Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2646
Творів: 48803
Рецензій: 93524

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Горор

ОДИН ПЕРЕСІЧНИЙ ДЕНЬ В М’ЯСНІЙ ЛАВЦІ

© Леонід Данільчик, 11-04-2021
ОДИН ПЕРЕСІЧНИЙ ДЕНЬ В М’ЯСНІЙ ЛАВЦІ
Я бадьоренько висунувся з ванни. Який чудовий день, який чудовий я та пісенька моя. Пісенька, пісінька,  пісічка моя? Не пригадую. Перевага самотнього життя в тому, що можна лазити по помешканню голим в будь-яку пору доби. Можна так і по вулиці, звичайно. Релігійне виховання мені дозволяє. От суспільство проти. Ну і кишені. Кишені. Без кишень незручно.
Спалах тягнув по ламінату довгу, брудну, мокру кишку. Зупинився посередині, почав безуспішно намагатись подерти її на шматки.
- Винеси ту засрану гірлянду, на хрен, з хати. – Привітався я.
Здоровий рудий, смугастий кіт підняв на мене своє єдине вціліле, яскраво смарагдове око. Беззвучно  роздер пащу в лінивому позіханні, демонструючи свої довжелезні ікла. Потягнувся своїм густо понівеченим шрамами тілом.  Тигр шаблезубий в мініатюрі. Погрожує лантух дертий!
Я не розумів чого Спалахуйчик, взагалі, живе в мене. В хаті ні грама м’яса. Корм я не купую. Весь харч він добуває собі сам. Спалах напевно вважає, що це я живу в нього. Все таки лайно я за ним збираю, а не він з мною.
Взяв з вази на столику яблуко, пообкусував і жбурнув качаном в котяру.
- Жери, гнилюх, фрукти. То корисно.
Спалах гортанно завив. Що сигналізувало про крайній рівень люті. Але кишку забрав і поволік назовні, залишаючи мокрий смердючий слід. Я до нього несправедливий. Це був подарунок. А я, тупий примат, не оцінив. Образив господаря.
На вулиці, чудового мене зустрів чудовий сонячний день. Ах. Погода шепче – займи та випий! В садочку біля будинку порпався Спалахуйчик – ховав кишку на цвинтарі подарунків. Якби тварини плодились рослинним методом – проростали з ґрунту після посадки, то я б мав вже солідний звіринець. А зважаючи на останній презент і людинець. Такий собі приватний, доморощений антропозоопарк.
Повз парканчик промайнула сусідка Ася в елегантній, легкій шкіряний курточці. Грайливо посміхнулась. Хизується обновкою. Симпатичний орнамент на рукаві. Знайомий такий. О! Ага! Я впізнав татуху Демида. Значить Ася вже вдова. Ага! Ось чого ми так шкіримося. Заманюємо! Зваблюємо! Добре! Лиш шкода – ні з ким тепер буде «кулю розписати» /зіграти в преферанс/. Бувай Демид, привітулі Ася!
По дорозі зустрів трійцю чарівних створінь. Азіати. Середні. Кебаб, Шаурман, Доннер. Та я волію звертатись до них по іменам. Високий ступінь ризику. Надто витончені натури. Побалакали. Розійшлись. Я озирнувся. Треба буде, при нагоді, розібрати одного з них на органи. Цікаво, таки, пізнати їх внутрішній світ. Культуру. Фізіологію. Вихідці з Паки… Узбе… Кирги... стану навзаєм помацали мене цупкими поглядами. Зважили на око. Визначили відхід на кості, нутрощі та шкіру. Переглянулись. Схвально покивали, потираючи підборіддя. Я їм подобаюсь. Однозначно, подобаюсь! Тож прощавайте пиріжки, вареники. Накопичення підшкірного смальцю неодмінно заведе мене на шампур.
Під магазином мене вже чекав Васьок, тобто Васак чи Васяк. Худющий, довгий, неврастенік. Чекав нетерпляче. Смикався. Проте він постійно смикається. Я привітався:
- Здарова, морда.
Васака мов струмом вдарило. Шарпнуло так, що мало не вискочив мені на руки. Пес скажений!
- Йосип голий! Ти пришалепок! Жуй валер’яну.  
- Не-не помагає.
- Ну то роби клізму. Через кишку вищий ККД.
- Шо?
- Ти дебільний?
- Дєня, дєло є. – Недоречно відповів Васьок.
- ККД це такий великий, кольоровий папуга – в Австралії живе. Його в честь Кука назвали.
- Кого?
- Комівояжер такий був. Типу як ти. Тільки бізнес мав масштабніший. По океанам шастав. Повне ім’я – Коефіцієнт Корисної Дії. Чув такого?
- Нє.
- Нє то нє – цілуй конє. Шо ти хочеш, пострибун? Яке такє дєло?
Васю затрусило, кучерява голова замотилялась. Зараз з ним який припадок скоється. Та ну його.
Я відкрив магазин, лишив ошпареного зовні. Протер пилюку, підмів. Зробив, щоб все було сексі. Виглянув – Васак десь зник. Я зайнявся розчісуванням своїх «канарок».
О нарешті матеріалізувався. За лікоть Васьок тримав, переляканого на смерть, юнака. Років так дев’ятнадцять. Голий дрищ тонкими долонями сором’язливо прикривав свого «вантажника з мішками». Виглядали обидва, як фото з енциклопедії під заголовком «анорексія первинна».
- Мати Василева! Єто чьто? Заготовка на суджук?
- Йопта, Дєня. То імпорт. Чехія. Ексклюзив.
- Та ти шо? – Я широко округлив очі. – Шо і на органах клеймо стоїть made in EU?
- Пієшь? – Спитав я у імпорту і клацнувши язиком дав собі щигля середнім пальцем по підборіддю.
Думаю таку невербальну комунікацію він зрозуміє.
- Ано, ано – закивав ексклюзив.
Я придивився.
- Васа, а Васа. Твій чех алкаш і зараз з дикої бодуняри. Де ти знайшов то хайло і чому воно голе?
Васьок почав свій традиційний, запальний танок, розгніваного аутиста, якому переплутали алфавітні кубики.
- Вгамуйся бо я тебе вгрію.
Амплітуда коливань згасла то терпимого рівня.
- Воно пролізло сюди з сталкерами, тут його втруїли, потім довго трансгендерили і викинули відсипатись в канаву. А тут ти! Самий хітрий із армян ето Васа Царукян?! Так?!
Васак завмер. Зблід. Скам’янів. Халепа, а не людина. Я взагалі не розумію, що з ним діється.
- Може тобі дозу треба? Чи випити? Я тебе боюсь, чувак. Ти мене реально шугаєш!
- Я той. Я нє. Вино нє. Нарокотики нє. Гашиш. Гашиш – спакойствіє!
Ну гаш тож не наркотик! Для Васька, то точно ні. Для його збентеженої душі то осягнення духовної гармонії. Тимчасове врівноваження вселенського та внутрішнього космосу.
Я налив у склянку для соку якогось кольорового  пійла з банки. На етикетці пафосно красувались напис «Аль Капоне» і фото недоумка в капелюсі з відкушеним чорним фалосом в зубах. Пхнув бухло чеському імпорту. Ексклюзивчик боязко озираючись, на якусь уявну аудиторію, забувши про нагий сором схопив склянку обидвома руками. Вижлуктав, як бичок помиї. От мурло. За три хвилини воно вже хропло. Я зачинив магазин.
Васак, ще той асистент хірурга! Найважливіше це швидко злити кров та наповнити нею спецконтейнер «канарки». Потім доки мозок живий, оперативно від’єднати голову від тіла, закріпити на постаменті над контейнером і швиденько приєднати всі жилки до потрібних трубок. Нічого не наплутавши. Запустивши циркуляцію крові та плазми, можна вже не поспішаючи припаювати обтяті нерви до електростимуляторів. Під час цих непростих процедур, довелось кілька раз гепнути Васька, аби його не теліпало. Виявилось, що загроза фізичної розправи викликає схожий з гашишем ефект. Спокій та втихомирення. А головне концентрація уваги. Щойно перспектива самому перетворитись на «канарку» окреслилась як реальна, Васак вийшов з резонансного стану та повністю синхронізувався з хвилями зовнішнього світу. Навіть нервовий тік на лівому оці припинився, не кажучи про тример рук.
Я включив симулятор дихальної системи. Чех засопів. Ще спить п’янь. Прикольна забавка. Запустив субліматор рухів. Режим бігу. Голова захекалась, але не прокидалась. Ай, кумедний чортяка. Вимкнув. Нехай поспить. Добре, що живий лишився.
- Шо вилупився. Тягни контейнери з льодівні. – Приступили до розбору основного матеріалу на складові.
Файна така м’якенька шкіра. Дбав за себе чех. Точно підар. В хорошому сенсі слова. Зроблю собі модний жакетик. Буду з Асею по бульварам дефіле вишивати. Якісні татуювання на руках. Чудно. О, і на жопі. Квіточка. Курва, як мило! Зроблю Асі дамський капелюшок.
Приступили до видобутку. Фест. Малий, видно, недавно приохотився до алкоголю і не вживав важкої наркоти. Органи були просто «персики». Хоч до щічки прикладай. Няшечки.
- Не крапай слиною на патроха. Мурло. – у Васька вся маска була мокра від слини. – Ти давно їв?
Погляд побитого пса у відповідь. Боже милосердний! Треба дати йому снідання, не то вкраде якусь нирку і зжере.
- Перекур. Кофебрейк. Йди мий руки, перекусим.
Васак пожував маску.
- Не скисне він без тебе.
За годину я нарешті відчинив магазин для відвідувачів попередньо виперши,  укомплектованого купюрами та невеликим запасом м’яса, Васака.
Ніхто не приходив. Щоб не марнувати час, пішов перебирати органи в холодильниках та льодівнях. В загальному все було фест. Непридатних до пересадки виявилось не так багато. До того ж всі вони годились до вживання. Перекваліфікувавшись з донорських в харчові, органи помандрували у контейнер з написом «продукти». Виніс його в залу, поклав на прилавок.
Капустенко чухав щоку і уважно спостерігав за моїми маніпуляціями. Ввічливо витяг гумову битку, в знак вітання і пошкрябав нею собі зад.
- Ну?
Поліцейський поморщився від мого безтактного вітання.
- Я радий вас вітати. – Виправився я.
- Кудись зібрався?
Тепер моя черга, щиро ображатись:
- Дуже тішусь, що чую ваш голос.
Валера підняв ліву брову. Телепень безцеремонний.
- Там де буде добре. – Пояснив я.
- Добре там де нас нема. – Попередив Капустенко.
- От я туди де вас нема.
- В СІЗО?
- Тобто? Як вас там нема? – Я так здивувався, що не одразу усвідомив погрозу. – Е, е! Май бога в животі!
- В середині нас нема. Ми зовні пильнуємо. – Пояснив, проігнорувавши мої заклики до милосердя. – То куди ти лижи нагострив?
- Вже нікуди. Тут нормально. Яка ні яка, а компанія.
- Яка кажеш? Ніяка! – Образився поліцейський. – Дєло маю до тебе.
День «дєл»!
- Я весь перетворився на слух та увагу.
- Не викаблучуйся! Вчора твої друзі білоруси провели групу туристів з Чехії в зону відчуження…
- Бульбаші мені не друзі, я вегетаріанець.
- Шо?
- Я не можу їсти бульбу, вона на мене дивиться.
- Шо ти мелеш?
- Якщо погано почистити картоплину там лишаються чорні цятки. Такі вічка. От вони…
- Ти, курва, хочеш по черепу?
Я заткнувся. Йому очі не заплюєш нісенітницями.
Тупий шкварок, без почуття гумору.
- Де ті засрані чехи?
- А я звідки знаю? Продали в траходром, на ковбасу перемололи…
- Во! Щодо ковбаси! Тому я тут.
- Тут пристойний магазин, з хорошою репутацією. – Я випрямився і гордо, ображено задер підборіддя.
Капустенко покрутив битку в руках. Не впевнений, але здається на ній були свіжі відбитки кривих зубів Васака. Поліцейський повільно підійшов до виставлених «канарок», погладив вибірково по гривці. Зупинився на останньому поступленні. Почарував над ґудзиками управління і голова прокинувшись почала волати якусь нерозбірливу ахінею. Так себе ведуть щойно утворені – психіка неадаптована до нових реалій існування. Валерій всунув битку в рот голови і та замичала.
- Що то він белькоче? – поцікавився правоохоронець.
- Схоже на гімн Португалії.
- Дєня! Ти конкретно хочеш по черепу. Решта де?
- Я гребу?! Воно спало в моєму складі. Поїло цінні органи. Голе. Неадекватне. Все що містить мою власність являється моєю власністю.
- Не зовсім так… Ти спотворюєш зміст закону…
- Я взагалі думав, що то півфабрикат втік з центру клонування. Сам чуєш як говорить.
- То що воно бухе тобі не видалось дивним.
- Мій Спалахуйчик бухає. Що тут дивного?
Аргумент! Мій кіт вживав. Не напивався. Але факт – вживав. Це знали всі.
Капустенко задумався. Я переклав «канарку» з чехом на контейнер «продукти».
- На забирай, нафік. Весь комплект. Зараз шкіру принесу.
Валерій витяг битку, хамськи повитирав об мій фартух.
- Ні. Ми підем прямим шляхом. Ти читав коран?
- Я? Коран? Не пригадую. Буквар. Мурзілка. То читав.
- Чуєш, ти, Мурзілка. В корані сказано, що треба йти прямим шляхом! Давай, труси горбом. Буквар.
Я потрусив горбом до каси. Прямим так прямим шляхом, чого обзиватись. Поклав купку купюр на поличку банками мікстур, дрібних тваринок та невеликих людських органів – очей, пальців… Відніс назад чеську «канарку», зняв «продукти». Озирнувся. Купюри зникли. Але Капустенко далі стирчав в торговій залі. Спиною до мене, витріщався у вікно.
- Прямий шлях веде он туди в двері. – Ввічливо попрощався я.
- Денис. Твій язик ворог твого черепа і друг моєї битки.
- Що ще?
- В моєї племінниці метастази в лівій нирці.
- Ну добре. Тобто недобре. – Я запнувся. – Яка  група крові? Резус? Скільки років?..
- Дванадцять.
- Валера іди на хер. – Психанув я. – Я на таку фігню не ведусь. Треба дитячі органи – прямим шляхом в центр клонування.
- Дєня. Ти знаєш, що то коштує!? – Жалібно пропищав Валера.
- Йде на хер. – Запаси сміхуйочків вичерпались.
Капустенко мовчав. Думав чи продовжувати. Вирішив не перетинати межу. Повернувся. Шкірився! Підморгнув, клацнув язиком і вийшов. Мовчки. Не попрощавшись. От кондом вулканізований. Провокатор захезаний!
Розчісування шевелюри чеха повернуло мені добрий настрій. Дорого ти мені обійшовся, прищавий. Запустив «канарку» Хосе. Іспанець швидко заторохкотів. Нагадувало запальне коментування футбольного матчу. Думки «канарок» були спутаними, наче в гарячці. Тож це міг бути, як і спогад заруби Сівільї та Реалу так і звичайна нісенітниця.
Згрузив «продукти» в спортивну сумку і почалапав на обід.  Столову за квартал, прикрашав помпезний напис з величезних бетонних букв «їдальня». Буква «д» закручувалась хвостиком догори. Дуже симпатична така. Хвостик завертався петелькою і хвилястою стрічкою простягався над рештою слова. Від цього дизайнерського ходу літера втрачала свою однозначність. Зміна звучання з «д» на «б» тягла за собою переформатування сенсу самого слова, а за цим і цільового призначення закладу.  Монументальність напису, зведеного невтомними руками радянських запеклих комсомольців (ЗК), не давала змоги поправити каліграфію. Роботи такого масштабу загрожували зруйнувати всю будівлю разом. Тож аби не вводити сталкерів, контрабандистів та забуханих туристів в оману, довелось долучити ще один КВЕД (вид діяльності) – надання культово-ритуальних послуг населенню. Чому ці послуги класифікували саме так, я не знаю.
Руслан мене зустрів широкою посмішкою, що розплющувала його кримсько-татарські очі у тонку складку, схожу на поріз. Провів мене в комори. Я вивантажив контейнер і почав талувати овочі та фрукти в свою сумку. В обмін на «продукти» я користувався цілодобовим, необмеженим доступом до харчів рослинного походження. Я парадоксально страждав від аномальної алергії на м’ясо.
- Нехай баран пасеться. – Доброзичливо запрошував Руслан.
Сподіваюсь в кримському фольклорі баран символізує, щось добре, високе. Точно цнотливе, бо культово-ритуальні послуги в мій пансіон не входили. Знімалась окрема оплата по повному тарифу.
- Візьми коту смаколиків. – Руслан висипав, щось неліквідне на вагу.
- Спалах – веган і сироїд. Харчується виключно качанами від яблук .
- То що твій веган сироїд, це безперечно. Сьогодні чиюсь таксу захєрячив.
- Гониш! Такса бойовий собака. А Спалахуйчик розніжене, жирне коша.
- Угу. Як знаєш. Не боїшся прокинутись без вуха?
- Не проектуй людську ментальність на котів. Спалах турбується про мене. Я для нього, як челядь. Кріпак. А свою власність не калічать.
- Нда? Хто? Коти не калічать?
Я промовчав. Надіюсь дохлу таксу Спалах залишить десь у вітальні, а не в спальні на подушці.
Доки я їв в їдальню зайшов Капустенко. Полистати з корану сури за мої купюри. Не їсти ж він сюди ходить.
Дорогою до магазину знову перестрів середньоазіатів. Часто бачимось. Почну бігати і присідати на одній нозі.
Під дверима мене вже чекала відвідувачка. Симпатична няшка у вишуканому одязі. Контрагент не з мого споживчого кошика.  
- Слухаю вас уважно, - перемістився я за прилавок.
Не знала куди діти очі. Закусувала губки. Аж помаду по зубам розмазала.
- Ви… Ви можете мені… допомогти? – видихнула їдким ментолом мені в очі. Аж защипало.  
- Я все можу. Для вас хоч зірку з неба, хоч нирку з негра.
- Мені потрібно серце і…
І простату? Але я промовчав.
-… підшлункову.
Навіщо ці драматичні паузи? Я дістав анкету.
- Стать, група крові, резус? Вік, вага… Карта? Готівка? З ПДВ? Без ПДВ?
-…
- Кредиту немає.
- Але… Я ще хочу…
Я теж дуже хочу. Чесно. Кажи, вже.
-… Хочу замовити… – Переминалась  з ноги на ногу. – Хочу замовити доставку.
- За межі зони? Ні! – Ну от і все висвітлилось. –  Опція доставки відсутня. Самовивіз.  
- Але мені дуже потрібна допомога. – Розхвилювалась.
Пошукала очима стілець. Сіла. Склала руки на колінах. Ненароком потягнула край спідниці оголивши стегно. В збентеженні не помітила. У вічно сирому, мерзлякуватому магазині їй стало душно. Розстібнула ґудзик на блузи. Відкрились огляду та спантеличено застрибали щільно стиснуті грудки.
- Я… Я все оплачу… Мені… - Підняла на мене великі прозорі озера своїх очей. Повні води та розпачу.
Я почухався в паху. Драматично. Ну і що вона чекає? Аплодисменти?
- Через дорогу в скверику на лавках грузини з айзерами чаї та нарди ганяють. Вони куди хочеш засадя… доставлять, хоч прямо в пацієнта.
Я подивився у вікно. Відвідувачка прослідкувала мій погляд.
Кавказці виглядали надійно. Так надійно, що я жодного разу не наважився заговорити до них першим.
Панянка встромила в мене злий, гострий погляд. Встала і повна гордості, гідності та образи відстукала підборами «козел» в напрямку дверей. Взялась за клямку і завмерла. Опустила задерте підборіддя. Злегка, нерішуче озирнулась. Цей маневр досяг мети. Мене огорнуло почуття провини. Я вийшов з-за прилавку. Вона здригнулась, відвернула голову до дверей, зняла руку з клямки. Пройшов до своїх «канарок», увімкнув найгаласливіших і запустив режим «масаж простати». Магазин накрило ревом диких, розлючених індійський слонів. Налякані птахи зірвались в сквері. Кавказці на мить завмерли. Лише на мить. Відвідувачку приливною хвилею вдарило об двері. Відбилась, впала. Зірвалась на ноги. Рвала двері на себе. Потім гамселила, намагаючись вибити. Нарешті, збагнула – натисла клямку і вихопилась геть.
Який чудесний день, який чудесний я…
Зробив собі розчинну каву із зугщиком. Швидше згущик з кавою. Прихопив пряники і вмостився на ґанку у відкритих дверях. Кожен пряник додавав мені ваги. А вага це сила. Вага це надійність! Вулицею пройшлась знайома смуглява трійка. Апетит пропав.
- Чєл. А чєл. Дєло є.
Сьогодні дєл, а дєл.
Я витяг пряник з рота. Низький, брудний, товстун закутаний в синє кімоно змовницьки підморгував.
Кивнув йому, запрошуючи в середину. Повернув пряник в пакет і зайняв з чашкою місце за прилавком.
- Чєл. Тра сосок. – Висвітлив «дєло» циган.
- Чяво?
Він нахилився і голосно прошепотів:
- Сосок. – Огледів мої круглі очі і додав по складам голосніше, - со-сок!
- Мен. Я знаю, що таке сосок. Де я тобі сосків наберу?
- Нема? – далі гра слів в тісному переплетінні важкої циганської лайки.
Я завмер від несподіванки. З вуха товстуна вилізло, дещо маленьке та яскраво зелене. Вистрибнуло на плече, роззирнулось. Ковпачок від ручки, з дзьобом, крильцями та лапками. Я очманів. Во продукт природи. Витяг руку, тикаючи пальцем в пташку. Та несподівано спурхнула і перелетіла мені на палець.
- Ай, Ай. – Я скрикнув від болю, коли малюсінькі лещата лапок впились мені в шкіру.
Замахав рукою. Але птаха так і стирчала, мов вбитий цвях. Я вгамувався. Пташка попустила хват.
- То що таке. Тобто хто таке?
- Пташка.
- Я бачу, що не жаба.
- Що вона в тебе у вусі робила.
- Живе.
- У вусі?
- А де їй такій маленькій жити?
Справді де ще їй жити?!
- А що вона їсть? Вошей на тобі вибирає?
- Ти чьо примахався?!
- Що їсть?
- Мух. Виш бач яке жваве. Він ще базарить.
- Шо базарить?
- Лухту всяку.
