Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49012
Рецензій: 93658

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

На передодні СВЯТА в Улючі, що над Сяном

© Василь Шляхтич, 12-05-2021


Травень на добре за домовився на весняних краєвидах мальованих сонцем, яке з за хмар промінчики посилає на весь світ не оминаючи нас тут, де ми.
Втішаються діти, але також я і ти і всі ті, які хочуть жити, Великоднім Часом, який завітав до всіх нас. Цвітуть сади солодким квітом, співає птах, який свій шлях вписав нам своїм співом у ті наші весняні дні.
Буває, що і я хочу разом з ним співати Воскреслому гімн. І співаю.
Співаю словами рідної землі закодованими у серці і в душі.
Співаю пісні почуті від тата і мами. Вертаю до втраченої Вітчизни вживаючи архаїзмів, які кусають нашу українську літературну мову.
Знаю, що є люди, які не приймають її. Все таки вірю, що і вони зрозуміють, що сини України розсіяні по всьому світі, щоб жити вживають мови свого села, свого регіону як я свого Надсяння…  
Таким чином усім вам пригадати хочу вартість батьківської любові до рідного, яке завмирає. Колись кожне село своїм жило і свою вартість дарило на інші села.
Нині, коли ми в чужині, коли наше я там, в нашій землі співає пісні нових хвиль, я, син рідного Улюча, я Василь вертаю в пам'ять предків, які залишили мені тут в чужині свій стиль. Свої мене розуміють. Розуміють сусіди, бо знають, що я син Бескидів, син Надсяння, де мова наша, як роса рання розкидала перлини забутих нині слів. Тому думками власне лечу там і бачу, як плачуть руїни церков, попелища сіл, цвинтарі, де поодинокі могили говорять, що ми там жили. Боже, як батьки своє любили, як хотіли вертати на землю свою, хоч знали, що там нема хати, бо «брати» спалили її у сорок шостім, а в сорок сьомім викинули нас зі свого… Хтось скаже, що такі були часи, що люди ставали проти себе, проти Бога.
Пригадую собі, як вони, батьки наші хотіли вертати домів, до своїх стежок і доріжок посеред піль. До потоків, що спливаючи з пагорбів давали їм спокій. Бувало, що в них тоді промивали свої заплакані очі. Вони готові були своїми поораними віком руками виривати бур’ян, не лиш з могил, але й з пляців, де стояла їхня хата. Вони хотіли над рідний, бистрий Сян. На жаль, не мали ні сил, ні крил.
І не вернули. Заснули, тут на чужій землі, хоч я впевнений, що їх душі полетіли у  свої рідні Карпати, щоб попрощатись з тим, що народ наш втратив. Я виловлюю з пам’яті слова тата, які говорили до мене ще за життя.
- Сину, я хочу вертати на своє… Тоді я їм говорив, тату, прецінь там немає хати, де будемо спати? Нема вже вашого і мого села. Вже й попіл роздув вітер. Як будемо жити там?  На це вони мені: Прецінь там, на Дубнику стоїть відвічний наш храм. А ми на своїм поставимо хоч яку хату, задашимо, тобто вкриємо її чатиною, галуззям, якого там багато, а не черепицею, чи бляху треба буде почекати. Але це буде НАША хата, своя на своїй, на нашій землі. А з часом, при божій помочі, побудуємо нову, муровану з каміння і вона буде на покоління…
Це були мрії мого тата. Не було дане, щоб здійснились.
Нині їх спогадами живу я. Незабаром чергове Свято Вознесіння Господнього, Улюцьке Свято, бо церква, що на горі Дубник, є власне під Покровом Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа. Вже більше тридцять разів зустрічались в Улючі, що над Сяном, вигнанці і нащадки того села, тих земель розкинені по усьому світі, щоб помолитися при капличці в Грушівці, де рік у рік ставали біля себе священики двох наших Церков зі своїми вірними, так Православної, як і Української Греко католицької Церкви і разом всі ми молилися за душі всіх тих померлих і убитих, які спочивають на полях і в лісах грушівської і улюцької земель.
А далі всі прочани ішли, щоб помолитися на церковиську, де стояла до п’ятдесятих років минулого сторіччя нова церква під покровом Святого Миколая, яку зруйновано за дозволом тодішньої польської влади.
Всі ми завжди хотіли побути з собою, щоб поспілкуватись, щоб почути історію села словами тих, які пам’ятають ті жахливі часи. А таких людей з кожним роком менше і менше. Так хочеться сісти при вогнищі і спекти ковбаску, випити гарячої кави чи чаю, а також і розмовної води. А коли сонечко заходить за улюцькі гори – за Дубник, за Дівину, за Сторожиска, присутні стають разом, щоб поспівати по свому з друзями старі і сучасні українські пісні.
Колиб не пандемія, людей на тогорічне СВЯТО приїхало б багато, бо то круглі роковини – сімдесят п’ять років минає, як був спалений рідний Улюч… То був 1946 рік. Весна тепла і гарна, як нині. Так про неї говорили в родині. В квітах були сади біля кожної хати. Тоді мене в утробі носила мати, коли мусіла тікати з сестрами і коровами у ліс, бо ішла драма…  
Як говорили тато, тої весни в садах квітів було багато. Раділи люди. Будуть плоди… Війна закінчена. Втішалися народи Європи і Світу. Раділи улючани.
Не довго тривала ця радість. В село прийшло військо і підпалило улюцький рай. Знай про це вільна Україно і ти брате, і ти сестро про це знай, бо може від мене вперше почуєш, що мій рідний Улюч палив чийсь батько, або дідо, щоб затерти сліди українського я, там, над Сяном. Дасть Бог, що разом біля себе стануть на попелищі спаленого села і як християни, молитися будуть люди словами молитви – і прости Боже мої провини, як і я прощаю… Коли таке настане? Не знаю…  
          

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.9225001335144 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …