціях. Один із них, швидше за все - людина талановита, не так давно подав на сайті вірш, де шукав Істину під спідницею. Крім мого короткого зауваження, цей вірш не отримав жодної рецензії. Як я зрозумів - це теж один із засобів означення "межі". Може, і більш ефективний?
Веселих свят! М.Ц.
Пане Миколо, при всій повазі до вас, я сумніваюсь, що є смисл в подальшій дисуксії. Ну що мені, доводити, що я люблю свою дружину? Чи пояснювати вам азбуку, зокрема що ліричний герой і автор - це різні речі? Якщо ций вірш - це мій наїзд на подругу, то Микола Хвильовий вбив власну матір (див. його повість "Я"). Треба просто звикнути, що ми не є універсальним критерієм істини, що наші суб'єктивні вражіння від твору - то не більше, ніж наші суб'єктивні вражіння, що на колір і смак товариш не всяк. Тобто дякую за рецензію, мені надзвичайно цікава ваша думка, я її приймаю, але я її не поділяю. Як і не вважаю, що ви чи хтось іще повинен поділяти мою.
Пані Магадаро! Пане Андрію! Пане Коко! Шукаймо Істину! Чому ми повинні рівнятися на бруд, який є в Інтернеті? Про цензуру - її вже ніколи не буде і кожен вибирає собі все те, що йому смакує. Тепер про вірш Михайла. Якби не останні рядки - вірш сприймається як гумористичний, але ж "наїзд" на подругу... Ну добре - нехай і вона сприйняла це як гумор. А що їй залишалося? Вести "чужу війну"? Так більшість жінок значно розумніші, ніж чоловіки це уявляють. В таких делікатних випадках жінки просто промовчать.
Шукаючи Істину, хотілося б висловити свою думку відносно того - що я хочу побачити-прочитати на сайті. Перш за все - майстерне оспівування Прекрасного. Щоб можна було зайти на сайт як до квітучого саду і відпочити в ньому, подихати свіжими подихами молодої поезії, пройти гарними алеями, створеними досвідченими поетичними "агрономами" , до яких я відношу і пана Михайла, між іншим. Сам я люблю і поважаю гумор, пишу пародії, але до серйозної поезії моє відношення висловлене в одному з сонетів, який закінчується так:
Моя поезія - цнотлива, щира Панна,
Не завдає, лише лікує рани.
Цитувати себе не вважаю нескромним - адже ми всі розміщуємо тут щось своє. Висловлюючи свою думку, маю надію отримати підтримку і розуміння як відвідувачів сайту, так і "студентів-ГАКівців".
Шануймося! М.Ц.
Миколо, я Вам, як дівчина з села (до речі, щойно на полі картоплю сапала), скажу, що і мені спочатку було неприпустимо сприймати вірші Карпового такими, якими вони є - через ті ж традиції, про які Ви говориили. Проте, у Михайла не виходить це вульгарно, а просто гарно. Ми самі створюємо традиції, заборони, культуру і т. д. І ми самі ж зробили слово "цицька" сором'язливим і обділеним увагою. Бо просто сказати "груди" - це ж зовсім не те, "перси" - персидський вітер завиває, а наше, українське - "цицьки", чому цього слова соромитися? Чому його віднесоно в ранг образливих? Не розумію. До всього ж, Михайло нічого страшного з цицьками не робив, а просто пофантазував на тему. :)
Ось наприклад, "Жінка з цицьками, мов величезні соковиті яблука, бігла з гірки до берега річки. Цицьки танцювали у такт бігу. Мені здалося, що ось-ось і вони обірвуться, нече з яблуні яблука обтрушені, і покотяться прямо до моїх ніг..." Чи не краса?
Не слово створює атмосферу, а його застосування чи то подача.
нє, якось так згущені тут фарби, що просто слів нема.. чи є? от зараз спробую: особисто я не бачу нічого поганого у вірші. особисті преференції щодо звучання/слухання/асоціацій із певними словами - це лише вподобання і більш нічого. в літературі не може бути нелітературних слів, як і не може бути нелітературних тем. не про те йдеться, щоби всі матюкались наліво і направо, а про те, щоби люди не боялись казати те, що думають, бо це важливо.
і, зрештою, нехай відповість сам Михайло, але я не думаю, що він цей твір писав, як заповіт нащадкам чи там "свій слід у поезії". він розважався. як на мене - дуже якісно і дуже позитивно. звинувачення у моїй аморальности не проходять - я не матюкаюсь(принаймні досі) у своїх творах. я вважаю, що цензура Не Може Існувати В Жодному вигляді, а надто в інтернеті.
словом, розмова ні про що і сильно згущені фарби. кажу це з абсолютною повагою до Вас, п. Миколо. сприйміть все це не так особисто. це класна річ. як на мене і ще на думку кількох читачів, як мінімум. окрім тих, у кого алергія на "непоетичне" слово.
З одного боку, я з вами дещо погоджуюся :)
Але з іншого - ну погляньте, хіба на Карповому світ клином зійшовся ???? У Мережі гуляє стільки усілякого порно, що, я ВАм зізнаюся, прийшла вже пора ділити порно на те порно, котре можна показувати дітям, і те порно, котре в жодному разі не можна показувати ані дітям, ані дорослим.
Пані Магадарочко! Я хочу, щоб Вас же поважали, щоб не робили цинічним те, що притаманне жінкам, бо, поступившись чимось меншим, ви будете писати "Чужі війни" і проливати сльози над бідною дівчинкою. Всім шкода маленьку і незаслужено позбавлену справжнього дитинства дитину, не задумуючись про тих, які "воюють" між собою, відстоюючи кожен власну вседозволеність.
Пане Михайле! Ми всі, і в селі, і в місті, смоктали цицю, але переважна більшість ніколи не дозволяє собі цинічно поводитися з нею. До чого призводить вседозволеність - уже бачать всі. Дуже добре, якщо Ваші діти виростуть такими, якими Ви хочете бачити їх. Де проходить межа - визначати Вам, але тільки всередині Вашої родини. Хотілося, щоб наші потомки були вихованими, щоб вони мали тонке відчуття гумору (зараз воно на рівні нижче пупа), щоб були здоровими. Банальність? В математиці є поняття ГРАНИЦІ. Ось до цих банальностей, як до ГРАНИЦІ, ми і повинні іти. І якими ми і наші потомки будемо - вирішувати суспільству. Приводячи приклад села, я не мав на увазі сліпого копіювання і наслідування досвіду наших предків, але безглузде нехтування ними - це теж нерозумність. Мабуть Поет більше, нііж Поет, не тільки в Росії. Якщо ми беремося віршувати, то давайте спокійно, без сварок, розберемося - що "...не однаково мені..", використавши слова Т.Г.Шевченка. Інакше все, навіть найталановитіше, створене нашим поколінням, буде відкинуте нашими ж потомками як таке, що створювалося "трупами". Я нічого не додумую від себе - читайте сайт!
Дуже не хотілося б якихось сварок на порушену тему - адже ми шукаємо ІСТИНУ ! Насамкінець дозволю собі зацитувати самого себе (це моя мініатюра, де назва ледве не забільша вірша, а чому не епітафія - не для цього тексту):
Надпис на могильній плиті філософа
До Істини у сумнівах важких
він шлях шукав, але втекла мета,
бо наслідок зусиллів копітких:
і шлях знайшов, та Істина - не та.
Шануймося! М.Ц.
Пане Миколо, я, на жаль, забув вас попередити під час нашого знайомства, що я народився по інший бік тієї умовної межи, яку ви мене закликаєте не переходити. Моє дитинство пройшло в місті, де ніхто тисячолітніх традицій не дотримувався. Без краплі сорому зізнаюсь, що я звик матюкатись при жінках і дітях, які нас читають і слухають. З особливим цинічним задоволенням я це роблю в товаристві тих дітей, які досі думають, що жінки, які нас читають і слухають, годували їх персами. Тоді я, гидко гигикаючи, розкриваю цим діточкам очі: не персами вас годували жінки, а... далі я роблю багатозначну паузу перед Самим Страшним Матюкливим Словом... ЦИЦЬКАМИ! Так-так, діточки, саме цицьками! Дізнавшись це слово, діточки змінюються докорінним чином. Вони стають такими ж нахабними та цинічними, як я, і ідуть навчати слову "цицьки" інших ангеликів.
А якщо серьойозно, то я не розумію, при чому тут моя "сміливість". У віртуалі взагалі важко бути сміливим, бо написання чого завгодно де завгодно не пов'язане ні з яким ризиком. А "цицьки"... слово як слово. Читав свій вірш дружині і сину (4 роки) - зреагували нормально. Навіть сміялись (хоча син, мабуть, мало що зрозумів, і сміявся тому, що я, читаючи вірш, трохи кривлявся - ексклюзивно для нього).
Щодо Венери Мілоської, то тут ви праві. Не треба їй нічого приліплювати. Але якби я був скульптором, я би обов'язково зваяв би статую жінки з чотирма цицями... пардон, персами. Виключно через свою любов до прекрасного. Але я не скульптор, то доводиться так. Словами.
Пане Миколо, я би з Вами погодилася, певно, колись, але не зараз. Бо раніше усі вірші писала з того боку - а що буде, якщо мої вірші потім прочитають батьки чи мої діти? Що вони подумають про мене? Але потім зрозуміла, що нічого поганого в цьому немає. Поезія - краса і милозвучність. Варто акцентувати увагу не на якихось неприпустимих речах чи висловах (хоча, тут можна довго сперечатися - вульгарним чи забороненим "цицьки" зробили самі дорослі, бо діти у мами просять "цицю" - не щось інше, а "цицю"), а на позитиві. Від кожного залежить - як подаси, так і з'їдять. :) Межу створюють люди. По іншу сторону паркану це слово закинули даремно. Михайло мене цим віршем у цьому переконав.