Я підніс палець з зеленою пташкою до обличчя. Тихенько присвиснув.
- Який чудовий день, який чудовий я і пісенька моя – видав птах.
- Е! Так це ж моя пісенька! – Я просльозився. Це любов з перших нот.
Подивився на цигана:
- На чорта тобі сосок?
Той розгорнув кімоно. Три пари повних грудей звисали з торса ексгібіціоніста. Єзус Марья!
- Ти шо, свиноматка? Шо то за натюрморт?
- Я гендерфлюід. – Не без гордості відповів сісястий. – Одного соска на достає.
Я не став нічого уточняти. Без деталей страшно.
- На пташку поміняю. І прикрийся, май жаль в серці!
Масне рило задоволено розпливлось. Естетику свого тіла воно цінило вище пташиної дружби.
- Тебе як називати? Шпінгалет? – Запитав я у птахи.
- Ковпачок!
- Ковпачок так Ковпачок.
Я зрізав соски з шкіри чеха, кинув у пакети та віддав цигану.
- Там два. Один запасний.  На випадок, як хто відкусить.
- А ти можеш пришити…
- Тебе можу. Сосок нє.
Цицястий зник за дверима.
Ковпачок поліз мені у вухо.
- Е, е. Вилазь! Ти там жити не будеш.
Пташка вибралась, зіскочила на прилавок і здивовано витріщилась на мене, маленькими темними краплинками оченят. Я вказав на ряд «канарок»
- Це все тобі! Роби собі літню резиденцію, зимову! Дім для гостей…
Ковпачок діловито пройшовся до краю прилавку. Вивчав фасади нових помешкань.
- Житло тимчасове. Регулярно оновлюється.
Ковпачок озирнувся в знак погодження умов квартирування. Перелетів на голову Хосе. Почав облаштовуватись.
Дім патрулює Спалах, магазин під наглядом Ковпачка. Можна буде у відпустку. Оглянути світ нормальних людей. Як вони там маються.
Я поволі плівся спорожнілими вуличками. Чудовий вечір, чудовий настрій, чудовий я і…
Спалах люто зашипів з порогу. Я тихо перескочив парканчик і безшумно пішов по газону. Злий кіт виє. Наляканий шипить. Налякати Спалаха може лише дракон. Великий і триголовий. Дракон притаївся на стежці за хвірткою. Чатував мене. Кошара дуже вчасно попередив. Береже. Цінує. Хто буде його лайно збирати? Я опинився за спиною дракона. Занюхав мене. Триголовий змій розділися на три окремих постаті та посунувся на мене. Оточував.
Я витяг пістолет, три великі кроки ліворуч назустріч постаті. Два постріли в притул в живіт. Пакистанець зігнувся, впав на коліна. Завалився на бік.
- Прівєт, Давлет. Здаров, Нурім. – Гукнув я їх.
- Здаров, Деніска. – відгукнулись дракони, вже з-за паркану.
- Сам ти сасіска. Тут Імран, щось не той-во. Хижо йому, якось.
- Ето нічего. Ето у него ижжога. Ти его оставь, ми заберьом.
- А. Ясно. Так я його вилікую. Ну пакєда.
- Дєня. А Дєня… Дєло такоє…
Знову дєло! Вобла-шобла!
- Давлет. Все, що містить мою власність являється моєю власністю. Мої кулі – мій Імран. Заходьте завтра в магазин я вам його включу. Побазікаєте. А зараз немає часу. Ізжога сама не пройде.
- А. Харасьо. Зайдьом.
Постаті розчинились в сутінках. Спалах патрулював периметр. Переймається. Я затягнув Імрана в підвал на лікування печії. По дорозі зазирнув у вікно вітальні. На дивані, темніла якась грудка. Під диваном пляма. Такса і калюжа крові. Турботливий Спалахуйчик. Сьогодні я, мусить, пізно ляжу спати.

Красавік 2021

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79048705101013 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …