Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48897
Рецензій: 93596

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Публіцистичне есе

Поминальні свічі: роздуми про національну ідею

© Ольга Мігель, 01-12-2007
  24 листопада 2007 року президент закликав українців по всьому світові о 16:00 запалити у вікнах по свічці в пам’ять жертв голодомору. Це була не просто його забаганка, не просто символічний акт. Це було єднання народу як єдиного цілого, справжньої нації, яка можливо іще на рівні підсвідомості, але вже чітко бачить своє національне «Я». Бо в той вечір свічі горіли у вікнах майже всіх квартир, цим слабеньким, але дружнім світлом проганяючи тіні рабського минулого. Кожен з нас як та свічечка: один вогник у темряві світить слабенько і лячно, але гуртом, всі разом, ми не боїмося нічого. В ту ніч палали не свічки на підвіконнях, палали серця людей, яким була не байдужа доля цієї країни. Це лише перший, але впевнений крок на шляху до пробудження українців як сильної нації.
Що ж треба зробити, аби ті, хто так довго стояли на колінах, що вже звикли до цього, нарешті піднялися, плюнули в обличчя своєму «комплексові необхідності хазяїна» і перетворилися на ту справжню силу, якою вже давно мали б бути? Зараз дуже популярною стало таке словосполучення, як «національна ідея». Кожен політик (особливо перед виборами) починає старанно і наполегливо її шукати (ех, їхню енергію, та в мирних цілях!), і кожен знаходить щось своє, особливе і унікальне, хоч на конкурс відправляй! Він малює її з золотими крилами, підносить до небес, годує нею народ замість хліба (який все дорожчає і дорожчає, тож і замінюється національною ідеєю). Коли ж вибори проходять, золотокрила чудодійна красуня, яка самим своїм образам казала «Смех и радость мы приносим людям!», делікатно викидається у кошик для сміття свого ж творця або, у кращому разі, ховається про запас до наступних виборів (щоб нову не вигадувати).
То як же бути простим смертним? Бо національна ідея це, звісно, дуже смачно, але якщо одну її лише і їсти, то, як і будь-який делікатес, вона швидко набридає і от перегодований національними ідеями народ розумію, що хоче хліба (видовища йому в цій країні і так, слава Богу, вистачає)! Тут то і починаються проблеми, бо всі так захопилися національними ідеями, що хліба нема, так само, як ковбаси, сала і особливо ГРОШЕЙ! Ні, воно то, по суті, десь є, але для народу – нема, йому і національної ідеї вистачить.
Що ж робить у цій ситуації народ? Як завжди: мужньо, патріотично, піднесено складає лапки і пищить собі під носа традиційне: «Ну шо ми можемо?!». От тому то ми нічого і не можемо! Мабуть, національних ідей наїлися, то й розжиріли! А все, здавалося б, так просто: елементарно навчитися поважати себе як народ і як особистість, позбавитись клятого комплексу «хохла - меншого братика»! І тут вже не поможуть політики, бо їхня справа – в Раді битися, а не народ до духовності вести!
…і саме тут ми й палко цілуємось з глухим кутом, бо немає у нас того, хто міг би схопити суспільний слабатський характер за патли, вдарити лобом об коліно і крикнути: «ТИ, ДУРНУВАТА РОЗМАЗНЯ, ТИ БУДЕШ КОЛИСЬ СЕБЕ ПОВАЖАТИ, ЧИ НІ?!!!». Та ще й зробити це так, щоб в голові дійсно щось перемкнулося: «А й справді, коли я себе почну поважати? Пора б уже, давно пора! Ех, перестану тільки скиглити, піду робити щось, «Та й покажем, що ми, браття, козацького роду!»!».
Ось, любі друзі, і вся хитрість національної ідеї! Не треба нам казочок про заморські чудеса, бо побачать ті європейці, як ми насправді живемо, то в Євросоюз нас до японського Різдва не пустять! Не потрібно нам на п’ять зірочок євроінтеграції дивитись і пропихуватися в Євросоюз на правах бідного родича. Треба спочатку свої власні зірки запалити, у своїй хаті підмести, тарганів потравати, паляницю на стіл поставити та й до себе запрошувати в гості, а з гостями розмовляти на рівні! Ось що має бути нашою національною ідеєю!
Перший крок ми уже зробили: почали всі разом усвідомлювати себе народом, запаливши свічки у пам’ять про наших вбитих страшною смертю – голодом – братів. Ми себе усвідомили, тепер лишилося навчитись себе поважати. А чи зробимо ми наступний крок залежить не від сусідки баби Моті, не від електрика Тютькіна і вже точно не від політиків. Залежить це тільки від нас.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Може, не там Європу шукаєте?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 04-12-2007

Українці чи українці?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Кусков, 01-12-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78795886039734 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …